| Ekzor | Дата: Вівторок, 28.12.2010, 21:43 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Протягом півтора століть Словаччина змушена була протистояти тиску османів. Після захоплення в 1562 р. південній частині Словаччини, оскільки межі османських завоювань постійно відсувалися на північ, словацькі території стали центром політичного життя Угорського королівства. Протистояння угорських феодалів абсолютистським і централізаторським устремлінням Габсбургів, спробам зміцнити позиції католицької церкви часто набувало форми змов і повстань. Більшість з них сталося на території Словаччини. Концентрація угорської шляхти, яка залишила родові помістя, захоплені турками, необхідність утримання численної армії для захисту кордонів монархії мали вельми суперечливі наслідки. Вони не тільки сприяли інтенсифікації сільського господарства, а й посилювали тиск уряду, дворянства, місцевих чиновників на словацьке селянство. Все це вело до того, що селяни залишали землі феодалів і йшли або в прикордонні райони, або в гірські масиви, де організовувалися в численні озброєні загони, ставали ударною силою більшості станових повстань XVII - початку XVIII століть. Бурхливі події Тридцятилітньої війни також торкнулися Словаччину. Велика частина словацьких земель була зайнята військами трансільванського князя Ракоці, що протистоїть Габсбургам і поєднаного з армією шведів під час облоги міста Брно у 1645 р. Згідно Ліндскому світу ряд словацьких комітатів був переданий Ракоці в довічне володіння. У ході австро-турецьких воєн 1660-1664 та 1683-1699 років частина Словаччини перебувала під тимчасовою владою султана. У 1678 р. на території Словаччини розгорнулося одне з найбільших станових виступів проти Габсбургів угорських магнатів, що спиралися на підтримку Османської імперії. Поразка турків в 1683 р. збільшило положення повсталих, прискорило їх розгром. У результаті майно шляхти було конфісковано, тисячі жителів Словаччини опинилися в османському рабстві, економіка була зруйнована. На повернутих з-під влади Порти територіях Габсбурги почали проводити політику Контрреформації. У її рамках конфісковувалися землі у місцевих магнатів-протестантів для передачі у володіння іноземної дворянства. У 1703 р. магнати на чолі з Ференці II Ракоці підняли нове повстання, що вилилося в антигабсбургскую війну. Воно охопило Словаччину, Трансільванію і власне Угорщину. Після декількох поразок урядових військ Габсбурги були скинуто. Тільки в 1711 р. був укладений мирний договір, згідно з яким династія Габсбургів була визнана в Угорському королівстві навічно. Одночасно було розпущено повстанське військо. Після укладення Сатмарського миру Словаччина перестала був центром політичного, суспільного і культурного життя Угорського королівства. Вона поступово перетворюється в політичну периферію, яку залишали магнати і піддані-угорці. Подібний відтік привів до посилення словацького елемента в цьому регіоні. Разом з тим повстання, війни з османами, епідемія холери призвели до того, що багато районів Словаччини обезлюдніли. Спустошення земель посилювало економічну кризу. У вкрай важкому становищі перебувало селянство, в повній мірі яке мало на собі найжорстокіші методи експлуатації, що виконувало практично не регламентовану панщину, інші численні повинності. Намагаючись послабити невдоволення сільського населення, Марія Терезія в 1767 р. видала Земельний акт - урбарії, що поширювався на всі Угорське королівство, за яким обов'язки селян визначалися виходячи з їх майнового стану. Селянство бачило вихід з вкрай скрутного становища в переселенні в малонаселені райони, покинуті османами.
Фактичне підпорядкування чеських земель Габсбурзькій монархії було узаконене Вестфальським миром. У XVI столітті починається новий приплив німецької колонізації, якій сприяли дружні відносини чехів до протестантів Німеччини та поширення в Чехії лютеранства. Посиленню німецького елементу особливо сприяли обставини та події, що послідували за Білогірської катастрофою. Конфіскації Фердинанда II призвели до переходу величезного числа земель в руки іноземців, які охоче заселяли свої землі вихідцями з Німеччини і засновували нові німецькі колонії на своїх спорожнілих землях. З часу Фердинанда II автономія Богемії скасовується і вона поглинається Австрією. Подальший крок до злиття Габсбургзьких земель в одне державне ціле був зроблений прагматичної санкцією 19 квітня 1713, якою, крім визначення порядку престолонаслідування, було встановлено, що всі спадкові землі Габсбурзької династії повинні залишатися з'єднаними під владою одного государя до припинення цього будинку і аж ніяк не можуть бути ділені між його членами. Чеський сейм прийняв цю санкцію у 1720 році.
У 1749 році імператриця Марія-Терезія повеліла з'єднати чеську і перетворену австрійську канцелярії в одне загальне державна установа з адміністративним і фінансовим відомством. У 1743 р. Марія-Терезія наказала перевезти чеську корону до Відня, а син її Йосип II не знайшов потрібним коронуватися короною св. Вацлава. Імператор Леопольд II велів повернути чеську корону до Праги, де вона досі зберігається в капелі св. Вацлава як святиня народу чеського і дорогоцінний запорука майбутнього. У 1792 імператор Леопольд II заснував в празькому університеті кафедру чеської мови.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
