| Ekzor | Дата: Понеділок, 21.05.2012, 21:59 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Як відомо, Київська Русь належала, поряд з імперією Карла Великого, до найзначніших та історично найпродуктивніших державних утворень раннього європейського середньовіччя, була першорядним за значенням центром цивілізації в східній частині континенту. Визначившись у ХІ-ХІІ ст. як європейська держава, вона розвивала різнобічні зв'язки не тільки з Візантією та південними слов'янами, а й з країнами Західної Європи.
У Х-ХП ст. Київська Русь відігравала визначну роль і в політичному житті Європи, з нею шукали зв'язків і порозуміння не тільки сусідні держави, а й віддалені, в тому числі Німеччина й Франція. Уже в X ст. походи київських князів на Візантію набули розголосу по Європі, сприяючи утвердженню військово-політичної' репутації Київської держави. Слід вказати й на те, що у ІХ-ХІ ст. великі загони русичів служили у візантійському війську і брали участь у нескінченних війнах, які вела Візантія, зокрема в Італії, на Сицілії і в Північній Африці, де вони нерідко стикалися з воїнами різних країн Заходу. Зважаючи на військову силу Київської держави, Візантія прагнула підтримувати з нею мирні й дружні відносини, що було відомо в усій Європі й справляло на неї враження. Наполегливий інтерес виявляв до Русі папський Рим, намагаючись витіснити візантійський церковний вплив і втягнути її в свою орбіту,
Про велику політичну роль Русі в тогочасній Європі красномовно свідчать розгалужені династичні зв'язки київських князів, особливо Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, з дворами європейських держав ХІ-ХІІ ст. В ті часи шлюби між особами правлячих династій служили виключно політичним цілям, і правителі європейських держав прагнули породичатися з могутніми київськими князями та заручитися їхньою підтримкою в дипломатичних та воєнних акціях. Так, уже 1014 року до Києва прибули чеські й угорські посли з проханням до князя Володимира видати дочок за їхніх королів; син київського князя Святополк в цей же час одружився з польською княжною, а всі ці шлюби, зрештою, укладалися з метою створення коаліції чотирьох держав - Русі, Польщі, Чехії й Угорщини - проти Германської імперії.
Та найкрасномовніше про велику політичну вагу Київської Русі на континенті свідчать два факти. Наприкінці 40-х рр, XI ст. встановлюються династичні зв'язки Київської Русі з віддаленою Францією: король Генріх І з династії Капетингів одружується з княжною Анною, дочкою Ярослава Мудрого і за допомогою зазначеного шлюбу Генріх І сподівався підняти авторитет своєї династії як у самій Франції, так і на міжнародній арені. Ще цікавіший факт одруження славетного германського імператора Генріха IV з Євпраксією, дочкою київського князя Всеволода, в 1089 р., невдовзі після смерті її першого чоловіка, маркграфа саксонського Генріха Штаде. Це сталося в той час, коли досягла граничної гостроти боротьба Генріха IV з папою Григорієм VII, і слід думати, імператор Священної Римської імперії, вступаючи в цей шлюб, розраховував на допомогу й фінансову підтримку свого нового тестя, великого Київського князя. Зазнавши невдачі, Генріх IV зненавидів Євпраксію-Адельгейду, і через рік після одруження замкнув її в монастир у Вероні. Потім з цього цинічно скористалася папська партія для сенсаційного звинувачення імператора в аморальності, після чого нещасна жінка була всіма покинута, і їй не лишилося нічого, як, повернувшись до рідного Києва, піти знову в монастир, де вона за три роки й померла у 1109 р.
Князівські шлюбні союзи ХІ-ХН ст. - це разом з тим цікавий і важливий показник тодішньої політичної і - до певної міри - культурної орієнтації Київської Русі. За підрахунками Н. Баумгартена, із 36 відомостей про «міжнародні» шлюбні союзи київських Рюриковичів у XI ст. 8 припадає на Німеччину, 2 - на Францію, 5 - на скандинавські країни й Англію, тоді тісно з ними пов'язану, 7 - на Польщу, 6 - на Угорщину, 3 - на половецьких князівен, 1 шлюб було укладено з візантійською принцесою і 3 - з представниками візантійської аристократії.
Як констатують дослідники, в тому числі й західні, Русь, розташована на найважливіших торговельних шляхах того часу, включала низку нових вузлових торговельно-економічних пунктів, які виникли після занепаду тих, що склалися в пізній античності. Торговельно-економічні центри пізньої античності містилися на берегах Середземного моря, по ньому ж пролягали й головні торговельні артерії того часу. Після падіння Західної Римської імперії, впродовж другої половини І тисячоліття н. є. центри економічного й суспільно-політичного життя Європи зміщалися в глибину континенту, на північ і північний схід; відповідно виникають нові торговельні артерії, які набувають дедалі більшого значення.
В цій новій системі торговельних шляхів важливе місце належало Балтійському й Чорному морям, а також шляхові «із варяг у греки», який їх пов'язував, шлях, що проходив по руських землях і замикав на сході всю систему європейських торговельних шляхів того часу. Із сухопутних торговельних шляхів один із найважливіших ішов тоді ви Києва на захід, через Краків і Прагу в південну Німеччину, до міста Реґенсбурґа, важливого в ті часи торгового центру на Дунаї. Неабияке значення мала тоді й Волга, якою пролягав торговий шлях до Ірану й Середньої Азії. Словом, у ІХ-ХІ ст. Русь, перебуваючи на перехресті важливих торговельних шляхів, була пов'язана з «усіма сторонами світу», і все це відіграло неабияку роль у її тогочасному економічному й культурному піднесенні.
Безумовно, найбільше значення мали для Київської Русі її економічні й культурні зв'язки з Візантією, найрозвинутішою країною тогочасної Європи. Разом з тим Русь мала тоді економічні стосунки і зі своїм північним сусідом, Скандинавією, і з Західною Європою, особливо Німеччиною, а з XII ст - і з Італією. Торговельні зв'язки Русі з Німеччиною зафіксовані вже у джерелах X ст., в митних статутах деяких чеських та південнонімецьких міст для руських купців, які проїжджали через них зі своїми товарами, прямуючи на захід. А в наступному XI ст. в уже згадуваному Регенсбурзі навіть виникає окрема корпорація купців, так званих русаріїв, котрі спеціалізувалися на торг тлі з Києвом та іншими містами Русі. Київ особливо вабив німецьких купців багатством товарів і місцевого, і візантійського та східного походження, - в Х-ХІІ ст. він був також важливим транзитним пунктом торгівлі. У XII ст. в Чорне море проникають італійські торгові республіки, Генуя й Венеція, засновують свої перші колонії на його північному березі і встановлюють досить широкі торговельні зв'язки з «Руською землею», зокрема з Києвом.
В цілому ж названі торговельні зв'язки засвідчують, що до монголо-татарської навали в Європі існувала певна єдність господарського розвитку, яка охоплювала простір від Атлантики до Волги, і Русь входила до цієї системи,
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
