| Ekzor | Дата: П`ятниця, 07.06.2013, 01:43 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Чинники розпаду СРСРПричинирозпаду СРСР і краху радянської імперії потребують об'єктивному аналізі, який у
жодному випадку не може бути зведений до виявлення зовнішнього (ворожого) і
внутрішнього (підривної) впливу, тобто до "теорії змови". Зовнішній
тиск ліберально-демократичного Заходу на СРСР було дійсно величезна, а
діяльність "підривних елементів" всередині країни вкрай ефективна і
вийшов строк. Але обидва ці чинника стали вирішальними тільки в такій ситуації,
коли існування радянської Імперії увійшло у стадію внутрішньої кризи,що має глибокі й природні причини, що кореняться в самій специфіці радянськоголаду і радянської системи. Без розуміння цих внутрішніх причин розпаду та їх аналізу будь-якіспроби реставрації СРСР (ітим більше створення Нової Імперії) виявляться марними і безперспективними.
Більш того, будь-яка суто інерціальна консервативність в цьому питанні може
лише ще більше погіршити стан справ.
Виявимо кілька чинників, що призвели РадянськийСоюз до геополітичного та соціально-економічного краху.
По-перше,на ідеологічному рівні за весь час існування соціалістичного режиму суто
національні, традиційні, духовні елементи так і не були введені у загальнийкомплекс комуністичної ідеології. Будучи багато в чому націонал-комуністичної
де факто, вона ніколи не трансформувалася в таку де юре, що перешкоджало
органічному розвитку російсько-радянського суспільства, породжувало подвійний стандарт і ідеологічні протиріччя, підточувало ясність і усвідомленість у здійсненні геополітичних і соціально-політичнихпроектів. Атеїзм, матеріалізм, прогресизм,"освітянська етика" і т.д. були глибоко чужі російському більшовизму
і російському народу в цілому. На практиці ці запозичені з марксизму положення (до речі, і в самому марксизмі є досить довільними елементами якоїсь даниноюстаромодному позитивистскому гуманізму в стилі Фейєрбаха) були усвідомленіросійськими комуністами в ключі народно-містичних, часом неортодоксальних есхатологічних
сподівань, а не як раціоналістичні плоди західно-європейської культури. Однак ідеологія націонал-більшовизму, яка могла б знайти більш адекватні,більш російські терміни для нового соціально-політичного ладу, так і не буласформульована. Отже, рано чи пізно обмеженість і неадекватність такої ідеологічно суперечливою конструкції повинна була позначитисянегативним чином. Особливо це дало про себе знати в пізньорадянської період, коли безглуздийдогматизм і комуністична демагогія остаточно задавили всяку ідеологічну життя всуспільстві. Таке "заморожування" правлячої ідеології і завзятий
відмова від введення в неї органічних, національних і природних для російського
народу компонентів, вилилися в крах всієї радянської системи. Відповідальність за це лежить не тільки на "агентів впливу" і"антисовєтчик", але, в першу чергу, на центральних радянських
ідеологів як "прогресивного", так і "консервативного"
крила. Радянську Імперію і ідеологічно і фактично зруйнували комуністи.
Відтворювати її в тій же формі і з тією ж ідеологією зараз не тільки неможливо, але й безглуздо, тому щонавіть гіпотетично при цьому будуть відтворені ті ж передумови, які вже один
раз привели до руйнування держави.
По-друге,на геополітичному і стратегічному рівні СРСР був неконкурентоспроможний в довгій
перспективі для опору атлантистской західного блоку. З точки зору стратегії,
сухопутні кордони є набагато більш уразливими, ніж морські, причому на всіхрівнях (кількість прикордонних військ, вартість військової техніки,
використання та розміщення стратегічних озброєнь і т.д.) Після Другої світової
війни СРСР був у нерівному становищі в порівнянні з капіталістичним блоком
Заходу, що згрупувалися навколо США. У США була гігантська острівна база (американський континент), повністю підконтрольна і оточена з усіхсторін океанами і морями, захищати які не становило великої праці. Плюс до
цього США контролювали майже всі берегові зони на Півдні і Заході Євразії,
створюючи гігантську загрозу для СРСР і залишаючись при цьому практично поза
досяжності для потенційних дестабілізаційних акцій Радянського Союзу. Поділ
Європи на Східну (радянську) і Західну (американську) тількиускладнило геополітичне становище СРСР на Заході, збільшивши обсяг сухопутних
кордонів і поставивши впритул до стратегічного потенційному супротивникові, причому
в ситуації пасивної вороже сти самих європейських народів, які опинилися в
стані заручників в геополітичній дуелі, сенс якої їм був неочевидний. Те ж самемало місце і на південному напрямку в Азії і на ДалекомуСході, де СРСР мав безпосередніх сусідів або контролі уемих Заходом (Пакистан, Афганістан,дохомейністскій Іран) або досить ворожі держави нерадянський-соціалістичноїорієнтації (Китай). У цій ситуації СРСР міг придбати відносну стійкістьтільки у двохвипадках: або стрімко просунувшись до океанів на Заході (до Атлантики) і на
Півдні (до Індійського океану), або створивши в Європі та Азії нейтральні
політичні блоки, що не знаходяться під контролем ні в однієї з наддержав. Цю концепцію (нейтральноїНімеччини) намагався запропонувати ще Сталін, а після його смерті Берія. СРСР (разом зВаршавським договором), з геополітичноїточки зору, був дуже великим і дуже маленьким одночасно. Збереження статус кво
було на руку тільки США і атлантизму, так як при цьомувійськові, індустріальні та стратегічні потенції СРСР усе більше виснажує, а
міць США, захищеного острова, все зростала. Рано чи пізно Східний блок неминуче
повинен був впасти. Отже, відтворення СРСР і Варшавського блоку не тільки майже
неможливо, але й не треба, тому що це навіть у випадку (практично неймовірного)
успіху призведе лише до відродження явно приреченої геополітичної моделі.
По-третє,адміністративний устрій СРСР грунтувалося на світському, чисто функціональному
і кількісному розумінні внутрішньодержавного поділу. Господарський і бюрократичний централізм не взяв до уваги ні регіональних, ні тимбільше етнічних і релігійних особливостей внутрішніх територій. Принцип
нівелювання і суто економічної структуралізації суспільства призвів до створення таких жорстких систем,які придушували, а в кращому випадку "консервували" форми природної
національного життя різних народів, в тому числі (і більшою мірою) самого
російського народу. Територіальний принцип діяв навіть тоді, коли номінально мова йшла пронаціональних республіках, автономіях чи округах. При цьому процесрегіонально-етнічної нівелювання ставав все більшвиразні у міру "старіння" всієї радянської політичної системи, яка до
свого останнього етапу все більше схилялася до типу радянського
"держави-нації", а не Імперії. Націоналізм, який багато в чому сприяв
створенню СРСР на перших етапах, в кінці став чисто негативним чинником,
оскільки надмірна централізація та уніфікація стали породжувати природні
протест і невдоволення. Атрофія імперського начала, окостеніння бюрократичного
централізму, прагнення до максимальної раціоналізації і чисто економічної
продуктивності поступово створили з СРСР політичного монстра, що втратив життя
і сприймається як нав'язаний насильно тоталітаризм центру. Деякі комуністичні
тези буквально понятого "інтернаціоналізму" багато в чому відповідальні
за це. Отже, і цей аспект радянської моделі, що оперує не з конкретними ми
етносом, культурою, релігією, а з абстрактними"населенням" і "територією" відроджувати не слід ні в якому
разі. Навпаки, слід якомога швидше позбутися наслідків такого кількісного
підходу, чиї відгомони так трагічно позначаються сьогодні в питанні Чечні,
Криму, Казахстану, Карабахськогоконфлікту, Абхазії,Придністров'я і т.д.
По-четверте, економічнасистема в СРСР грунтувалася на такому "довгому" соціалістичномуциклі, що поступово віддача суспільства конкретній людині пересталавідчуватися зовсім. Гранична соціалізація і детальний контроль держави над усіма економічними процесами, аж до самихдрібних, а також делегування функцій перерозподілу лише централізованої, суто
верхівкової, інстанції породжували в суспільстві клімат соціальноговідчуження, апатії, незацікавленості. Соціалізм і всі його переваги ставали неочевидними, непомітними, відходили на заднійплан перед гігантської конструкцією бюрократично-державної машини. Людина іконкретний колектив губилися перед абстракцією "суспільства", іцикл соціалістичного розподілу втрачав зв'язок з реальністю, перетворювався на
незрозумілу, відчужену і зовні довільну логіку бездушною машини. Не сам соціалізм відповідальний за такийстан справ, але та його версія, яка історично склалася вСРСР, особливо на пізніх його етапах, хоча витоки такого виродження слід шукати
вже в самій доктрині, в самій теорії. Тоталітарний госсоціалізм позбавив економіку гнучкості, людейентузіазму і відчуття співучасті у творчому процесі, сприяв прищеплювання паразитичного відношення досуспільства, який абсолютизував сьогодні в мафіозно-лібералістском настрої. За цейпострадянський ексцес також відповідальні комуністи, які виявилися нездатними
реформувати соціалізм стосовно національної стихії іпідтримувати в ньому гідне життя.
Ці чотири основні аспекти колишньої радянської моделіє головними чинниками краху радянської державності, і саме вони відповідальні
за розпад радянської імперії. Цілком природно, що при гіпотетичномувідтворенні СРСР у цьому відношенні слід зробити радикальні висновки і в корені
знищити ті причини, які вже один раз історично прирекли великий народ на державну катастрофу.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
