| kukusua | Дата: Понеділок, 13.06.2011, 11:49 | Повідомлення # 1 |
 Селянин
Група: Користувачі
Повідомлень: 31
Статус: Offline
| Президент Теодор Рузвельт (1901–1909) належить
до когорти тих американських політиків, з ім’ям яких
пов’язані етапні зміни у внутрішній і зовнішній
політиці США. Цей політик докорінно змінив
парадигму соціального влаштування Сполучених
Штатів, вивів їх на арену світової політики і
вважається найвидатнішим президентом після
Авраама Лінкольна. Виникає логічне запитання: які
передумови й обставини привели до того, що саме
двадцять шостий президент США почав реалізову-
вати ті кроки практично у всіх сферах життя
американського суспільства, про які вже кілька
десятиріч говорять політики?
Реформи всередині країни, що мали на меті, перш
за все, забезпечення соціальної стабільності, стали
апофеозом “ери прогресизму”.
Обійнявши посаду після вбивства президента Мак-
Кінлі, що знаменувало “криваве народження”
прогресизму, Рузвельт у грудні 1901 р. у зверненні до
обох палат парламенту окреслив основні проблеми, на
порозі яких опинилися Сполучені Штати. Президент
вказував, що вражаючий і надзвичайно складний
індустріальний розвиток, який з прискореною
швидкістю пройшли США упродовж другої половини
ХІХ ст., спричинив серйозні соціальні проблеми;
старих законів і старих традицій було цілком
достатньо, щоб регулювати відносини у період
накопичення і розподілу багатства і капіталів, але
вони неспроможні регулювати нинішню ситуацію.
Йшлося, передусім, про великі трести і корпорації,
регулювання діяльності яких не мало відповідного
юридичного та правового забезпечення. “Неспра-
ведливо, якщо багаті стають багатшими, а бідні
біднішими” [1]. Тому зусилля адміністрації Рузвельта
були сконцентровані на встановленні державного
контролю над тими промисловими гігантами, які
нехтували правилами вільної та чесної ринкової
конкуренції задля власної наживи.
Однак президент наполягав на обережності й
індивідуальному підході до кожної корпорації,
особливо якщо вона є суб’єктом міжнародної торгівлі.
Виживання у сфері міжнародної конкуренції спра-
ведливо пов’язувалося саме з великими підприєм-
ствами, які мали достатню для цього промислову і
фінансову потужність. Цікаво, що один із основних
засобів їх регулювання Т. Рузвельт вбачав у
встановленні громадського контролю, у прозорості
бізнесу. “В інтересах суспільства, уряд повинен мати
право встановити нагляд і інспекцію над усіма
корпораціями, що ведуть бізнес поза межами країни”
[1].
Ці кроки Т. Рузвельта були особливо вагомими і з
огляду на пануючі у США погляди на закони вільного
економічного розвитку. Абсолютна свобода бізнесу
була основною складовою філософії підприємництва,
і великі монополії чудово нею користувалися для
відстоювання своїх інтересів і позицій, в тому числі і
від зазіхань уряду. Причому значне місце у суспільній
153
свідомості посідали так звані соціал-дарвіністські
концепції, які переносили закони біологічної еволюції,
сформульовані Ч. Дарвіном, на суспільство. Елементи
цієї соціальної філософії можна віднайти й у політиці
самого президента, особливо поза межами США.
Проте всередині країни його ініціативи, що мали на
меті змусити корпорації суворо дотримуватись анти-
монопольного законодавства – “чесного курсу”, були
реальним кроком на шляху здійснення широких
соціальних реформ на користь усього суспільства, які
активно обговорювали протягом кількох попередніх
десятиліть. Практична реалізація Т. Рузвельтом
“прогресистських ідей” безперечно поставила його у
ряд найвизначніших американських президентів-
реформаторів.
“Найбільшою життєвою проблемою, з якою цій
країні й усьому цивілізованому світові доведеться
мати справу – є проблема, яка стосується, з одного
боку поліпшення соціальних умов, моральних і фізич-
них, у великих містах, і з другого боку – зусилля, щоб
розібратися з плутаниною у тих далекосяжних
питаннях, про які йдеться, коли ми говоримо про
робочу “силу” [1]. Рузвельт згадував, що на час
обіймання ним президентської посади він вже цілком
дозрів до розуміння того, що урядові установи
повинні діяти значно ефективніше для покращення
становища широких мас населення, і відчував у собі
сили здійснити реформи у сфері взаємовідносин
робітників і роботодавців [3, 290].
Серед пріоритетів у рузвельтівській політиці щодо
згаданих проблем – визнання за державою права
втручатися у трудові конфлікти; існування проф-
спілок як противага свавіллю підприємців; восьми-
годинний робочий день; охорона праці, особливо
дітей і жінок. Зусилля політичних діячів прогресивної
ери були спрямовані на обмеження дитячої праці
загалом, яка на початок ХХ ст. все ще широко
застосовувалась у США, особливо праця малолітніх
афроамериканців. Йшлося, перш за все, про заборону
або принаймні обмеження праці дітей віком до
13–14 років (залежно від законодавства штату).
Подекуди у політичних і внутріпартійних дебатах
154
навіть обговорювалася межа до вісімнадцяти років,
але на практиці на працю дітей після чотирнадцяти
років вже не поширювалися жодні обмеження. Тим
не менше це були важливі початки побудови
справедливого соціального суспільства [20, 355–356;
21, 179].
Посиленою турботою президента було законодавче
поле, яке б регулювало ці проблеми [3, 290–298], тим
більше, що американське трудове законодавство було
відсталим порівняно з іншими сучасними індустріаль-
ними державами. Проблема ускладнювалася тим, що
для вирішення питань трудового права окремі штати
мали власні законодавчі повноваження, і тому
федерально-державні ініціативи були дуже обмежені.
Навіть закон про відповідальність працедавців був
відхилений Верховним судом у Вашингтоні як такий,
що суперечить конституції. Важливе значення мало
створення міністерства торгівлі і праці, яке взяло під
свій контроль значну частину підприємств.
Рузвельт також висував ініціативи, які мали на
меті захистити американських робітників від
конкуренції з боку прибуваючих у США переселенців
з Азії, Південної і Східної Європи (в тому числі і з
території сучасної України: їх прибуло до США не
менше 7,5 млн. осіб [14, 25]), які погоджуючись на
меншу зарплатню, сприяли її зниженню і для
місцевих робітників. “Нам потрібен кожен чесний і
дієвий іммігрант, придатний, щоб стати амери-
канським громадянином… <•••> Спершу ми маємо
мету виключити... людей, які відомі як прихильники
анархічних ідей або членів анархістських органі-
зацій…, людей низьких моральних переконань або
сумнівної репутації. Це означає, що ми повинні
вимагати досконалішої системи інспекції за кордоном
і жорсткішої системи перевірки в наших портах
імміграції... Нарешті, потрібно виключити всіх людей,
хто є нижче певного стандарту економічної
придатності... Повинен бути належний доказ
особистої спроможності, аби заробити на житло в
Америці, і достатньо грошей, щоб гарантувати
пристойний початок в американських умовах. Це
зупинило б притік дешевої робочої сили, і як її
155
результат – змагання, яке спричиняє сильне обурення
в американському індустріальному житті...” [1].
Сучасний американський історик Г. Герстл вказує,
що на практиці національне суспільство Рузвельта
було відкрите для будь-кого, хто міг би претендувати
на європейське походження. Він звертав надто мало
уваги на те, чи європейці прибули зі Східної чи із
Західної Європи, католики вони, протестанти чи
іудеї, багаті чи бідні; всім їм пропонувалося стати
американцями. Іншу позицію займав президент щодо
вихідців із Африки й Азії. Він не стільки намагався,
зауважує Герстл, виключити їх із політичного
суспільства цілком, скільки з “націоналістичної
міфології” [4, 1296].
Т. Рузвельт мав чітке і стале уявлення про
обов’язковість тріади “територія – мова – нація” задля
гарантування національної безпеки Сполучених
Штатів. Ці поняття також були тісно пов’язані з
позиціонуванням США як світової держави, велич
якої певною мірою залежала від внеску широкої хвилі
імміграції, а також з ідеєю лідерства і переважання
англосаксонської раси. Досконале вивчення англій-
ської мови кожним новоприбулим розглядалося
президентом як елемент творення “справжнього”
американця. “Не лише необхідно американізувати
іммігрантів, які народилися поза межами США й
оселяються серед нас, але ще більш необхідно для тих
серед нас, хто за народженням і походженням вже є
американцями, скористатися нашими невід’ємними
правами, і.., не поклонятися чужим богам, яких наші
предки покинули...”, – вказує Рузвельт у своїй статті
“Справжній американізм”, надрукованій 1894 р. у
“The Forum Magazine”. “Ми повинні американізувати
їх [іммігрантів] у всьому: в мові, в політичних ідеях і
принципах, у їхньому баченні відносин між церквою і
державою... Американізм – це питання духу, віри, і
принципу, а не віросповідання або місця
народження”.
Особливе ставлення було в офіційних властей щодо
населення тих територій, які опинились у складі
новоствореної американської імперії (про неї
йтиметься далі), зокрема Філіппін, Пуерто-Рико. Тут
156
йшлося про так звану американізацію і двояке
ставлення до жителів “колоній”: з одного боку,
вважалося, що вони можуть швидко подолати
залишки іспанської культурної та політичної спад-
щини і бути так само легко асимільованими, як і
східні європейці; з другого – вони зображувалися як
несамостійні, нездатні до самоврядування, потре-
буючі “батьківського” доброзичливого керівництва
люди, причому останнє бачення було переважаючим
[13, 44–45].
|
| |
| |
Головна 
