| Ekzor | Дата: П`ятниця, 07.06.2013, 01:38 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Останнє десятиліття ознаменоване активною теоретичноюдіяльністю українських науковців щодо осмислення широкого спектра проблем,
пов’язаних з етно- і націогенезом, етнічною теорією, етнонаціональною
політикою, міжетнічними відносинами і конфліктами, міграційними процесами та їх
впливом на етнічну ситуацію у державі, піднесенням національної свідомості,
етнічною самоідентифікацією особи, національним характером і менталітетом тощо.
Становлення етнології, етнополітології, етнодержавознавства – сучасних
вітчизняних наукових шкіл, подолання упередженості щодо етнонаціональної сфери,
поява цілого ряду ґрунтовних видань означають прорив у соціогуманітарних
науках. Критично-конструктивне вивчення доробку зарубіжних учених, здійснене
українськими суспільствознавцями, дозволяє вести етнополітологічні дослідження
на високому теоретичному рівні. Проведена науково-організаційна робота створила
реальне підґрунтя для розширення пізнання та політико-практичного оволодіння
етнополітичними процесами, що відбуваються в українському поліетнічному
суспільстві.Необхідність дослідження динаміки політичних процесів,співвідношення політики і етнонаціональних відносин, пошуку і вироблення нових
парадигм етнонаціонального розвитку, розробки моделей запобігання конфліктності
в етнонаціональній сфері, моделювання оптимальних варіантів етнополітики,
вивчення та розробки технологій управління сферами політичних і міжетнічних
відносин та інших не менш важливих питань постала перед науковцями у процесі
розбудови соборної української держави [2].Розробкою саме цих питань задовго до проголошеннянезалежності України займалась новаторська школа при Інституті історії партії
під керівництвом І.Ф. Кураса [3]. Саме завдяки старанням Івана
Федоровича робота ініціативної групи набула загальнодержавного вираження у
створеному Інституті національних відносин і політології НАН України 11 грудня
1991 року [4]. Це, – зокрема, – вивчення та аналіз історії і сучасної динаміки
політичних інститутів і процесів, взаємовпливів політики, політичної культури,
етнонаціональних, міжрелігійних та міжконфесійних, регіональних відносин і
факторів суспільного життя, вироблення нових парадигм етнонаціонального
розвитку, запобігання конфліктності в етнонаціональній сфері, моделювання
оптимальних варіантів етнополітики, розроблення технологій управління в системі
політичних і міжетнічних відносин, експертиза законопроектів, державних і
недержавних програм у різних галузях суспільного життя, теоретико-методологічні
аспекти політичних і етнополітичних досліджень та, що найбільш важливо, перехід
від теоретичного розв’язання проблем до практичного впровадження їх результатів
[5].Фундаментальність наукових напрацювань дала можливістьІнституту стати не лише науковим, але й координаційним центром
етнополітологічних досліджень в Україні. Завдяки цьому 5 листопада 1997 року
Інститут було перейменовано на Інститут політичних і етнонаціональних
досліджень НАН України [6].Від початку утворення Інституту до жовтня 2005 рокуйого директором був академік НАН України, віце-президент НАН України І.Ф. Курас
(1939-2005) [7]. Після його смерті Постановою Президії НАН України від 14
грудня 2005 року Інституту присвоєно ім’я Івана Федоровича Кураса [8]. Багато в
чому завдяки І.Ф. Курасу наукові дослідження Інституту тісно пов’язані з
політичною практикою [9]У 2006 році директором Інституту був обранийчлен-кореспондент НАН України, доктор політичних наук Ю.А. Левенець [10].Здобуття Україною незалежності поставило переддержавою і науковою спільнотою якісно нові проблеми [11]. Зокрема, в соціогуманітарній
сфері наукових досліджень з новою гостротою постало питання істинності і оцінки
змісту загальноісторичних, економічних, соціально-політичних та культурних
подій та явищ [12].На перших порах дослідницької роботи Інституту навістрі наукового пошуку була проблема розроблення і опанування категорій і
понять сучасних соціогуманітарних досліджень, оновлення їхнього
термінологічного інструментарію. Важливим завданням було також критичне
переосмислення існуючих надбань вітчизняної і засвоєння категоріально-понятійного
апарату світової науки. Завдяки вміло визначеним напрямкам роботи Інститут і
сьогодні продовжує успішно вивчати етнонаціональну специфіку, характер та
особливості політичного процесу і політичної культури в минулому та сучасному
житті України, релігійну ситуацію, взаємини різних конфесій. Робиться все це
відповідно до традицій сучасної компаративістики, у порівнянні із
загальносвітовими тенденціями та процесами. Інститут веде плідний діалог з
представниками різних партій і рухів, різних конфесій, співпрацює з державними,
міжнародними та громадськими організаціями, провідними науковими установами
[13].Значна увага науковців Інституту приділяєтьсяосмисленню українських пріоритетів у геополітичному просторі. Було досягнуто
якісного нагромадження знань з питань історичної та ентнонаціональної
детермінованості цих пріоритетів, їхніх впливів на світову геополітичну
ситуацію, значення в контексті національної безпеки України.Не применшуючи здобутків співробітників Інституту, надумку автора, визначальною постаттю, у розвитку історичної науки і етнології в
Україні у цілому і Інституту зокрема, залишається І.Ф. Курас – сподвижник
Інституту і його ідейний натхненник. Під керівництвом І.Ф. Кураса Інститут
досягнув вагомих успіхів у теоретико-методологічному обґрунтуванні нового
напрямку соціогуманітарних наук – етнополітології [14]. Іван Федорович
активно включився в процес розвитку наук, які досліджують етнополітичну сферу,
фактично ставши основоположником етнополітології в Україні. Велику увагу вчений
приділяв розвитку соціогуманітарних наук в Україні. Серед них особливе місце
займали історичні, етнічні, політичні, міжконфесійні, міжрегіональні та
етносоціальні пріоритети розвитку наукового пізнання. Роздумуючи над
проблемами новітнього етапу українського державотворення, зокрема про
співвідношення в ньому історичного досвіду і нових реалій, беручи в цьому
процесі посильну участь як науковець і, на певному етапі, як урядовець
достатньо відповідального рівня, Іван Федорович написав ряд праць, статей та інтерв’ю
для періодики, виступив з доповідями на важливих міжнародних, в тому числі під
егідою ООН, форумах і наукових конференціях. Тоді ж побачили світ і перші
навчально-методичні розробки та наукові публікації автора із зазначеної
проблематики [15].Однак не лише завдяки своїм глибинним науковимдослідженням, численним публікаціям і виступам на різного роду конференціях
Іван Федорович здійснив помітний вплив на розвиток соціогуманітарних наук в
Україні. Важливим етапом втілення власних наукових напрацювань стала активна
участь вченого у практичному здійсненні власних ідей і потенцій. Доказом цього
є плідна участь І.Ф. Кураса у численних наукових та державних проектах,
організація політичної та державної підтримки наукової сфери, втілення власних
науково-практичних ідей у формі законодавчих ініціатив чи між- та
внутрідержавних проектів.І.Ф. Курас заклав міцний фундамент в організацію науки– в період 1988–1993 років він працював академіком-секретарем Відділення
історії, філософії і права НАН України, був членом президії НАН України. А з
1998 року незмінно обіймав посаду віце-президента НАН України, всіляко сприяючи
розвитку соціогуманітарних наук в державі. І, яку б посаду не займав вчений –
академічну, державну чи громадську, чим би не займався, будь-яка його
діяльність була спрямована на утвердження України як соборної держави, а науки
як самодостатньої і прогресивної сфери забезпечення пріоритетів державного
розвитку [16]. Завдяки напрацюванням вчених НАН України за десятиріччя
незалежності у сфері науки було завершено перехід від однобічної
заідеологізованості до здорового прагматизму, становлення справді наукових
принципів дослідження суспільних процесів як минулого, так і сьогодення. В
результаті творчих пошуків було вироблено оптимальну модель функціонування
суспільно-гуманітарних установ, що враховувала національний досвід і дозволила
розв’язувати назрілі питання усіх сфер суспільно-політичного життя і державного
управління [17].Як вчений і державний діяч одночасно(віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань з 1994 по 1997 рр.) [18] І.Ф. Курас
розумів, що зі здобуттям незалежності перед державою постала необхідність
реального перегляду ролі та місця суспільних наук у творенні нової держави.
Пояснював це вчений присутністю рудиментів попередньої доби, коли гуманітарна
складова академічної науки цілковито обслуговувала панівну ідеологію та
офіційну політику [19]. За нових умов соціально-гуманітарні науки мусили
всебічно й чесно аналізувати політичні та соціально-економічні процеси в
державі й світі, постійно обмірковувати та узагальнювати суспільний досвід,
виробляти виважені прогнози та пропозиції для політиків і державних діячів. З
цим завданням українська соціогуманітарна наука успішно впоралася [20]. Не мало
зусиль для досягнення такого рівня вітчизняної академічної науки приклав й Іван
Федорович.Нові суспільні реалії значною мірою активізувалирозробку важливих проблем суспільного життя, духовної культури, широкого кола
соціогуманітарних проблем. В українському суспільстві за роки незалежності
держави співробітниками НАН України при вдалому керівництві незмінного
Президента Б.Є. Патона, віце-президента І.Ф. Кураса (з 1998 по 2005 рр.)
[21] та колег віце-президентів успішно розв’язувались завдання державного,
загальнонаціонального рівня. Дали про себе знати результати заходів,
здійснюваних Президією НАН України від початку 90-х років щодо реорганізації
мережі і структури наукових установ, створення нових інститутів, розширення
діапазону дослідницької роботи [22].Під творчим началом академіка І.Ф. Кураса в межахнаукового співтовариства НАНУ було завершено формування пріоритетних наукових
напрямів, необхідних для забезпечення інтелектуальної і духовної незалежності
України, потреб розбудови національної державності, формування громадянського,
інформаційного, інноваційного суспільства [23]. З’явилися нові
науково-дослідницькі осередки НАН України, нове дихання отримали існуючі
Сектори.За активної участі академіка було здійснено підготовкуряду науково обґрунтованих концепцій, стратегій, прогнозів, моделей та програм
з питань модернізації суспільства. За його ініціативи, підтримки й участі було
підготовлено ряд документів загальнодержавної ваги. Серед них: Концепція і
Програма розвитку гуманітарної сфери, Концепція політичної реформи, Концепція
державної інформаційної політики, Концепція етнонаціонального розвитку України
[24].Як вчений-історик Іван Федорович велику увагу приділявстворенню сприятливих умов для вивчення історії України, публікації архівних
джерел, перевиданню книг з найважливішої історичної проблематики, підготовці
повноцінних навчальних матеріалів з історії України [25]. Варто наголосити, що
для відтворення забутої історичної спадщини в складі НАН України був
організований Інститут джерелознавства та археографії [26].Іван Федорович відстоював необхідність розробки новихпарадигм етнонаціонального розвитку, моделювання оптимальних варіантів
етнополітики. Вся його діяльність як вченого і політика була спрямована на
попередження конфліктності в етнонаціональній і гуманітарній сферах.Саме Іван Федорович започаткував непрості пошукишляхів становлення порівняно нового для України напряму наукових досліджень,
які обіймаються проблемами соціогуманітарного спрямування та поняттями
етнополітології. Саме ним було започатковано становлення школи
етнополітологічної науки в Україні, під його безпосереднім керівництвом зросла
ціла плеяда молодих талановитих учених. Широта його знань, критичність і
глибина політичного аналізу, принциповість у політиці є зразком для
наслідування сучасним державним діячам.Підсумовуючи, хотілося б наголосити, що важливимфактором становлення будь-якої незалежної демократичної держави, як такої, є
прогресивний розвиток її наукових та науково-дослідницьких інституцій,
впровадження та розвиток власних теоретичних і практичних досягнень наукової
думки. Все це є можливим лише при наявності науково-дослідницької,
навчально-практичної бази та, безперечно, таких непересічних
особистостей-організаторів цього процесу як Іван Федорович Курас. Проведена
науково-організаційна та дослідницька робота Національної Академії наук України
в цілому та Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.
Кураса зокрема, створила реальне підґрунтя для розширення пізнання та
політико-практичного оволодіння етнополітичними процесами, що відбуваються в
українському поліетнічному суспільстві.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
