| Ekzor | Дата: Середа, 12.01.2011, 21:48 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| У червні 1935 р. прем’єром уряду став П. Лаваль. Першими рішеннями цього уряду були декрети про скорочення зарплати робітникам і пенсій інвалідам війни, про збільшення поліції. Цими заходами Лаваль хотів придушити і зруйнувати Народний фронт. Але вийшло навпаки. До Народного фронту долучилася ще радикальна партія. 14 липня 1935 р. в Парижі відбулася 500-тисячна демонстрація Народного фронту, в якій взяли участь комуністи, соціалісти, радикали, представники багатьох інших організацій. На чолі демонстрантів йшли М. Торез (комуніст), Л. Блюм (соціаліст), Е. Даладьє (радикал). Того ж дня 10 тисяч делегатів від 69 партій, груп і організацій прийняли від імені французького народу урочисту клятву вірності Народному фронту, підтвердили свою волю “дати хліб трудящим, роботу молоді, роззброїти і розпустити фашистські ліги, захищати і розвивати демократичні свободи і забезпечити загальний мир усьому людству”. Текст цієї клятви зачитав комуніст П. Вайян-Кутюр’є.
У цьому ж руслі слід розглядати відновлення в 1936 р. єдності профспілок. Чисельність Всезагальної конфедерації праці збільшилась з 1 млн. 91 тис. чол. до 5 млн. членів. Це було результатом перемоги ідеї Народного фронту. Тепер давайте проаналізуємо програму Народного фронту, яка була опублікована в січні 1936 р. Програма передбачала ліквідацію фашистських організацій, обмеження влади фінансового капіталу, націоналізацію Французького банку, запровадження реформи оподаткування на користь трудящих, забезпечення у країні демократичних свобод, проведення комплексу соціально-економічних реформ, у тому числі встановлення 40-годинного робочого тижня, визнання прав профспілок. У галузі зовнішньої політики програма передбачала проведення політики колективної безпеки в Європі.
Реалізація програми Народного фронту розпочалась одразу ж. Страйковий рух набрав нових обертів. У травні 1936 р. відбулися вибори до парламенту. Три основні політичні партії Народного фронту – Соціалістична, Радикальна і Комуністична – здобули перемогу, отримавши 54% усіх депутатських місць. 4 червня 1936 р. Л. Блюм сформував уряд із соціалістів і радикалів. Комуністи до уряду не увійшли, але обіцяли йому підтримку.
У 1936 р. парламент Франції прийняв 133 закони на реалізацію програми Народного фронту. Перш за все, були заборонені фашистські організації, підвищувались пенсії і допомога по безробіттю, встановлювався контроль держави за національним банком і залізницями. Робітники почали захоплювати підприємства, на багатьох із них і навіть на Луврському палаці майоріли червоні прапори. Робітники добились згідно Матіньйонської угоди з підприємцями від 7 червня підвищення зарплати на 7-15%, встановлення 40-годинного робочого тижня, оплачуваних двотижневих відпусток, обов’яз-кового укладання колективних договорів, визнання підприємцями інституту уповноважених профорганізацій і т.д.
Таким чином, Народний фронт у Франції відіграв велику роль у вирішенні соціально-економічних проблем трудящих. Він заступив дорогу фашизму і домігся від фінансово-промислової буржуазії таких поступок, яких ще ніколи французи не добивалися.
Після таких здобутків страйковий рух пішов на спад. Саме за цих умов уряд Блюма почав саботувати програму Народного фронту. Перед політичними лідерами Народного фронту постало питання: “А що далі?” Тут і почалися суперечки. Комуністи виступали за повне викорінення фашизму. Соціалісти виступали за дотримання конституції і в цьому питанні. Комуністи – за поглиблення реформ, Л. Блюм у лютому 1937 р. оголосив “паузу” в реформах. Буржуазія зрозуміла це як сигнал до наступу на робітничий клас з метою ліквідації його економічних і політичних завоювань. Одночасно, буржуазія будучи невпевненою в подальшому розвитку політичної ситуації, почала переводити свої капітали за кордон. Це вело до зниження темпів виробництва. Не забуваймо, що прибутки населення зросли. За таких умов інфляція стала неминучою. Населення перестає довіряти Народному фронту. Л. Блюм пішов у відставку.
3 січня 1937 р. у Франції почали з’являтися перші ознаки нової економічної кризи. З червня 1937 р. уряд очолював правий радикал К. Шотан, який взяв курс на “припинення безпорядків” (маючи на увазі захоплення робітниками підприємств). Тим часом фашистські організації об’єдналися в Народну партію і готували збройний заколот з метою встановлення своєї директорії на чолі з Петеном. У листопаді їх змову було розкрито. Однак уряд К. Шотана не бажав їх карати. У відповідь комуністи організували масові страйки протесту. 13 січня 1938 р. Шотан погрожував з парламентської трибуни комуністам репресіями.
Тоді ж у 1938 р. на зміну уряду Шотана до керівництва новим урядом прийшов Даладьє (Шотан став його заступником) Даладьє відкрито почав наступ на соціальні програми Народного фронту. Фашисти з свого боку закликали у своїх листівках до походу проти Народного фронту. У Франції наростала політична криза. 15 листопада Даладьє домігся від парламенту особливих повноважень і в той же день опублікував надзвичайні декрети про скасування 40-годинного робочого тижня і запровадження додаткових 50-ти робочих годин на місяць, про збільшення податків з зарплати. Це був прямий розрив з програмою Народного фронту. У відповідь ФКП 26 листопада 1938 р. організувала “національний день протесту” проти декретів уряду Даладьє. 30 листопада відбувся загальний страйк, в якому взяли участь 4 млн. трудящих.
Уряд Даладьє зі свого боку перевів на воєнний стан транспорт, державні і комунальні підприємства, приватні воєнні заводи та ін. 30 листопада почалась розправа з робітниками заводу Рено. Сотні тисяч робітників по всій Франції були звільнені з роботи, почалась чистка персоналу заводів від демократичних елементів.
Даладьє, будучи одним із політичних лідерів Народного фронту, свідомо вів справу до його розвалу. Першими із Народного фронту вийшли радикали. Мюнхенська угода була останнім кроком на шляху розвалу Народного фронту у Франції.
Історична заслуга Народного фронту полягає в тому, що він виконав роль противаги фашизму, зробив спробу вийти з економічної кризи. Все це було схоже на Новий курс Ф. Рузвельта. Відмінності полягали в тому, що в конкретно історичних умовах Франції в цих процесах активну участь брали ліві сили і перш за все комуністи, які сподівалися на можливість переростання Народного фронту у диктатуру пролетаріату.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
