| Ekzor | Дата: Неділя, 02.01.2011, 18:42 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Однією з форм збройної боротьби радянського народу проти ворога стало партизанський рух. Програма його розгортання містилася в директиві РНК і ЦК ВКП (б) від 29 червня 1941 р. Незабаром, 18 липня, ЦК прийняв спеціальну постанову "Про організацію боротьби в тилу німецьких військ". У цих документах давалися вказівки про підготовку партійного підпілля, про організацію, комплектуванні і озброєнні партизанських загонів, а також формулювалися завдання руху. Розмах партизанської боротьби був значною мірою зумовлений масштабами окупованій території СРСР. Незважаючи на вжиті заходи з евакуації населення у східні райони країни, понад 60 млн осіб, або близько 33% довоєнного населення, змушені були залишатися на території, зайнятій ворогом.
Спочатку радянське керівництво зробило ставку на регулярні партизанські з'єднання, сформовані за участю і під керівництвом НКВД. Найбільш відомим став загін "Переможці", командир Д. М. Медведєв. Він діяв у Смоленській, Орловській і Могилевській областях, а потім на Західній України. У загін входили спортсмени, працівники НКВС, перевірені місцеві кадри. На чолі партизанського руху на місцях стояли, як правило, голови обласних, міських і районних виконкомів партії, а також секретарі обкомів, міськкомів і райкомів комсомолу. Загальне стратегічне керівництво партизанським рухом здійснювала Ставка ВГК. Безпосереднє ж взаємодія з загонами на місцях - Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР). Він був створений рішенням ДКО від 30 травня 1942 р, і діяв до січня 1944 р. Начальником ЦШПР був П. К. Пономаренко, який був з 1938 р. першим секретарем ЦК КП (б) Білорусії. ЦШПР повинен був встановлювати зв'язок з партизанськими формуваннями, спрямовувати та координувати їх дії, забезпечувати зброєю, боєприпасами, медикаментами, готувати кадри і здійснювати взаємодія партизанів з частинами регулярної армії.
Особливе значення серед штабів партизанського руху належало Українському штабу, який з 1943 р. підпорядковувався безпосередньо Ставці ВГК. На Україну ще до окупації її території фашистами було підготовлено для розгортання партизанського руху 883 загону та понад 1700 диверсійних і розвідувальних груп. Центром концентрації партизанських сил України був Спадщанський ліс, де базувався Путивльський загін під командуванням С. А. Ковпака. За роки війни він пройшов рейдами понад 10 тис. км, розгромивши гарнізони ворога у 39 населених пунктах. У 1941 р. в партизанських загонах на Україну боролося понад 28 тис. бійців. Створений у 1942 р. Український штаб партизанського руху очолював T. А. Рядок. До кінця 1943р. загальна чисельність партизанів у республіці становила близько 300 тис. чоловік, а до кінця війни за офіційними даними досягла цифри 500 тис. чоловік. Серед керівників партизанського руху на Україні, крім С. А. Ковпака і С. В. Руднєва, виділялися А. Ф. Федоров і П. П. Вершигора.
Всього в роки війни в тилу ворога налічувалося понад 6 тис. партизанських загонів, в яких билося понад 1 млн осіб. У ході проведених операцій партизани знищили, захопили в полон і поранили 1 млн фашистів, вивели з ладу 4 тис. танків і бронемашин, 65 тис. автомашин, 1100 літаків, зруйнували і пошкодили 1600 залізничних мостів, пустили під укіс 20 тис. ешелонів.
Основним об'єктом бойової діяльності партизанів стали комунікації, особливо залізниці. З 3 серпня по 15 вересня 1943 р. на окупованій території РРФСР, Білорусії та частини Україну для надання допомоги частинам Радянської Армії в завершенні розгрому німецьких військ у Курській битві проводилася операція "Рейкова війна". У результаті партизанських операцій 1943 пропускна спроможність залізниць знизилася на 35-40%, що вело до зриву планів ворога з накопичення матеріальних засобів і зосередження військ. Партизани активно зривали відправку до Німеччини на примусові роботи великих груп населення. Тільки в Ленінградській області були відвернені спроби викрадення 400 тис. радянських громадян. Надзвичайно важливе значення мало взаємодія партизанів з частинами регулярної армії. З весни 1943 р. починається систематична розробка планів з використанням партизанських сил. Найбільш яскравим прикладом ефективної взаємодії партизанів і частин Радянської Армії стала Білоруська операція 1944 р. під кодовою назвою "Багратіон". У ній потужне угруповання білоруських партизанів являла собою, по суті, один з фронтів, узгоджувати свої дії з чотирма іншими наступали фронтами регулярної армії.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
