| Ekzor | Дата: Понеділок, 21.05.2012, 21:53 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Вебер вважав, що абстрагуватися від того, що людина є істота свідома, не може ні історик, ні соціолог, ні економіст. Але керуватися при вивченні соціального життя методом безпосереднього уживається, інтуїції Вебер рішуче відмовлявся. Бо було ясно, що результат подібного способу вивчення не володіє загальнозначущим, він дуже суб'єктивний.
По Веберу, замість того, щоб досліджувати мир переживань історика, необхідно вивчати логіку утворення тих понять, якими при цьому оперує історик.
Логічно виникає питання: якщо основу науки складають поняття, за допомогою яких узагальнюється різноманіття емпіричного миру, то який принцип освіти, а головне критерій істинності культурно-історичних понять? Тим паче, що на відміну від природних наук, які мають на меті встановлення загального закону, культурно-історичні ставлять за мету пізнання приватного, індивідуального. Тобто ще раз ставимо питання, яким чином можливе логічне, загальнозначуще пізнання індивідуального, де критерій виділення головного -- в індивідуальному?
Таким критерієм, по Веберу, є «віднесення до цінності». Завдяки «віднесенню до цінності» утримуються саме ті моменти з неозорого різноманіття емпіричних даних, які мають значення з погляду певної цінності. Отже, по Веберу, «віднесення до цінності» є тим актом, який конституює загальнозначущу думку.
3.2 Теорія «соціальної дії»
Цілераціональна дія не є якийсь загальний тип дії, навпаки, він навіть, по Веберу, не є переважаючим в емпіричній реальності. Цілераціональна дія -- це ідеальний тип, а не емпіричне узагальнення. Саме цілераціональна дія є самий «робочий» соціологічний ідеальний тип, за допомогою якого проводяться основні дослідження веберовской соціології.
Як необхідна передумова соціології Вебер ставить окремого раціонально (осмислено) діючого індивіда. Згідно Веберу, суспільні інститути - право, держава, релігія і т.д. - повинні вивчатися соціологією в тій формі, в якій вони стають значущими для окремих індивідів, в якій останні реально орієнтовані на них в своїх діях. Він заперечував ідею, що суспільство «перше» складових його індивідів, і «вимагав» виходити в соціології з дії окремих людей. В зв'язку з цим можна говорити про методологічний індивідуалізм Вебера.
Наявність суб'єктивного значення і орієнтація на інших -- дві необхідні ознаки «соціальної дії» і його розуміння предмету соціології.
Перераховуючи можливі види соціальної дії, Вебер указує чотири: цілераціональне; ціннісно-раціональне; афектне; традиційне.
Теорія раціоналізації Вебера пов'язана з його трактуванням «соціальної дії», яке у свою чергу виходить на концепцію панування, основою політичної соціології Вебера, що є.
Наочно все це «працює» у вченні Вебера про тип легітимного панування, тобто такого панування, яке визнане із сторони керованих індивідів.
Перший тип панування Вебер називає легальним. Тут як «мотив поступливості» має місце міркування інтересу, тобто цілераціональна дія. До такого типу, на його думку, відносяться сучасні йому європейські держави: Англія, Франція і ін., а також США.
Найчистішим типом легального панування Вебер вважає бюрократію. Цей тип панування найбільш відповідає, по Веберу, формально-раціональній структурі економіки. Бюрократичне управління означає панування за допомогою знання і в цьому полягає його специфічно-раціональний характер.
Другий тип легітимного панування Вебер називає традиційним. Цей тип обумовлений «вдачами», звичкою до певної поведінки. В цьому відношенні традиційне панування засновано на вірі не тільки в законність, але навіть в священика спрадавна існуючих порядків і властей.
Чистісіньким типом такого панування є, по Веберу, патріархальне панування. Це суспільства, які передували сучасному буржуазному суспільству. Тип традиційного панування по своїй структурі схожий, по Веберу, із структурою сім'ї. Саме ця обставина робить особливо міцним і стійким цей тип легітимності.
Відмінність між раціональним способом управління (і раціональним типом держави) і способом управління в традиційному суспільстві Вебер показує шляхом порівняння сучасного західного урядовця з китайським мандарином.
Третім типом панування є, по Веберу, харизматичне панування. Харизматичний тип легітимного панування є прямою протилежністю традиційному. Якщо традиційний тип панування тримається прихильністю до звичайного, раз і назавжди заведеному, то харизматичний, навпаки, спирається на щось незвичайне ніколи раніше те, що не признавалося. Основною базою харизматичного панування є афектний тип соціальної дії. Джерелом особистої відданості харизматичному государю є не традиція і не визнання його формального права, а, перш за все, емоційно забарвлена віра в його харизму і відданість цій харизмі.
Ступінь раціоналізації, як показує Вебер, обернено пропорційний силі впливу магічного елемента, який присутній в кожній релігії. Ця пара протилежностей (раціональне -- магічне) є одним з головних інструментів його аналізу релігії.
У міру того, як він вважав роль релігійного чинника в структурі соціального життя, його соціологія релігії одержала разом з колишньою ще одне навантаження. Вебер в соціології релігії намагається виявити компоненту, яка складає найважливішу характеристику соціальної дії, а саме: значення, що суб'єктивно мається на увазі. Якщо в соціології права і держави (політичної соціології) він аналізує типові форми «орієнтації на іншого» («очікування»), то в соціології релігії типологізує найістотніші форми значень, як вони виступали в історії. Дослідники творчості Вебера відзначають, що вивчення соціології релігії Вебера дає можливість оцінити зміст і значення його методологічної категорії «соціальної дії» як орієнтованого на значення», що «суб'єктивно мається на увазі; і навпроти, тільки маючи у вигляді цю методологічну категорію, можна адекватно оцінювати місце і роль соціології релігії у веберовській соціології взагалі.
В соціальній дії практично неможливо відділити один від одного такі його моменти, як значення» і «орієнтацію, що «суб'єктивно мається на увазі, на іншого», бо вони зляться воєдино. Власне, також важко відділити один від одного релігійно-етичні і державно-правові утворення. Вони в історії завжди тісно зв'язані. Але в цілях аналізу Вебер свідомо розводить (розщеплює) ці моменти, щоб потім, в ході дослідження, зв'язати їх свідомо і, отже, з'ясувати собі механізм їх зв'язку.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
