| Ekzor | Дата: П`ятниця, 18.06.2010, 13:30 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| У 50-60-х роках XIX ст. першість Англії у світовій промисловості і торгівлі сягнула своєї вершини. Переваги, пов'язані з більш раннім завершенням промислового перевороту, а також використання ресурсів колоній забезпечили британським підприємцям монопольне становище на світовому ринку. Наприкінці 60-х років Англія видобувала вугілля в 5 разів більше, ніж Німеччина, і в 4 рази більше, ніж СІЛА. У 1860 р. вона переробляла на своїх фабриках стільки бавовни, скільки всі інші країни світу разом узяті. У середині XIX ст. в Англії було зосереджено половину світового виробництва чавуну, вугілля і бавовняних тканин. Країна стала найбільшим експортером машин і устаткування, своєрідною «майстернею світу».
Важливу роль у прискоренні промислового розвитку Англії відіграла відмова від протекціонізму і перехід до вільної, безмитної торгівлі. Це відбулося після скасування в 1846 р. «хлібних законів» і останніх мит на ввезення товарів. Не боючись конкуренції на власному ринку, англійські підприємці використовували безмитну торгівлю (фритред) як засіб економічної експансії. Використання машин дозволяло виробляти дешевші товари, конкурувати з якими не могла жодна країна. У 60-х роках XIX ст. Англія домоглася підписання ряду дуже вигідних торговельних угод із Францією, Італією, Австрією і німецькими державами, заполонивши ринки цих країн дешевою промисловою продукцією.
Швидкому прогресу промисловості й торгівлі Англії сприяв розвиток транспортної мережі. У 50-60-х роках залізничний транспорт став основним у суходільних перевезеннях, а пароплави витісняли вітрильні судна. Англія будувала торговельні кораблі на замовлення багатьох країн, які використовували їх для перевезення товарів до найвіддаленіших частин світу.
Величезні багатства потрапляли до Англії з її заморських колоній. Водночас англійські підприємці одержували значні прибутки від своїх іноземних капіталовкладень. Найбільші банки надавали позики іншим країнам, вкладали гроші в будівництво фабрик, заводів і залізниць за кордоном. Англія перетворилася на «світового банкіра». Фунт стерлінгів став головним засобом міжнародних розрахунків, а Англійський банк - світовим центром фінансових угод.
Противники скасування «хлібних законів», великі землевласники пророкували занепад сільського господарства, якщо запровадити вільну торгівлю. Але цього не сталося. Величезний попит на продукти харчування і сировину для фабрик давали можливість лендлордам і фермерам-підприємцям збільшувати посівні площі та застосовувати нову техніку і хімічні добрива. Внаслідок цього врожайність в Англії стала набагато вищою, ніж у сусідній Франції. Сировиною і продовольством Англію також постачали її колонії.
50-60-ті роки XIX ст. стали не лише періодом розквіту британської економічної могутності, а й остаточного утвердження парламентської монархії. Палата громад, що відкрила в 1832 р. двері для буржуазії, до середини XIX ст. витіснила на другий план палату лордів і звела до мінімуму поітичний вплив королівської влади. Англійська монархія зберегла певні важелі впливу на політичне життя країни. Королева призначала прем'єр-міністрів, хоча і змушена була вибирати їх поміж лідерів парламентської більшості. Уряд зобов'язувався інформувати її про будь-які більш-менш важливі зміни у внутрішній і зовнішній політиці.
З 1837 по 1901 р. трон Великобританії посідала королева Вікторія, яка стала символом Англії у добу найвищого піднесення її могутності. Вступивши на трон недосвідченою дівчиною, Вікторія швидко засвоїла парламентські традиції і конституційні звичаї. Поступово стали виявлятися такі риси її характеру, як наполегливість і владність. Вона високо цінувала свої права і нікому не дозволяла зазіхати на них. Вікторія відправила у відставку міністра закордонних справ, лідера вігів лорда Пальмерстона лише за те, що він поспішив визнати бонапартистський переворот 2 грудня 1851 р. у Франції, не поінформувавши її про це. Королева не конфліктувала з парламентом і не зазіхала на його повноваження. Але всі прем'єр-міністри Англії починали листи до неї словами «Смиренно виконуючи свій обов'язок» і робили свої доповіді стоячи.
До середини XIX ст. в Англії остаточно утвердилася парламентська двопартійна система, за якою влада в країні переходила від однієї політичної партії до іншої. У цей час за традиційними британськими партіями закріплюються нові назви: торі стали називатися консерваторами, а віги - лібералами. Поступово змінювався і соціальний склад партій. Консерватори, як і раніше, спиралися на земельну аристократію та англіканську церкву, але згодом до них прилучилися великі судновласники і підприємці, пов'язані з колоніальною торгівлею. Серед лібералів було також чимало земельної знаті - лендлордів, але з 30-х років XIX ст. соціальний склад партії дедалі більше змінювався за рахунок торгово-промислової буржуазії. Розкол торі під час скасування «хлібних законів» надав можливість вігам відтіснити їх від влади. Упродовж 1846-1868 рр. консерватори перебували при владі не більше трьох років. Протягом решти часу влада знаходилася в руках ліберальних кабінетів, які охочіше від торі йшли на проведення політичних реформ, що розширювали вплив і права буржуазії.
Із зростанням економічної могутності для буржуазії дедалі обтяжливішим було становище, коли її інтереси в парламенті представляли спадкові політики-аристократи. Тим більше, що лідери вігів - лорди Пальмерстон і Рассел - стали чинити опір подальшим реформам. Тому в 50-х роках XIX ст. буржуазне крило вігів відкрито виступило з вимогою подальшого розширення виборчого права та проведення нової парламентської реформи. Смерть Пальмерстона в 1865 р. прискорила неминучий процес перетворення ліберальних вігів на партію торгово-промислової буржуазії. Ці зміни пов'язані з ім'ям міністра фінансів багатьох вігських кабінетів Вільяма Гладстона, який після смерті Пальмерстона став фактичним керівником Ліберальної партії Великої Британії.
У 1867 р. в країні було проведено другу парламентську реформу. Право голосу здобула кваліфікована частина робітничого класу і дрібні власники. Майновий ценз вимагав наявності власного «будинку чи квартири». Кількість виборців (чоловіків) зросла майже вдвічі. Право голосу отримала половина дорослого чоловічого населення країни. Акт про реформу був суттєвою віхою демократичного розвитку Англії, однак принцип загального виборчого права втілення не знайшов.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
