| Ekzor | Дата: Четвер, 24.05.2012, 19:35 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Важливе місце серед документних джерел інформації посідають кінофільми, діафільми, діапозитиви, грамплатівки, магнітні фонограми, які в сукупності називають кінофотофонодокументами (КФФД).
Головною перевагою КФФД є комплексна дія на різні аналізатори людини, що знижує вірогідність втрати інформації, неминучої при одноканальному сприйнятті.
Найточніше відображають їх суть класифікації, в основу яких покладені дві видоутворювальні ознаки
а) канал сприйняття інформації або спосіб дії на органи чуття людини;
б) спосіб документування інформації.
За каналом сприйняття інформації, зафіксованої в документі, КФФД ділять на три види:
• візуальні (лат. vizere – дивитися), сприймані через зір: діафільми, діапозитиви, слайди, німі кінофільми, епіфільми;
• аудіальні (лат. audire – чути), сприймані на слух: грамплатівки, магнітні фонограми;
• аудіовізуальні (зорово-слухові): звукові кінофільми, діафонофільми, відеофільми, магнітофільми.
За способом документування КФФД також ділять на три види:
• кінодокументи: діа-, кіно-, відео-;
• фотодокументи: діапозитиви (слайди), фотографії;
• фонодокументи: грамплатівки, магнітні фонограми. Більшість КФФД – це матричні документи.
Фото- і кіноплівка, диск є матрицею, на якій відтворюється зображення або звук.
КФФД різні і за матеріальною конструкцією, оскільки можуть випускатися на бобіні, касеті, дискеті, стрічці, кадрі, касеті компакт-диска. Це зумовлює особливості їх зберігання і використання в різних документних системах.
Структура фондів КФФД в бібліотеках і інформаційних центрах включає фото-, фільмо-, диско-, фоно-, відеотеку як сукупність окремих видів кінофотофонодокументів.
23.2. Кінодокумент
• Кінодокумент є одним з основних видів КФФД.
Це образотворчий або аудіовізуальний документ, створений кінематографічним способом.
Кінодокументи за способом відтворення інформації ділять на два різновиди: образотворчо-статичні (якщо зображення нерухоме (діафільми, епіфільми) і образотворчо-динамічні (якщо зображення рухоме, як у кінофільмі).
Кінодокументи є безперервною низкою фотознімків (кадрів), що відрізняються один від одного лише незначною зміною положення об'єктів, що зображаються. При швидкій зміні окремих знімків (24 кадри за секунду) кінодокумент дозволяє одержати враження руху знятих рухомих об'єктів.
Основними видами кінодокументів є діа-, кіно-, відеофільм.
23.2.1. Діафільм
• Діафільм (грец. dia – через, префікс, що означає перехід від початку і до кінця + англ. film – плівка) розташовані в певній послідовності позитивні фотографічні зображення на кіно- або фотоплівці, об'єднані спільною тематикою.
Інформацію, що міститься в діафільмі (ДФ), відтворюють за допомогою фільмоскопів, розрахованих на індивідуальне користування, або за допомогою діапроекторів на екрані.
Діафільм відносять до візуальних документів статистичної проекції (зображення нерухоме). Його можна вважати перехідним до динамічних КФФД, тобто до кінофільмів.
За жанрово-тематичною ознакою ДФ ділять на: публіцистичні, історичні, літературні, науково-популярні і т. ін. У них зафіксована інформація по широкому колу тим, що підвищує їх цінність. Особливою популярністю користується ДФ для дітей.
23.2.2. Кінофільм
• Кінофільм (грец. kineo – рухаю, рухаюся + англ. film – плівка) – сукупність фотографічних зображень (кадрів), послідовно розташованих на кіноплівці (або іншому носії), зв'язаних єдиним сюжетом і призначених для відтворення на екрані за допомогою кінопроекційної апаратури.
Кінофільм (КФ) забезпечує наочність і високу оперативність інформації. Наочність зумовлюється динамічним показом образотворчої інформації. Оперативність полягає в можливості подачі значної кількості наочної інформації за короткий проміжок часу.
За функціональним (цільовим) призначенням КФ підрозділяються на такі види: художні (ігрові), документальні, науково-популярні, навчальні, мультиплікаційні. Серед основних видів КФ виділяють підвиди. Так, мультиплікаційний КФ буває мальованим і ляльковим; документальний КФ – хронікальним і монтажним і т. ін.
Художні фільми за жанрово-тематичною ознакою ділять на історичні, комедійні, пригодницькі, а також мелодрами, детективи, трилери, бойовики і т.ін.
За способом зйомки і проекції виділяють такі види КФ: німий (із знятим зображенням), звуковий (із записом звуку), чорно-білий, кольоровий, широкоформатний, панорамний, стереоскопічний, поліекранний та ін.
Залежно від ширини плівки (8, 16, 35, 70 мм) і формату кадрів у їх екранному зображенні КФ поділяють на широкоплівкові та вузькоплівкові (16 і 8 мм).
За тривалістю демонстрації КФ діляться на два різновиди: повнометражні й короткометражні. За спеціальним призначенням розрізняють рекламний, тест-фільм, сувенірний фільм.
КФ, що виготовляється фірмами або студіями, має текст, у якому подається коротка анотація фільму. На коробці з бобіною вказується автор фільму, прізвище режисера, оператора, назва кінофільму, назва студії або фірми, рік створення, розмір плівки, час демонстрації, швидкість проекції, ціна.
23.2.3. Відеофільм
• Відеофільм (лат. video – дивлюся, бачу + film – плівка) – це фільм із записом зображення чи звуку на магнітну стрічку або оптичний диск для подальшого відтворення на екрані телевізора за допомогою відеомагнітофона.
Основний зміст ВФ складають класика світового й вітчизняного кінематографа, визначні твори театру, концертні програми, нариси про видатних діячів науки, художньої культури, про спорт, цикли, присвячені різним галузям знань, навчально-допоміжні курси, зокрема й іноземних мов, детективи, бойовики і т. ін.
ВФ різноманітні за жанровим і функціональним (цільовим) призначенням: художній, науково-популярний, документально-публіцистичний, хронікальний, телевізійний і т.ін.
За матеріальною конструкцією ВФ поділяються на плівкові і дискові, за способом запису і зчитуванням інформації – на магнітні або оптичні документи. Найбільш поширений магнітний запис (магнітофони). Магнітний запис інформації заснований на зміні намагніченості окремих ділянок магнітного шару носія (магнітної стрічки, барабана, диска тощо). Магнітофільм – магнітоплівковий документ із записом звуку й зображення на магнітній стрічці.
Кіно-, діа-, відеофільми разом з довідковим апаратом і технічними засобами для їх відтворення на екран складають у фондах інформаційних служб і бібліотек фільмо- або відеотеку.
23.2.4. З історії становлення і розвитку кінодокумента
Кінодокументи були винайдені одночасно в кількох країнах. У США перші «живі картинки» почав демонструвати в 1894 р. Т.А. Едісон. В Англії це були апарати Р.У. Пола. Але брати Люмьєр у Франції вперше з'єднали плівку з проекційним ліхтарем і в 1894 р. організували перший кіносеанс.
Основоположником кіно вважається французький винахідник Луї Жан Люмьєр, який у 1895 р. за участю брата Огюста створив апарат для проектування «рухомих фотографій» – перший придатний до практичного використання кіноапарат, що одержав назву кінематографа.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
