Конституція польщі 1791. Прийнята 3.V 1791 за спрощеною процедурою під назвою «Урядовий закон» надзвичайним сеймом. Складається з 11 статей. Перша з них проголошувала панівною на тер. Польського королівства римо-катол. релігію, але при цьому не заперечувала свободи ін. віросповідань. Друга — підтверджувала шляхет. станові всі свободи, вольності, переваги. Вищу викон. владу здійснювали король та очолювана ним рада — сторожа законів. Королю заборонялося втручатись у повноваження палат сейму. Польс. трон проголошувався виборним. До сторожі законів входили: примас — глава польс. духівництва; 5 міністрів — поліції, друку, війни, фінансів і закорд. справ; 2 секретарі. На засіданнях сторожі з правом дорадчого голосу могли бути присутніми спадкоємець трону і маршалок сейму. Суд. влада складалася із судів першої інстанції для кожного воєводства, землі і повіту. Судді обиралися відповідними сеймиками. У провінціях створювались апеляційні трибунали. Зберігалися референдарні, задворні, асесорські, реляційні і курляндські суди. Для розгляду справ про злочини проти народу і д-ви сейм обирав спец. суди. Дев'ята і десята статті присвячені привілеям короля, його сім'ї. Ост. стаття конституції присвячена нар. збройним силам. Тут фіксувалося важливе положення: армія могла використовуватися виключно для боротьби із зовн. ворогами. Вона була в повному підпорядкуванні викон. влади. Але припис для ЗС «охороняти народну конституцію», звичайно, давав можливість використовувати армію для придушення внутр. заколотів. «Урядовий закон» не згадував про укр. землі у складі Речі Посполитої і фактично скасовував польс.-лит. унію.

Сан-стефанський та берлінський відносно чорногорії та болгарії. Чорногорія незалежна. Складалося нове автономне слов'янське князівство на Балканах - Болгарія, яке включало етнічні болгарські території в Мезії, Фракії і Македонії. Болгарія простягалася від Дунаю до Егейського моря, від Чорного моря до Охридського озера і повинна була два роки перебувати під російським управлінням, після чого отримати повну автономію, виплачуючи Туреччини номінальну данину.///// Він відсунував південний кордон Болгарії за Балканський хребет. Болгарія оголошувалася автономним князівством, виборний голова якого затверджувався султаном за згодою великих держав. Тимчасово управління Болгарією до введення в ній конституції зберігалося за російською комісаром, однак термін перебування російських військ в Болгарії був обмежений 9 місяцями. Турецькі війська не мали права перебувати в князівстві, але воно зобов'язане було платити Туреччині щорічну данину. Болгарські області на південь від Балканського хребта склали турецьку провінцію Східна Румелія, яка залишалася під безпосередньою політичною та військовою владою султана і губернатор якої призначався султаном строком на 5 років за згодою великих держав. Туреччина отримувала право охороняти кордони цієї провінції силами тільки регулярних військ, розташованих в прикордонних гарнізонах. Була визнана незалежність Чорногорії. Однак територія, яка ввідходила за Сан-Стефанським договором до Чорногорії, значно скорочувалася. Наданий Чорногорії Сан-Стефанським договором вихід до моря (з портом Бар) зберігався, але без права утримувати там військовий флот. Контроль над Чорногорським узбережжям передавався Австро-Угорщині.

Сан-стефанський та берлінський відносно сербії та боснії. Сербія – незалежність, Боснія та Герцеговина – автономна обл.1111111 Територія Сербії дещо збільшувалася, але не за рахунок Боснії, а за рахунок земель, на які претендувала Болгарія(Піротський край). Австро-Угорщина домоглася права на окупацію Боснії та Герцеговини

Тирновська конституція – перша конституція Болгарії, ухвалена на установчому засіданні Народних зборів Болгарії 6 квітня 1879 року у містечку Вєліко Тирново у північній Болгарії. Відіграла величезну роль у становленні нової незалежної болгарської держави. Тирновська конституція мала буржуазно-ліберальний характер та визначила функції та повноваження центральних органів влади згідно принципу розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову. Також конституція проголосила підзвітність міністерств, депутатську недоторканність, недоторканність приватної власності та містила положення, що формально проголошували Болгарську православну церкву офіційною церквою країни. Князь звітував перед парламентом.

Версальський договір щодо Польщі. Великопольща, частину Померанії та деякі частини Східної Пруссії; Данциг (Гданськ) оголосили вільним містом

Нейїський мирний договір. За Нейїським договором від Болгарії до Королівства сербів, хорватів і словенців відійшли 4 райони загальною площею 2566 км² з містами Цариброд, Босилеград і Струмиця. Підтверджувався кордон з Румунією, встановлений Бухарестським мирним договором 1913, за яким Південна Добруджа залишилася за Румунією. Болгарія була позбавлена Західної Фракії (8,5 тис. км2) і з нею виходу в Егейське море. Західна Фракія переходила у розпорядження Великобританії, Італії, Франції, США та Японії, які зобов'язалися (ст. 48) «гарантувати свободу економічного виходу Болгарії до Егейського моря». Це зобов'язання було порушене передачею Західної Фракії Греції в 1920 р. Болгарія зобов'язалася виплатити репарації в 2,25 млрд. золотих франків. Її господарство та фінанси були поставлені під контроль Міжсоюзної комісії з представників Великобританії, Франції та Італії. Військові статті договору обмежували види озброєння та чисельність армії (до 20 тис.), чисельність поліції і жандармерії Болгарії.

Конституція Чехословаччини 29 лютого 1920. За нею народ визнавався єдиним джерелом державної влади. Абсентеїзм (відмова від участі у виборах) карався грошовим штрафом. Конституція закріплювала парлам. лад у Чехословаччині на принципах поділу влади на законод., викон. і судову. Законод. влада належала двопалат. парламенту — Національним зборам у складі палати депутатів (300 членів; обиралися на 6 років) і сенату (150 членів; обиралися на 8 років). Парламент обирався на основі заг., прямого, рівного, таємного і пропорційного виб. права. Активне виб. право для виборців до палати депутатів поширювалося на гр-н віком понад 21 рік, для виборців до сенату — відповідно понад 26 років. Викон. влада була поділена між урядом (радою міністрів) і главою д-ви (президентом). Права президента визначалися конституцією. Президент обирався Нац. зборами строком на 7 років і міг бути обраним вдруге. Особливе місце посідало положення про право нац. меншин користуватися рідною мовою у держ., муніцип., фомад. організаціях і установах, а також у школах.

Конституція Польщі від 17 березня 1921 року. Стверджувала у Польщі республіканський лад. Встановлювала двопалатний парламент у складі сейму і сенату, що обирався строком на 5 років загальним, рівним і таємним голосуванням пропорційним. Військовослужбовці голосувати права не мали. виконавчу владу в країні здійснював президент, що обирався сеймом і сенатом на 7 років. Він висував кандидатури прем'єра і міністрів, представляв державу на міжнародній арені. Уряд був відповідальний перед парламентом. Конституція 1921 року також проголошувала і закріплювала основні демократичні права громадян - свободу слова, організацій, друку, зборів, а також рівність всіх громадян перед законом.

Відовданська конституція КСХС 1921. проголошувала новостворену державу монархією на чолі з династією Карагеоргієвичів. Королю надавалися широкі права: обіймати посаду головнокомандувача збройних сил, призначати прем'єр-міністра, скріплювати підписом міжнародні договори, запроваджувати надзвичайний стан, зупиняти дію конституції. Законодавча влада належала однопалатній Народній скупщині, яка обиралася на чотири роки шляхом загального, таємного, прямого голосування чоловіків. Жінки та військовослужбовці виборчих прав не мали. Закони, схвалені парламентом, підлягали затвердженню королем, а скупщина скликалася та розпускалася лише за указом короля. Відовданська конституція закріпила унітарний устрій Королівства СХС та панівне становище в ньому Сербії. Хоча конституція проголошувала й гарантувала права та політичні свободи всіх громадян, однак права несербських народів і національних меншин цілком ігнорувалися. Основний закон містив положен­ня про новий адміністративний поділ (33 жупанії)

Договір про взаємодопомогу між СРСР та Чехословаччиною від 16 травня 1935. Сторони зобов'язалися в разі загрози або небезпеку нападу з боку будь-якої держави негайно почати консультації. Якщо ж одна із сторін піддасться нападу з боку будь-якої держави, др.сторона повинна надати негайну допомогу і підтримку. Разом з тим у протоколі, складеному при підписанні договору, була обмовка: обидва уряди визнають, "що зобов'язання взаємної допомоги будуть діяти м.німі лише за наявності умов, передбачених у цьому договорі, допомогу стороні - жертві нападу буде надана з боку Франції ". Це застереження було зроблено для того, щоб не залишити радянську країну один на один з агресором. Радянський Союз узяв зобов'язання прийти на допомогу і надати всіляку підтримку Чехословаччини за умови, якщо їй надасть допомогу Франція.

Мюнхенська змова 29 вересня 1938. а) Судетська область відділяється від Чехословаччини й передається Німеччині з 1 по 10 жовтня; б) все майно, в тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі громадян, має залишатися на місці; в) Чехословаччина повинна задовольнити територіальні претензії Польщі та Угорщини.

Східне питання - комплекс невирішених гострих проблем, складовими якого були національно-визвольний рух балканських, у першу чергу слов'янських, народів, криза військово-феодальної Османської імперії, глобальне суперництво великих держав за впливи у Південно-Східній Європі і на Близькому Сході, їх прагнення заволодіти чорноморськими протоками і утвердитися у Східному Середземномор'ї.
Східна криза (повстання в Боснії і Герцеговині, болгарське квітневе повстання 1876 р., російсько-турецька війна 1877-1878 рр.) – один із проявів «конфлікту інтересів» між ними. Вона, по своїй суті, була міжетнічною, етно-регіональною і південнослов’янською, політико-регіональною і балканською, європейською і глобальною.
Зеамет - військовий лен, одержуваний сипахів за несення військової служби
Тімар - військовий лен, що представляє собою умовне феодальне земельне тримання(за користування не платили податки, а відпрацьовували службою).
Хасс - один з видів феодального землеволодіння в мусульманських країнах у середні віки, землі верховного правителя і його роду (султана, бея)
Мюльк- земля, якою власник її володіє на праві приватної власності.
Пашалик — в Османській імперії провінція чи область, що перебувала під владою паші.
ВАКФ — в країнах Сходу рухоме або нерухоме майно, пожертвуване релігійним організаціям.
Кмети - У феодальної Болгарії та Сербії кметі - сільські старости; в Боснії та Чехії - іноді посадові особи, іноді окремі категорії селян; в Польщі - залежні селяни, що мали повний наділ.
Усташі — хорватська фашистська, крайньо-права визвольна організація у 1920—1940-их роках.