| Ekzor | Дата: П`ятниця, 07.06.2013, 01:49 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Українськаетнологія — наука, яка чи не найбільше постраждала за роки радянської влади.
Оформившись у середині XIX ст. як окрема, самостійна наукова дисципліна з
власними об'єктом та предметом дослідження, у 20-30-х рр. ХХ ст. вона майже
зникла з площини суспільних наук, зазнавши відчутних утисків та болючих втрат.
Це виразилось як у фізичному знищенні українських фахівців-етнологів, так і у
фальсифікації окремих сторінок її історії, приниженні внеску вітчизняних учених
у розвиток науки, постановку та вирішення багатьох важливих теоретичних та
практичних питань. Та попри все, українська етнологія розвивається, а її
історія досліджується.Здавалося, що зупадком російського царизму розвиток української етнографії буде продовжено і
примножено на державному рівні. Давало підставу для такого оптимізму широке
розгортання українознавчих досліджень 20-х років у системі Всеукраїнської
академії наук, зокрема діяльність її спеціальних наукових підрозділів,
заснування численних народознавчих осередків у різних місцевостях України,
організація інтенсивних польових досліджень, внаслідок чого зібрано багатий
фактологічний матеріал, виходили спеціальні видання "Етнографічний
вісник" (1925—1932), "Краєзнавство", дослідження Дмитра
Яворницького, Андрія Лободи та Василя Кравченка.ПриВсеукраїнській академії наук була створена Етнографічна комісія, очолена А.
Лободою і в 1921 р. заснований Музей (кабінет) антропології та етнології ім. Ф.
Вовка на чолі з А. Носівим; музейні співпрацівники видали чотири томи журналу
"Антропологія", в якому друкувалися й етнографічні статті; вийшло 16
номерів "Бюлетеня етнографічної комісії" і три томи "Матеріалів
до етнології".В 1925 р. уКиєві було засноване Етнографічне товариство. Воно видавало "Записки
етнографічного товариства", журнал "Побут" і
"Бюллетень". Активно працювали у сфері етнографії Віктор Петров,
Климент Квітка, але "рішуча перебудова" з кінця 20-х років
методології етнографічної науки, переведення її на так звану марксистську
основу, розкручування боротьби проти українського націоналізму, хвиля масових
репресій звели нанівець усі позитивні починання і відкинули українську
етнографічну науку далеко назад.Були репресованіабо зазнали переслідувань М. Грушевський, А. Лобода, А. Носів, Н. Заглада, В.
Кравченко, Д. Яворницький, Л. Шульгіна, Ю. Павлович, М. Рудинський та багато
інших вчених. Закривались музеї, наукові товариства, інститути.У Києві 1936 р.було створено Інститут фольклору АН УРСР, у 1939 р. відкрито його Львівський
філіал, очолений Ф. Колессою. Після Другої світової війни основним осередком
етнографічної науки в Україні став (і досі ним залишається) створений 1942 р.
Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України на чолі з М.
Рильським (нині — Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН
України ім. М. Рильського), зокрема його відділ етнографії. Широкі дослідження
велися в Музеї етнографії та художнього промислу АН України у Львові,
організованому 1951 р. на основі об'єднання двох місцевих музеїв колишнього
Етнографічного НТШ (якому 1940 р. було надано статус Державного етнографічного
музею) і Художньої промисловості. Науковий напрям роботи цієї установи
посилився після її реорганізації у Львівське відділення Інституту
мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України (1982). В 1992 р. на
основі відділення створено окремий Інститут народознавства НАН України.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
