| Ekzor | Дата: Вівторок, 11.01.2011, 20:58 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| 15 вересня 1949 року З перевагою усього в один голос канцлером Німеччини став Конрад Аденауер. Аденауер став канцлером у тому віці, в якому Бісмарк пішов у відставку, а Сталін помер... Він став керівником Німеччини в 73 роки. Багато хто вважав, що 73-літній голова уряду – це випадковість, це ненадовго. І помилилися. "Ера Аденауера" тривала майже 15 років. До 1963 року – кінця "ери Аденауера" – Німеччина стала третьою за індустріальною потугою та другою за торговельним оборотом країною світу. Аденауер та його міністр економіки Людвіг Ерхард, залишили нащадкам три речи - партію нового типу, соціальну ринкову економіку та Євросоюз. Якщо спробувати стисло сформулювати головний принцип соціальної ринкової економіки, то виглядати він буде таким чином. Виробництво і життєвий рівень населення перебувають у прямій залежності від таких факторів:
- виробництво не може розвиватися, не маючи широкої бази для збуту; - збільшення купівельної спроможності населення у свою чергу постійно стимулює виробництво, підвищення продуктивності праці. Навіщо виробляти товар, якщо населення не в змозі його купити? Ерхард бачив сприятливі фактори. Необхідно було найбільш ефективно використати їх. У країні були значні резерви робочої сили. Навіть у найважчі часи нацисти не призивали в армію кваліфікованих робітників. До них додалися мільйони переселенців зі східних областей колишнього німецького рейху, що готові були працювати буквально за бутерброд.
Міністерство економіки, застосовуючи економічні методи, вміло направляло інвестиції, розвивалися основні галузі промисловості: хімічні підприємства, металургійні, машинобудівні, електротехнічні заводи. На їхній основі запрацювали легка і переробна промисловість, створювалися умови для середніх і малих підприємств. Система податкових привілеїв давала можливість значну частину прибутків використовувати для технічного відновлення, для впровадження у виробництво новітніх наукових досягнень. Особливо заохочувалися підприємства, що працювали на експорт. Уряд: - брав на себе частину ризиків по торгових операціях; - йшов на пряме фінансування великих експортних заходів; - надавав податкові пільги. Ключовим стало співробітництво Аденауера з Де Голем. Перша зустріч "старого француза зі старим німцем" відбулася 1957 року. Аденауер відгукувався про Де Голя як про людину "чесну, коректну та моральну". Напевно, це була вища похвала, на яку він був здатний. За чотири роки Аденауер і Де Голь провели близько сорока зустрічей. Звичайно, над новою Європою працювало багато людей, але без цієї взаємної людської симпатії двох старих, що не закостеніли, а були гнучкими й дотепними, сьогоднішня Європа не існувала б. При цьому обидва були по суті анти-британцями, вважаючи, що і Францію, і Німеччину британці здадуть, якщо зачують вигоду.
Аденауер вважав важливою американську присутність у Європі. 1955 року Західна Німеччина увійшла як рівноправний член у Північноатлантичний союз – НАТО. Це був особистий тріумф політики Аденауера. Треба розуміти, який важливий історичний крок був зроблений 1955 року. Це ми по наївності вважаємо Німеччину країною Заходу. Німецька ж традиція, що існувала до того, як у Західній Німеччині Аденауер став канцлером, визнавала Заходом усе, що за Рейном. Німецьке антизахідництво ретельно культивувалося ще з часів Французької революції. Аденауер зі скепсисом дивився на історію Німеччини. Він більш за все не довіряв "німецькому духу", просякнутому зарозумілим моралізуванням. "Німці – це бельгійці, що страждають мегаломанією", – казав він. Гіршими за всіх у Німеччині, на думку Аденауера, були прусаки: "Прусак – це слов'янин, що забув, ким був його дід".
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
