| Ekzor | Дата: Четвер, 24.05.2012, 19:42 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Україна була одним з основних районів СРСР з виробництва зернових і технічних культур, даючи третину союзного виробництва зерна, 60 % цукрових буряків.
Початок війни в Європі зробив надзвичайно актуальним питання щодо Збройних сил; зросли асигнування на воєнні потреби, чисельність Червоної Армії збільшилася майже втричі. Поступово підвищувалася технічна оснащеність армії. До середини 1941 р. в західних воєнних округах було зосереджено більше половини всіх сил Червоної Армії, які були в змозі відбити будь-який напад (за належної організації та підготовки), але цього не відбулося.
Усі величезні зусилля народу, спрямовані на форсоване нарощування воєнно-промислового потенціалу, виявилися недостатніми через стан фізичного та морального терору, що встановився в країні в 30-ті роки. Затягувалося виробництво нових зразків воєнної техніки. У результаті репресій було знищено переважну частину керівного складу армії. У керівництві Збройних сил практично не залишилося людей, які б могли наполягти на застосуванні передових воєнних ідей, на технічному переозброєнні Червоної Армії. Результати цього стали трагічними для всієї країни.
22 червня 1941 р., не рахуючись з існуючим договором про ненапад, потужні сили німецької армії та її союзників, нанесли нищівні удари по західних кордонах і прикордонних регіонах СРСР. Україні дісталися перші ж з них. Загалом республіці відводилась надзвичайно важлива роль у планах гітлерівського командування. Воно розраховувало, захопивши промисловість України та її родючі землі, ефективно посилити свій воєнно-економічний потенціал, спрямований на реалізацію планів “блискавичної” війни проти Радянського Союзу. Крім того, Україна повинна була дати життєвий простір для німецьких колоністів на сході.
З перших днів війни наша країна стала ареною найжорстокіших боїв. Уже до листопада 1941 р. ворогом були окуповані території, на яких до війни проживало 40 % населення СРСР, вироблялось 68 % чавуну, 58 % сталі, 60 % алюмінію, видобувалося 63 % вугілля, отримували 84 % цукру, 38 % зерна, знаходилося 38 % великої рогатої худоби і 60 % поголів’я свиней. Тут знаходилося 41 % усіх залізничних колій Радянського Союзу.
Отже, перші півроку війни були найтяжчими для радянської економіки. Промислове виробництво скоротилося більше ніж удвічі, прокат чорних металів — утричі, кольорових — у 430 разів, виробництво шарикопідшипників — у 21 раз тощо. Різко скоротилося виробництво літаків, танків, боєприпасів, адже виробничі потужності перекидалися на схід. У цих умовах достатньо оперативно та енергійно проявила себе надцентралізована радянська директивна система управління. Жорстка централізація, притаманна радянській економіці, відіграла вирішальну роль у забезпеченні економічної переваги в роки війни. Так, уже за тиждень після нападу було прийнято “мобілізаційний народно-господарський план” на ІІІ квартал, а 16 серпня 1941 р. — “воєнно-господарський план” на ІV квартал 1941 р. та на 1942 р., які забезпечили ефективне переведення економіки на воєнні рейки та переміщення промисловості у східні райони СРСР, формування в цих районах воєнного виробництва.
Одразу ж після початку війни було переорієнтовано на потреби оборони й господарство України. Швидкими темпами переводились на задоволення потреб фронту виробничі потужності та наявні ресурси, промислові підприємства почали масовий випуск оборонної продукції. З початком масової мобілізації різко загострилася потреба в робочих руках, і на місце мобілізованих чоловіків ставали жінки, підлітки, пенсіонери.
У надзвичайно складній ситуації опинилося сільське господарство України. В дуже короткий термін території Західної та Правобережної України були окуповані німецькими військами, а отже, зібрати врожай та провести евакуацію тут просто не встигли. Але в Лівобережних областях урожай почали збирати форсованими темпами. Там, де це було можливо, зерно збирали та відправляли на заготівельні пункти, а де такої можливості не було, його просто спалювали; знищенню підлягала й худоба, й сільськогосподарський реманент.
Промислові об’єкти та обладнання, які не змогли евакуювати, також знищували, щоб не допустити використання ворогом потужного промислового потенціалу України. Це була логіка тотальної війни, спрямованої на суцільне знищення, за якою висаджено в повітря Дніпрогес та практично всі домни, більшість шахт Донбасу, мости через Дніпро та залізничні колії. Проте через надзвичайно швидкі темпи ворожого наступу, до їх рук потрапило чимало запасів сировини, продовольства та пального.
Своєчасна та загалом успішна евакуація промислових підприємств з України продовжувалася з липня по жовтень 1941 р. Операція з переміщення та пуску цілих заводів була надзвичайно складною, а введення до ладу заводів у східних районах СРСР здійснювалося у надзвичайно важких умовах: евакуйовані робітники працювали по 13—14 годин на добу, змушені до того ж тулитися у легких бараках і навіть наметах і миритися з поганим постачанням. У цілому, задіявши чверть рухомого складу залізниць, керівництво країни зуміло за п’ять місяців (липень-грудень) перебазувати в інші райони 1530 великих підприємств, у тому числі 550 підприємств з України.
В умовах суворої зими 1941/1942 р., досить часто під відкритим небом, евакуйовані підприємства починали давати воєнну продукцію. Так, через 15—20 днів дали першу продукцію київські заводи “Арсенал”, “Транссигнал”, верстатобудівний ім. М. Горького, Краматорський завод важкого машинобудування та ін. Більшість же евакуйованих підприємств почали давати продукцію вже навесні 1942 року, а в середині того самого року воєнна перебудова народного господарства завершилася. На сході країни нечуваними темпами було створено абсолютно нову і високоефективну воєнну економіку. В цілому, незважаючи на значну нерівність економічного потенціалу СРСР та Німеччини до початку війни, радянська економіка цього періоду виявилася більш ефективною; за роки війни в СРСР було випущено вдвічі більше воєнної техніки та озброєнь. Кожна тонна металу, цементу, вугілля, кожний кіловат електроенергії, кожна одиниця обладнання використовувалися в СРСР краще, ніж у Німеччині. Так, у розрахунку на тисячу тонн виплавленої сталі, радянська промисловість випускала у п’ять разів більше танків і зброї, ніж німецька промисловість.
Підприємства, евакуйовані з України, виробляли значно більше продукції, ніж на старих місцях. Завод ім. Комінтерну в 1942 р. виробляв удвічі більше танків, ніж на початку війни; київський завод “Ленінська кузня” за перші три місяці роботи на новому місці збільшив випуск продукції більше ніж утричі. Відзначилися також Одеський та Київський верстатобудівні заводи.
Значним був внесок і українського селянства: евакуйовані з Київщини у Заволзькі степи селяни почали вирощувати цукрові буряки, брали активну участь у забезпеченні фронту сільськогосподарською продукцією.
Академія наук УРСР, евакуйована в Уфу, зосередила свою увагу на проблемах розвитку літакобудування, моторобудування, танкобудування. Колектив Інституту електрозварювання, очолюваний академіком Є. О. Патоном, протягом короткого часу провів велику роботу з налагодження автоматичного дугового зварювання корпусів танків Т-34 під флюсом, що надало можливість майже в п’ять разів підвищити продуктивність праці та значно зменшити витрати електроенергії. Група вчених на чолі з академіком М. Доброхотовим розробила нові методи виплавки броньованих сталей, інші наукові установи розробляли нові типи озброєнь. Величезний внесок і українських лікарів. Так, колектив Інституту клінічної фізіології, очолюваний академіком О. Богомольцем, розробив ефективні методи лікування ряду інфекційних, травматичних, шлункових та інших захворювань.
Працювали на майбутню перемогу й в’язні ГУЛАГу, де перебувала величезна кількість людей, проголошених “ворогами народу”. Загальна чисельність в’язнів на початку війни становила 2,3 млн осіб, а за 1941—1944 рр. в ГУЛАГ прибуло ще 2,55 млн осіб, серед яких чи не найчисельнішою групою були українці. Праця в’язнів застосовувалася в промисловості, будівництві, в шахтах, на лісозаготівлях. У 1941—1944 рр. у системі НКВС було видобуто 315 т золота, 6,5 тис. т нікелю, 8,9 млн т вугілля тощо. Значна кількість учених, інженерів, конструкторів працювали в так званих “шарашках”, забезпечуючи високу якість та надійність радянської бойової техніки.
Протягом року вся територія України була окупована німцями. Окупаційний режим, що отримав назву “нового порядку”, був спрямований на пограбування завойованих територій шляхом максимального очищення їх від корінного населення та перетворення решти у напіврабів. Так, рейхскомісар більшої частини України Еріх Кох свої завдання щодо неї характеризував таким чином: “Мета нашої роботи — примусити українців працювати на Німеччину, а не ощасливити цей народ. Україна повинна постачати те, чого немає у Німеччині. Цю роботу слід провадити, не рахуючись зі втратами”. Для виконання поставлених завдань в Україну було відряджено велику кількість чиновників, які забезпечували б достатньо повний контроль над господарством України.
З метою більш ефективної експлуатації аграрного сектору України, вирішено було зберегти його колгоспну організацію, хоч і під іншою назвою, що й забезпечувало реалізацію поставлених завдань. У роки окупації до 85 % надходжень продуктів у Німеччину йшло з України. Не обмежуючись вивезенням сільськогосподарської продукції, окупанти грабували колгоспи та радгоспи, машинно-тракторні станції, демонтуючи та відправляючи в Німеччину техніку, верстати, обладнання. Усе це супроводжувалося жорстокими каральними акціями, що призвело до повного знищення більше 250 сіл.
Надзвичайна жорстокість нацистської влади виявилась також у ставленні до міського населення та інтелігенції. Було різко обмежено надходження продуктів харчування в міста, у результаті чого голод став тут звичним явищем. Голод, репресії, масове знищення населення різко скоротили його чисельність у містах України. Так, Київ втратив більше 60 % мешканців, населення Харкова, яке на початку німецької окупації становило 700 тис. осіб, зменшилося до 230 тис. осіб.
Частину промислових об’єктів, які на початку війни не вдалося евакуювати або знищити, окупанти оголосили власністю Німеччини і підпорядкували імперським підприємцям, намагаючись використати їх для ремонту воєнної техніки та виготовлення боєприпасів. Однак розрахунок на використання потужного промислового потенціалу України виявився безпідставним і не дав вагомого результату через відкритий або прихований опір місцевого населення. Масовий рух опору окупантам не лише сприяв ослабленню ворога, а отже, прискорював кінець гітлерівської окупації, але й активно перешкоджав здійсненню широкомасштабної програми економічної експлуатації українського народногосподарського потенціалу.
1943 рік став роком великого перелому у всьому ході війни. Вже наприкінці літа 1943 р. радянські війська вступили на землю України. Відступаючи під тиском Червоної Армії, гітлерівці вдалися до тактики “спаленої землі”. У наказі до військ Гітлер наголошував: “Не можна допустити, щоб під час відступу з України ми залишили після себе хоч одну людину, хоч одну голову худоби чи мірку зерна... Ворогові повинна дістатися цілковито спалена і винищена земля”. У результаті такої політики надзвичайно потерпіло Лівобережжя, звідки вздовж 300-кілометрової смуги над Дніпром було вивезено величезну кількість населення, значні частини міст (Полтави, Дніпропетровська, Кременчука) спалено; Правобережжя, хоч і не потерпіло від широкомасштабних руйнувань, однак також не змогло уникнути масової евакуації на Захід. Відступаючи, німці знищували практично всі мости через річки, які збереглися, залізничні станції та колії, порти тощо. Край лежав у руїнах.
Одразу ж після визволення від окупації розпочинається і відбудова народного господарства України. Ще в серпні 1943 р. було прийнято постанову “Про невідкладні заходи щодо відбудови народного господарства в районах, звільнених від німецької окупації”.
Надзвичайно велика роль народногосподарського комплексу України як прифронтової матеріально-технічної бази діючої армії у забезпеченні нагальних воєнних потреб обумовила ту величезну увагу, яку приділяли його відбудові ще в роки війни. Значні кошти вкладалися у відбудову шахт Донбасу та відродження гірничо-металургійної бази Подніпров’я. В результаті цього на кінець війни у Донбасі було відновлено 54 % шахтного фонду, а видобуток вугілля досяг 43,3 % довоєнного. Уже в 1944 р. почали давати продукцію найбільші металургійні підприємства України. Щоправда, слід зауважити, що справа дещо ускладнювалася, адже реевакуація майна підприємств, вивезених на початку війни на схід, була визнана (і цілком слушно) недоцільною, і в Україну поверталися лише колективи цих підприємств. Але в результаті самовідданої праці українського народу до кінця війни в Україні вдалося відновити до 30 % довоєнних виробничих потужностей.
Дещо повільніше зводилося на ноги сільське господарство, заклади науки, культури, житловий фонд та комунальне господарство міст і сіл. Украй незадовільним залишалося матеріально-побутове становище населення, адже існуюча карткова система могла забезпечити лише напівголодне існування більшості населення; ще гострішою була житлова проблема — більше 10 млн осіб залишилося без житла.
Уряд Союзу РСР виділив кошти на відбудову зруйнованого господарства України, але вони складали лише 24 % від загальної суми і явно не відповідали об’єктивним потребам республіки, адже матеріальні збитки України перевищували 40 % загальних втрат СРСР. І, незважаючи на героїчні зусилля українського народу, відбудова народного господарства УРСР в роки війни лише розпочалася. Відновлення економічного потенціалу республіки стало основним завданням наступного п’ятиріччя.
Розглядаючи надзвичайно складні умови відбудови народного господарства України, не можна не зупинитися на тих колосальних втратах, яких зазнала республіка в роки війни. Було зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, причому 250 були повністю спалені, а мешканці страчені. За підрахунками спеціалістів, демографічні втрати України протягом січня 1941 — липня 1946 рр., які ще й досі уточнюються, склали більше 9 млн осіб, або понад 22 % загальної кількості населення.
Промисловість і сільське господарство України було вщент зруйновано. Лише прямі збитки, завдані народному господарству республіки, склали величезну суму — 285 млрд крб. яка вп’ятеро перевищувала державні витрати на будівництво нових заводів, фабрик, електростанцій, шахт та інших підприємств у роки довоєнних п’ятирічок. А загальні втрати, яких зазнали населення та народне господарство України, склали справді астрономічну цифру — майже 1,2 трлн крб.
Катастрофічно знизилось промислове виробництво республіки. У 1945 р. в республіці було видобуто лише 36 % вугілля, вироблено до 20 % електроенергії, 17 % чавуну (порівняно з рівнем 1940 р.). Величезна кількість товарів народного споживання, необхідних для задоволення найелементарніших потреб (посуд, відра, голки, шкарпетки, сірники, мило тощо) не виготовлялись практично зовсім.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
