| Ekzor | Дата: П`ятниця, 07.06.2013, 01:33 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Українці в Канаді вперше з'явилися 1892 р. Того ж року вквітні у місцевості Една-Стар, 50 км на північний захід від Едмонтона провінції
Альберта, була заснована перша українська колонія. Впродовж 90-х років XIX ст.
до Канади переважно із Галичини і Буковини прибуло понад 30 тис. українців, а
від 1900 р. до Першої світової війни — ще близько 140 тис. Українська еміграція
в Канаді до 1914 р. досягла близько 170 тис. осіб. Це була перша хвиля
еміграції, що рекрутувалася головно з українських земель у складі Австро-Угорщини.
Друга хвиля українських емігрантів припадала на міжвоєнний період. Вона
становить 68 тис. осіб. У той період до Канади їхали емігранти із Галичини, а
також із Західної Волині. Після Другої світової війни до Канади прибули ще
близько 33 тис. українців. Переважно це були переміщені особи із вивезеної на
примусові роботи до Німеччини української молоді, що після закінчення війни
опинилася у західних зонах окупації, та частини радянських військовополонених і
учасників українського національно-визвольного руху, котрі після 1945 р. теж
опинилися в західних зонах Німеччини [14, с. 5].За даними канадського перепису населення1981 р., у Канаді обліковувалось 529 615 одноетнічних українців і 225 365 осіб
багатоетнічних, тобто таких, серед батьків яких були українці та неукраїнці [6,
с. 55].За даними того ж перепису, українськенаселення (одноетнічні українці) проживає у провінціях Альберта (136 710 осіб —
25,7% усіх українців Канади), Онтаріо (133 995 — 25,3%), Манітоба (99 795 осіб
— 18,7%), Саскачеван (76 810 осіб — 14,3%), Британська Колумбія (63 605 осіб —
11,9%) та ін. [6, с. 55; 14, с. 19].Перші українські емігранти здебільшогоїхали у західні провінції Манітоба, Саскачеван, Альберта, де канадський уряд
виділяв поселенцям земельні ділянки площею 65 га, які не були освоєні. Потрібно
було докладати велетенських зусиль, щоб на місці дикого простору організувати
хліборобство. Але іммігранти закладали нові поселення і часто давали їм назви в
пам'ять залишених на батьківщині.Дехто знаходив собі роботу впромисловості, а дехто влаштовувався тут, аби заробити гріш для закладання в
майбутньому власного господарства на землі. З часом в українських поселеннях
були засновані школи, налагоджувались громадські зв'язки, створювались
релігійні громади. Почали діяти організації товариства "Просвіта". У
1903 р. стала виходити українська газета "Канадський фермер". У 1912
р. українець Теодор Стефаник був обраний у муніципальну раду Вінніпега. У 1913
р. Андрій Шандра в Альберті й Тарас Фарлей у Манітобі стали депутатами
провінційних законодавчих органів. Українські громади почали інтегруватись у
суспільство Канади.У міжвоєнні роки українці Канади,українські громади, зокрема на початку 20-х років, брали активну участь у
промисловому житті Канади, однак глибока економічна криза 1929—1933 рр.
об'єктивно гальмувала цей процес. Чимало тих, хто до 1929 р. вже перейшов у
місто, вимушені були повертатися назад у сільськогосподарські колонії, часто до
батьків.Після Другої світової війни більшістьукраїнців Канади продовжувала проживати у "степових"
сільськогосподарських поселеннях провінцій Манітоба, Саскачеван, Альберта.
Однак їх основна маса вже належала до уродженців Канади. За переписом 1981 р.
таких тут налічувалося 93% . Тобто, це були українці другого і третього поколінь
після перших іммігрантів.Що ж стосується іммігрантів після Другоїсвітової війни, то 62,1% з них обрали за місце проживання найурбанізованішу
провінцію Онтаріо, з містами Торонто, Оттава, й інші промислово розвинуті.
Проте на відміну від "степових" провінцій, де відсоток українців від
усього населення відносно високий (у Манітобі — 12,8%, у Саскачевані — 10,5%, в
Альберті — 8,5%), в Онтаріо частка українців серед усього населення становить
лише 2,3% [6, с. 55], хоч абсолютна кількість українців у цій провінції
найбільша і 1986 р. становила разом одноетнічних і багатоетнічних осіб
українського походження 260 580. Тоді ж у "степових" провінціях
такого населення було: в провінції Альберта — 238 965, Манітоба — 158 320,
Британська Колумбія — 143 345, Саскачеван — 125 775, Квебек — 22 410 осіб.Безумовно, що так звані багатоетнічніособи українського походження по-різному самоідентифікують себе в етнічному
відношенні, їх кількість радше відображає асиміляційні процеси в Канаді, аніж
суспільну вагу населення українського походження в житті канадського
суспільства.Англомовній, частково франкомовній,асиміляції у Канаді підпадають не лише багатоетнічні українці, а й одноетнічні.
Під час перепису населення 1981 р. українську мову як материнську (рідну)
назвали 265 125 осіб.За конфесійним поділом, за тим самимпереписом 1981 р., найбільше українців Канади належало до двох традиційних
українських церков: серед так званих одноетнічних належність до
Греко-католицької церкви задекларувало 159 095 осіб, до Православної — 98 690.
Ці церкви певною мірою залишаються носіями багатьох українських
культурно-побутових традицій, і з огляду на це вони підтримують збереження
української ідентичності. Водночас велика кількість одцоетнічних українців
розпорошена у космополітичних церквах, приналежність до яких пришвидшує процес
асиміляції. Так, тоді ж римськими католиками декларувало себе 88 915 українців,
протестантами Об'єднаної церкви — 70 695, англіканцями — 19 455, іншими
протестантами — 39 835, належали до інших релігій — 11 650 осіб.За характером зайнятості, соціальнимскладом, професійним поділом українці повністю інтегровані в канадське
суспільство. Серед них — працівники інтелігентних професій і службовці,
робітники сільського господарства і промисловості та ін. Наприклад, у 1981 р.
серед одноетнічних українців було 21 005 менеджерів, 42 535 — юристів,
вчителів, лікарів, інших інтелігентних професій, 29 595 працівників торгівлі,
34 285 працівників сфери послуг, 22 685 зайнятих у сільському господарстві, 11
835 — зайнятих на транспорті, 20 850 працювали у будівельній галузі, 44 850 — у
промисловості та ін.Незважаючи на дуже швидку інтеграцію,пришвидшену асиміляцію українська громада у Канаді впродовж усієї історії
виявляла і виявляє динамічність свого громадського, культурного, літературного,
мистецького, наукового, освітнього життя. З 1940 р. українські громадські,
культурні, церковні й інші товариства з ініціативи канадського уряду були
об'єднані у Конгрес українців Канади (КУК). Поза КУК залишалося Товариство
об'єднаних українських канадців (ТОУК). КУК — своєрідна представницька
організація українців перед державними структурами. До КУК входять Союз
українців-самостійників (СУС) (діяв ще від 1927); Українське національне
об'єднання (УНО) — течія мельниківців (діяла з 1932 p.); Ліга визволення
України — течія бандерівського напряму, сформована у Канаді вже після війни у
1949 р. До КУК також входять Спілка української молоді (СУМ),
"Пласт", Організація демократичної української молоді (ОДУМ) та ін.ТОУК у післявоєнні роки булотовариством, що дотримувалося прорадянської орієнтації, сприяло налагодженню
зв'язків з українськими громадськими структурами в Українській РСР.Чимало товариств орієнтовані на опікунад культурно-мистецьким життям українців Канади. Це провінційні Українські
ради мистецтв в Альберті, Манітобі, Саскачевані. Таку ж місію виконують різні
фундації, найвідоміша з яких — Українська фундація ім. Т. Шевченка, заснована
ще 1936 р. у Вінніпезі. Вона подає фінансову допомогу різним художнім
ансамблям, стимулює українські видавництва, організовує художні виставки,
турбується про музейництво, архіви, бібліотечну справу. Завдяки діяльності
Фундації українське мистецьке життя Канади творить своєрідний загадковий
феномен. У 80-х роках лише в Альберті діяло 79 танцювальних груп, Саскачевані —
47; у Канаді налічувалось 150 українських хорів, десятки музичних ансамблів,
було чимало театральних колективів, існували спроби організації української
кіностудії, велися україномовні радіо- і телепередачі.Велика увага української громадськостідо національного музейництва. З-поміж найбагатших і цікавих музеїв виділяється
Музей "Село української культурної спадщини" в Едмунтоні, заснований
у 1971 р. Залежно від пори року тут працює 30—120 осіб. Музей 1988 р. відвідало
80 тис. гостей.Український музей Канади діє уСаскатуні, Музейний осередок української культури та освіти — у Вінніпегу.
Українські культурні товариства — оганізатори різних фольклорних, пісенних,
мистецьких та інших фестивалів.І у Канаді, і в Україні відомі канадськіукраїнські наукові осередки історії. В 1985—1986 pp. у 12 канадських
університетах проводилися студії з україністики. Українську мову та літературу
вивчало 1473 студенти. У чотирьох університетах діяли курси з української
культури і фольклору, в чотирьох — з української історії, близько 50 студентів
досліджували питання україністики в аспірантурі.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
