| Ekzor | Дата: Понеділок, 21.05.2012, 22:10 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Уже в XIII — на початку XIV ст. змінився погляд на реальність, виникли нові ідеї, які й привели до радикальних змін у всіх сферах ідеології та світогляду і які були неможливі в умовах античного або середньовічного суспільства. Вони — результат того, що в міру зрос¬тання міст і появи бюргерства утворюються засади мирського світорозуміння, якому тісно в рамках теологічного аскетизму. Церков¬на регламентація життя, яка в середні віки здавалася природною, почала гнітити. "Божественне знання" потроху витіснилось інтелек¬туальними інтересами, які поки що випадали з офіційної універси¬тетської програми (наприклад, складання віршів). Поступово завойо¬вували право на існування (науки про людину).
Виникло сучасне природознавство, котре йшло пліч-о-пліч з про¬будженою новою філософією великих італійців, посилаючи своїх мучеників на багаття і у в'язниці. Розвиток ремісництва і промисло¬вості породили книгодрукування, ткацтво, годинникарство, млини, металургію, виникнення нових інструментів. Стала можливою екс¬периментальна наука.
Географічні відкриття епохи — це кругосвітня подорож Магеллана, відкриття Америки Колумбом, розвиток метеорології, зоології, ботаніки, фізіології людини. Середньовічний теоцентризм витісняв¬ся антропоцентричним світобаченням: на місце геоцентричної си¬стеми Птоломея прийшла відкрита Коперником геліоцентрична.
Людина-мудрець виступає у Джордано Бруно, Томазо Кампанелли, Френсіса Бекона, Готфріда Лейбніца та інших натурфілософів пізньо¬го Відродження у ролі всемогутнього мага. У цьому розкривалося відчуття єдності буття і мислення, властиве ренесансному світоро¬зумінню.
Ще на підступах до Ренесансу завирувала у глибинах національ¬ного життя Італії напружена політична боротьба. У тривожні ранні роки XIV ст. був написаний один з найвеличніших творів світової культури — "Божественна комедія". її автор Данте Аліг'єрі (1265— 1321 рр.) — останній поет середньовіччя і разом з тим перший поет нового часу. За власним визнанням Данте, поштовхом до пробу¬дження у ньому поета була трепетна і благородна любов до дочки батькового друга — юної і прекрасної Беатріче. Два десятки сонетів, кілька канцон і балад, написані біля могили коханої, яка померла у 1290 р., містять філософське тлумачення пережитого і благород¬ний образ коханої. Вірші тут чергуються з прозою — це щоденник схвильованого серця й аналізуючого розуму.
"Божественна комедія" відображає життя душі та серця поета, всі його знання та страждання, все приватне та громадське життя, політичну боротьбу в Італії та культурні традиції. Данте поділив його поеми на три частини: "Пекло", "Чистилище" і "Рай".
Поряд з Дантє завжди називають ім'я іншого великого італій¬ського поета — Франческо Петрарки (1304—1374 рр.). Данте передба¬чив деякі ідеї епохи Відродження, але першим гуманістом Італії був Петрарка. Він перший в одному із своїх творів протиставив середньо¬вічному "божественному знанню" вивчення людини.
Двадцять один рік оспівував Петрарка у своїх сонетах і канцонах Лауру, яка була одружена з іншим чоловіком. А коли вона померла, оплакував її ще довгі роки.
Для плеяди блискучих письменників, філософів, публіцистів, художників Відродження характерні тверде переконання у невичерп¬них висотах людського духу, вимога, щоб людина все знала, все вміла, все могла. По суті, в цей час виникає те розуміння світу, яке ставить людину в центр всесвіту. Чудово передав цей новоєвропей¬ський антропоцентризм італійський гуманіст Піко делла Мірандола. У його трактаті "Про гідність людини" творець звертається до Адама з напученням вказуючи на його значимість.
Філософ Лорєнцо Валла став на боротьбу за повне виправдан¬ня мирського життя у всіх його сферах, виступаючи проти будь-якого аскетизму. Його полеміка зі стоїками, його сатиричні виступи проти ченців, його трактат "Про насолоду" виходять з тези, що з рук Бога вийшла вся людина, її душа і тіло; ніщо в людині не на¬лежить дияволу. Найглибший зміст різкої, пристрасної полеміки філософа — у заклику до природи, яка живе і мріє в нас, яка бо¬жественна і проти якої грішать ті, хто калічить і душить її.
Людина у багатьох філософів Відродження набирає всесвітнього розмаху, вона є центром, стрижнем світу. У своїх пристрасних ви¬словлюваннях вони майже перетворюють людину на Бога. Всі істори¬ки відзначали у людях Відродження формування нового складу розуму, розрив з усіма середньовічними догмами щодо релігії, ав¬торитету, батьківщини, сім'ї.
Однак це не був хор голосів, які звучали в унісон. У ньому ми чуємо найрізноманітніші сольні партії, хоча всі вони про Людину. Італійський гуманіст Леон Баттіста Альберті (1404—1472 рр.) — архітектор, геометр, астролог, музикант, але і філософ — так ви¬словився про драму людства: "Людина людині вовк".
Але в основному ренесансному світовідчуттю властиве життє¬ствердження і прагнення поновити у правах людський розум та унікальність індивідуальних можливостей творення добра. Ніколо Макіавеллі (1469—1527 рр.) — політичний мислитель і письменник — у трактаті "Государ" міркує про індивідуума, ладного діяти з раціоналістичною доцільністю, цілком поклавшись тільки на себе, тобто чинити так, як він вважає за потрібне, згідно з вільним внут¬рішнім рішенням, обов'язковим тільки для цього
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
