| Ekzor | Дата: Понеділок, 21.05.2012, 22:09 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Спільними зусиллями європейських вчених створювались наукові підвалини нового світогляду, а, таким чином, і нової секуляризованої культури. У XVII ст. відбувається світоглядна революція, руйнується традиційна картина Всесвіту. В 1610 р. італійський фізик, механік і астроном Галілео Галілей (1564—1642 рр.) сконструював зорову трубу і за її допомогою побачив новий неосяжний Всесвіт. Він відкрив чотири супутники Юпітера, гори на Місяці, плями на Сонці, фази Венерн тощо. Таким чином, традиційному геоцентризмові, започаткованому ще в античну добу Арістотелем та Птоломеєм, було завдано нищівного удару. Геліоцентричність Всесвіту, обгрунтована Коперником, дістала «практичне» підтвердження. Молодший сучасник Галілея німецький астроном Йоганн Кеплер (1571—1630 рр.) узагальнив астрономічні спостереження в математичних формулах, відкрив три закони руху планет, які отримали назву законів Кеплера.
Принципове значення для з'ясування світоглядних засад культури Нового часу. яка формувалась у XVII ст., мала проблема методів наукового пізнання. Важливу роль у її вирішенні відіграв видатний англійський філософ та державний діяч Френсіс Бекон (1561—1626 рр.), який протиставив догматичній дедукції схоластів новий, індуктивний метод наукового .пізнання, що грунтується на раціональ¬ному аналізі дослідних даних. Підсумком у науковій революції XVII ст. є відкриття великого англійського фізика, астронома І математика Ісаака Ньютона. Вихідні прин¬ципи нового наукового світогляду за Ньютоном можна сформулювати таким чином:
1) час і простір мають абсо¬лютний характер, вони існують самі по собі, незалежно від матерії;
2) рух має всезагальний характер;
3)всі явища в світі перебувають у причинно-наслідковому зв'язку.
Водночас поглибилось розмежування між наукою і релігією. Предметом науки стала природа, під якою тепер розумілося все існуюче разом з людиною, все, що можна вивчати емпіричним методом і пояснювати, керуючись аргументами розуму. Починалась доба панування механістичного детермінізму, принципи якого розповсюджувались не лише на фізичну природу, а навіть на людину і суспільство загалом.
Водночас релігія залишалася провідною духовною засадою не тільки масової традиційної народної культури, але й науки. Про Бога згадують майже в усіх філософських трактатах того часу. Поширюється, як і в добу Відродження, концепція «двох істин», розвивається і зміцнюється деїзм, філософи зосереджують увагу на інтелектуальному змісті ідеї Бога, підкреслюють розумність його природи. На думку деїстів XVII ст., зокрема англійського фізика, хіміка і філософа Роберта Бойля (1627—1691 рр.), «космічний механізм», без сумніву, повинен мати свого надприродного та наймудрішого майстра, який створив його та привів до руху. Для видатного голландського філософа, метафізичного матеріаліста XVII ст. Бенедикта Спінози (1632—1677 рр.) Бог — діюча причина всіх речей, але він діє лише за законами власної природи. Більше того, Бог, за Спінозою, — це сама Природа, адже «крім Бога не може бути іншої субстанції». Слід зазначити, що серед провідних філософів та науковців XVII ст. не було відвертих атеїстів, таких, які б заперечували саму ідею Бога.
Однак слід зазначити, що XVII ст. було надто складним за своїми соціальними та духовними процесами й надії на швидку реалізацію гуманістичних ідеалів філософів не було. В Європі не припинялись масові кровопролиття. На зміну релігійним війнам, які супроводжували Реформацію XVI ст., прийшла не менш кривава і руйнівна Тридцятилітня війна (1618—1648 рр.), масовими вбивствами супроводжувались революційні події в Нідерландах, Англії. У реальному житті людина доби становлення капіталістичних відносин демонструвала не стільки шляхетні, скільки «темні» прояви своєї вдачі, керувалася не стільки розумом, скільки егоїстичними інстинктами.
Паскаль звертається до релігійно-філософської проблематики, стає чен¬цем абатства Пор-Рояль, де працює над своїм славетним філософським твором «Мислі». У ньому науковець звертається до трагедії людини, покинутої у безмежному космосі. «Це вічне мовчання безбрежних просторів жахає мене», — писав він. Розмірковуючи про непостійність, неспокій, слабкість і, водночас, велич людини, Паскаль звертається до образу «мислячого .очерету». Щоб зламати, вбити людину, «...зовсім не потрібно зусиль усього Всесвіту; досить подиху вітру, краплини води». Проте якщо у «...просторі Всесвіт обіймає та поглинає мене, як точку, в думці я осягаю його», — зазначає філософ. Паскаль з усією гостротою поставив питання про межі науковості, вказав на «докази серця», які відрізняються від «доказів розуму», визначив наперед в умовах панування раціоналізму ірраціоналістич-ну тенденцію в філософії. На його думку, не наука, а релігія є засобом для ефективного вирішення суперечностей людського існування. Щоб не впасти у відчай, людині потрібен Бог.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
