Александр фон Гумбольдт – відомий німецький вчений, який поставив своїм головним завданням вчену діяльність. Та утримуючись від активної політичної ролі, він, однак, не міг цілком усунутися від політики. Його зв'язки з особами вищої адміністрації, серед яких його брат вже починав відігравати помітну роль, близькість до двору, до наслідного принца – все це нерідко змушувало його приймати участь в справах держави. Роль, яку йому доводилося грати в цих випадках, була звичайно роллю посередника у скрутних обставинах.

    Ввічливий, люб'язний, дотепний, красномовний, він дуже легко і швидко сходився з найрізноманітнішими людьми. Гумбольдт найбільше підходив для подібної ролі, хоча і не пройшов дипломатичної школи.

    У перший раз це сталося в 1794 році. За два роки перед тим європейські держави обрушилися на французьку республіку, щоб «роздавити гідру революції». Пруссія брала участь у цій війні. У 1794 році, при укладенні договору між Англією, Австрією і Пруссією, канцлер Пруссії Гарденберг вирушив у Франкфурт-на-Майні для переговорів з англійським і голландським уповноваженими. Його супроводжував Гумбольдт в якості посередника при переговорах. Він сам повідомляє про це в листі від 10 вересня 1794 року: «Ніколи ще я не вів такого розсіяного способу життя, як тепер. Я відірваний від своїх занять, завалений дипломатичними дорученнями Гарденберга, перебуваю здебільшого в головній квартирі фельдмаршала Меллендорфа, а тепер в англійському таборі. Веселого тут мало, але і сумувати ніколи. Я дізнався багато нового, а постійні роз'їзди по місцевостях, які є цікавими в мінералогічному відношенні, додали мені багато матеріалу для моєї книги про нашаруваннях гірських порід» [1].

    З 1802 року по 1808 рік він знаходиться в Римі, офіційно представляючи Пруссію при папському престолі.

    Ці роки були критичними для його батьківщини. Розгромлена Наполеоном, Пруссія окупована французами. Уряд влаштувалося в Кенігсберзі. Туди приїжджає Гумбольдт, щоб взяти участь в державних реформах, покликаних поліпшити стан справ в країні. Йому доручають департамент освіти; він приносить нове життя в шкільну освіту, засновує Берлінський університет, який і сьогодні носить ім'я його і його брата [2].

    Він був представником Пруссії на Празькому конгресі (1813), неуспіху якого він радів як ревний патріот, що не допускав жодних угод з Наполеоном [3].

    Потім Гумбольдта знову чекає дипломатична діяльність: він – посол у Відні і учасник Віденського конгресу, котрий був скликаний, щоб врегулювати європейські справи після поразки Бонапарта. «Король дипломатів» француз Талейран знаходить гідного суперника лише в Гумбольдті, який був другим (після канцлера Гарденберга) членом прусської делегації. Про діяльність Гумбольдта на Віденському конгресі його біограф Гайм пише наступне: «Легко відкривав його прозорливий розум таємні наміри і задні думки противника. Без напруження знаходив він у суперечці слабкі його сторони, обходив сильні і брав над ним перевагу. Під час самого тривалого і швидкого бігу він зберігав спокійне і сильне дихання, тоді як його супротивник давно вже пихтів і задихався. Він був невичерпний у запереченнях. Перших він стомлював, других бентежив. Талейранівське мистецтво мовчання не могло впоратися з його майстерністю мови».

   Для канцлера Пруссії Гарденберга такий соратник – джерело заздрості й занепокоєння. У 1817 р. він направляє Гумбольдта посланником в Лондон, звідки той повертається через рік, щоб зайняти пост міністра з станових справ. В кінці 1819 р. в знак протесту проти Карлсбадських постанов, спрямованих проти наростаючого в країні студентського руху, котрі посилювали цензуру і поліцейський контроль, Гумбольдт подає у відставку. Через одинадцять років король поверне його до Державної ради, нагородить орденом, але це буде вже час заходу його дипломатичної діяльності [2].

    До самої смерті (1835) Гумбольдт прожив у своєму спадковому замку Тегеле (недалеко від Берліна), заглиблений у свої улюблені заняття [3].

    І досі вирази Гумбольдта використовуються не лише в науці, а й в політиці. Зокрема відомою є його фраза про уряд: «Той уряд є найкращим, яке робить себе непотрібним» [4].

Література:

1.     Энгельгардт М. А. Александр Гумбольдт. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.rin.ru/doc/i/15682p3.html

2.     Гулыга  А. В. Философская антропология Вильгельма фон Гумбольдта. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.rus.ec/b/324972/read

3.     Энциклопедии Брокгауза и Ефрона. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://slovonline.ru/slovar_brogefron/b-5/id-1353/gumboldt.html

4.     Вильгельм фон   Гумбольдт – Один из основателей лингвистики. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.geniusrevive.com/index.php?option=com_sobi2&sobi2Task=sobi2Details&catid=77&sobi2Id=66&Itemid=1&lang=ru