Після введення англійських і радянських військ в Іран і зречення Реза-шаха в 1941 р. центральна влада різко ослабла і результати реформ звелися нанівець. Реза-шах був засланий на острів Маврикій, а згодом помер у 1944 р. в Південній Африці. Його син і наступник Мохаммед Реза Пехлеві не мав в умовах війни й окупації ні часу, ні можливості підсилити центральну владу.

    За час радянської окупації на півночі Ірану була створена партія Туде (Народна партія Ірану, 1941 р.), активізувалися сепаратисти. У листопаді 1945 р. проголошено автономний уряд в Азербайджані, а в грудні 1945 р. - у Курдистані. Ці уряду спиралися на підтримку СРСР, який явно не збирався виводити війська з Ірану відповідно до умов договору 1942 р., тобто через 6 місяців після закінчення війни.

    Іранський уряд в січні 1946 р. поставив в ООН питання про виведення радянських військ з країни. Але в тому ж місяці змінився прем'єр-міністр, ним став надзвичайно досвідчений Кавам ес-Салтана. У лютому 1946 р. він здійснив поїздку до Москви, де переконав Й. Сталіна погодитися на операцію: в обмін на участь СРСР в освоєнні нафтових ресурсів Північного Ірану уряд Ірану визнавав автономію Курдистану та Азербайджану і включав до свого складу трьох членів партії Туде. Це була подвійна гра. «Іранське питання» в ООН було зняте в квітні 1946 р., після виведення радянських військ; угоду про створення радянсько-іранської компанії для освоєння нафтових ресурсів було підписано, але потребувало ратифікації. Англійські ж війська були виведені з країни ще в березні 1946 р. Таким чином, головна мета Кавама ес-Салтана була досягнута.

    Сепаратистські настрої існували і в інших районах Ірану - в Гиляні, Мазандарані, Хорбсані. Влітку 1946 р. почалися заворушення на Півдні: у провінції Хузестан відбулися зіткнення з арабськими племенами. У серпні 1946 р. Кавам вивів зі складу уряду трьох членів Туде, формально - на вимогу арабських племен. Меджліс тим часом оголосив угоду з розробки нафтових ресурсів, укладену з СРСР, недійсною. У грудні 1946 р. були розгромлені автономні уряди та Азербайджані і Курдистані.

    Кавам ес-Салтана був зміщений з поста прем'єра наприкінці 1946 р., після чого уряди змінювалися як у калейдоскопі. Шах спробував посилити свою владу, особливо після невдалого замаху на його життя 4 лютого 1949 р. Він отримав право розпуску меджлісу, право призначення половини депутатів сенату; обрушив репресії на незадоволених, заборонив партію Туде, проводив сотні арештів.

    Восени 1949 р. створено Національний фронт - політична партія націоналістів на чолі з Мохаммедом Моссадиком. Це був дуже своєрідний діяч, схильний часом до істерії, часом до печалі; за кордоном його манера поведінки найчастіше висміювалася, але в самому Ірані він мав шалену популярність.

    Вже з лютого 1950 р. Моссадик домігся успіху на виборах в меджліс, а в червні 1950 р. під його керівництвом у парламенті створена спеціальна комісія з нафти. За рекомендацією цієї комісії і було відкинуто в листопаді 1950 р. угоду з АІНК (Англо-іранська нафтова компанія).

    М. Моссадик діяв досить рішуче: протягом двох місяців управління всіма нафтовими ресурсами було передано в руки спеціально створеній Іранській нафтовій компанії, і до жовтня 1951 р. всі англійські службовці в Ірані були звільнені. Солідна частка акцій АІНК належала англійському уряду, що надавало всій ситуації політичний відтінок.

    Після початку конфлікту видобуток нафти в Ірані фактично припинився, зупинився і центр нафтопереробки в Абадані, припинили роботу інші нафтопереробні заводи. Англія вивела з країни весь флот нафтоналивних суден, позбавила Іран каналів збуту нафти, заморозила всі фінансові рахунки Ірану за кордоном. Це повністю підірвало економіку, фінансове становище Ірану різко погіршилося. М. Моссадик намагався здійснити відповідні заходи, зокрема, були блоковані всі фінансові операції Англійського банку в Ірані, а 30 липня 1952 р. його діяльність була припинена, з січня 1952 р. у Ірані закриті всі 9 англійських консульств. Але все це не допомогло вирішити економічні проблеми самого Ірану.

    Економіка - в паралічі, у зовнішній торгівлі - величезне негативне сальдо, іноземних позик немає, ціни та дефіцит бюджету зростають. Але при цьому зростала і політична популярність М. Моссадика, що й підтвердили події літа 1952 р.

   Коли 13 липня 1952 р. Моссадик зажадав від меджлісу надзвичайних повноважень на 6 місяців і отримав відмову, він демонстративно подав у відставку. У країні відразу ж почалися масові страйки і демонстрації - натовпи розлючених людей вимагали повернути його на посаду глави уряду. З 22 липня 1952 р. Моссадик знову очолив уряд і отримав від меджлісу надзвичайні повноваження. Але в червні 1953 р. Національний фронт розпався і Моссадик втратив у меджлісі більшість.

    Тоді він вирішив звернутися до народу - у серпні провів референдум і за його підсумками розпустив меджліс. Але це вже переповнило чашу терпіння шаха. 19 серпня 1953 р. вийшов указ про зміщення М. Моссадика; новий прем'єр-міністр - зять шаха, генерал Захеді, заарештував Моссадика, і наступні два роки він провів у в'язниці.

    У кінці 1954 р. у шаха помер єдиний брат і виникла загроза подальшому існуванню династії. Однак після третього одруження та народження спадкоємця в 1955 р. подібні проблеми вже не хвилювали Мохаммеда Реза Пехлеві. Він почав зміцнювати центральну владу.