У боротьбі за остаточне звільнення від турецького гніту народів Бал-канського півострова у 1912 р. оформився Балканський союз, основу якого склав болгаро-сербський договір. Згодом було укладено болгаро-грецький союзний договір і болгаро-чорногорську угоду. Союз"(Болгарія, Сербія, Чорногорія і Греція) формувався при підтримці Росії, що намагалася перешкодити Австро-Угорщині і Туреччині в їхній експансії на Балкани. Союз підтримували Англія і Франція.
У 1912—1913 рр. відбулося дві Волконські війни: перша — з жовтня 1912 р. до травня 1913 р., друга — з червня до серпня 1913 р. Болгарія і Сербія намагалися оволодіти частиною Македонії. Болгарія хотіла мати вихід до Егейського, а Сербія — до Адріатичного морів.
Приводом до проголошення війни стала відмова Туреччини провести реформи в європейських володіннях з надання автономії Македонії і Фракії. Союзники вимагали також призупинити мобілізацію турецької армії. У жовтні Чорногорія розпочала воєнні дії проти Туреччини, а згодом у війну вступили інші члени союзу. Чисельна перевага військ союзників, ліпша організованість, проведення воєнних дій на територіях, що були заселені спорідненими народами, визначили успіхи союзних військ. Болгарська армія скувала турецькі війська, які у Фракії прикривали шлях на Стамбул. А в битві біля Люлебургаза турецькі війська були розбиті. Решткам і резервним частинам вдалося закріпитися біля Стамбула.
Значних успіхів союзні війська досягли в Македонії і Албанії. Сербські війська вийшли до Адріатичного моря. У південній Македонії грецькі війська разом з болгарськими зайняли Салоніки. Грецький флот панував в Егей-ському морі та блокував вихід із проток.
Ці успіхи союзних військ занепокоїли царську Росію, Австро-Угорщину і Німеччину: Росія не хотіла окупації болгарами Стамбула, бо вбачала в цьому ускладнення з вирішенням питання щодо проток Босфор і Дарданелли, на які вона претендувала. Австро-Угорщина виступила проти виходу до Адріатичного моря Сербії (Сербію підтримувала Німеччина). До того ж турецькі війська зупинили болгар на підступах до Стамбула. За таких умов у грудні 1912 р. між союзниками і Туреччиною було досягнуто перемир'я. Проте в цей час у Стамбулі було здійснено переворот і до влади прийшли так звані младотурки, які домовилися про іноземні позики, взяли курс на зближення з Німеччиною. Новий уряд відмовився від умов перемир'я, і у лютому 1913 р. розпочався новий етап війни. Проте після ряду поразок новий уряд пішов на нове перемир'я, і за Лондонським мирним договором Туреччина втратила європейські володіння, крім Стамбула і деякої території Фракії.
Друга Балканська війна була спричинена різким загостренням відносин у таборі союзників. Греція претендувала на території в Македонії і Фракії, а Сербія, яка не одержала виходу до Адріатики, вимагала компенсації в Македонії.
Для реалізації своїх планів Греція і Сербія підписали таємний договір (1913 р.) проти Болгарії, до якого приєдналася і Румунія, що за свій нейтралітет у попередній війні прагнула компенсації. Підігрівала міжусобиці і Австро-Угорщина, яка розглядала Балканський союз як дітище Антанти. У червні болгарські війська атакували грецькі й сербські позиції в Македонії. На підтримку Сербії виступили Чорногорія, а потім свої війська на Софію направила і Румунія. Поразкою болгарських військ на грецькому і сербському напрямку скористалася Туреччина, яка, порушивши умови Лондонського договору, захопила в Адріанополь. Болгарія капітулювала. Згідно з Бухарестським мирним договором 1913 р. між Болгарією з одного боку і Грецією, Румунією, Сербією і Чорногорією з іншого, Болгарія втрачала більшу частину територій в Македонії і Фракії. Крім того, за умовами договору між Туреччиною і Болгарією остання вимушена була залишити Адріанополь. Внаслідок цих війн відносини між балканськими державами, між Австро-Угорщиною і Сербією, між Австро-Угорщиною і Росією стали надзвичайно напруженими. Румунія відійшла від Троїстого союзу і почала зближуватися з Антантою, а Болгарія перейшла на бік австро-німецького блоку.