| Ekzor | Дата: Вівторок, 28.12.2010, 22:11 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Судячи з повідомлень імператора Костянтина Багрянородного (сер. X ст.), серби з'явилися у VII ст. на землях Балканського півострова (континентальна частина), зайнявши територію нинішньої Сербії і Чорногорії (південна частина Далмація узбережжя). Костянтин називає сербами також мешканців Неретвлянской області (Паганія), Требин'є (Травунія) і Захум'я (Хум) - територій, які згодом увійшли до складу Хорватії та Боснії. Але початковий період перебування сербів на Балканах у джерелах практично не висвітлений. Відомо тільки, що правитель, що привів їх на Балкани, помер до появи на півострові болгар (680 р.). Їх згадує Констянтин: Вишеслав, Родослав, Просигой, Властимир. Властимир умовно вважається засновником першої рашкської династії. Потім правили Мутимир, Строїмир та Гойник. Мутимир вигнав своїх братів і до 892 року правив самостійно. В кін. 9 ст. серби прийняли християнство. Кін 9 – кін. 11 ст. це час боротьби за одноосібну владу у Рашці. З 892 до 917 правив Петар Гойнікович, але був узятий в полон болкарським царем Симеоном. У 927-950 рр. Правив онук Строїмира Часлав, який зміг вивести Сербію з-під болгарського ярма, але після його смерті, Сербія відходить до Візантії.
У другій пол.. 10 – поч.. 11 ст. практично немає жодних відомостей про Сербію. У 1165 р. великий жупан Стефан Неманя став правити і домігся повного суверенітету і заклав основу нової династії Неманічей. Кінець 60-х - початок 70-х рр.. XII в.: зайнявши велікожупанскій трон всупереч волі візантійського імператора і змістивши при цьому свого старшого брата, Неманя зумів все-таки примиритися з Візантією (1172). У 1196 Неманя відрікся від престолу на користь середнього сина Стефана і незабаром відправився на Афон. З ім'ям Стефана (1196-1227), успадковував велікожупан ¬ ський титул, пов'язаний черговий етап піднесення молодого державного ¬ ства - виникнення Сербського королівства, на півтора столі ¬ ку об'єднав в своєму складі континентальні і приморські землі, а згодом навіть македонські та грецькі. 1219 р. сербська православна церква здобула автокефалію. З середини XIII ст. намітився новий політичний підйом, пов'язаний з правлінням Уроша I Великого і його наступників. Урош зумів відновити незалежність держави, а його спадкоємці, Драгутін і Мілутін, що правили з 1276 по 1321, домоглися значного територіального розширення. Перший в якості угорського ленника придбав область Белграда (втрачену в 1316 після його кончини), другий, одружений на візантійській принцесі, - македонські землі з містами Прізрен і Скоп'є. Нарешті, спільними зусиллями брати захопили Бранічевскую область, що входила раніше до складу Болгарського царства. Урош ІІІ мав сина Стефана Душана. За його правління Сербія сягнула вершини свого розвитку.
Основні факти, пов'язані із зовнішньою політикою Душана, дозволяють зробити наступні висновки: 1) головним направленням в його діяльності стала боротьба з Візантією за гегемонію на Балканському півострові, що увінчалася блискучим успіхом, - до кінця правління Душана південна межа сербської держави дійшла майже до Пелопоннесу , охопивши всі македонські, албанські і почасти грецькі землі (Епір, Фессалія, Акарнанія); 2) мали місце спроби, щоправда, невдалі, повернути Хум; 3) стосунки з болгарським царством після одруження Душана на сестрі болгарського царя Івана-Олександра залишалися добросусідськими. В кінці 1345 в Скоп'є відбувся сабор, де Душан проголосив себе царем сербів і греків. Завершальним акордом урочистим правління Душана стало прийняття згаданого Законника, затвердженого Сабору 1349 і 1354 рр. До правління сина Душана, царя Уроша, держава Неманічей фактично розпадається на ряд володінь, правителі яких пере ¬ стають рахуватися з центральною владою і ведуть міжусобну борь бу, складаючи різні коаліції і перекроюючи кордону.
Ослаблення Сербського царства довелося на час, коли на Балканському півострові з'явилися османи. Оволодівши Фракіей, вони стали погрожувати володінь братів Мрнявчевічей(Македонія). У 1371 сталася одна з вирішальних подій на Балканському півострові - битва на р. Маріцці, де війська Мрнявчевічей потерпіли поразку, а обидва брати загинули. Політичним підсумком битви з'явився розділ македонських земель між сербськими та грецькими магнатами і визнання васальної залежності від султана. Після загибелі Мрнявчевічей на політичній арені Сербії головними дійовими особами стають Нікола Алтомановіч і князь Лазар, які з союзників перетворюються на суперників. Лазар здобув рішучу перемогу в 1373 і перетворився на найбагатшого із сербських правителів, оскільки під його контролем опинилися найбільші центри гірничої справи середньовічної Сербії - Ново-Брдо і Рудник. У 1386 князь Лазар і боснійський король Твртко суміснихми зусиллями завдали туркам серйозної поразки, проте успіх виявився неміцним. 15 червня 1389 розігралася велика битва на Косовому полі. Сербські війська виступили під керівництвом князя Лазаря і, незважаючи на проявлений героїзм, зазнали жорстокої поразки, а Лазар був захоплений у полон і страчений. Після Косова неповнолітній спадкоємець Лазаря Стефан змушений був визнати васальну залежність від султана.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
