| Ekzor | Дата: Понеділок, 21.05.2012, 21:48 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Сучасна історична наука від ХІХ століття й до сьогодні визначає своє місце у межах світової історичної традиції, яку вона займає її інтелектуальну частину, в якому просторі відбувається діалог всесвітньої історії з історією українською. На проблеми самоствердження української історичної науки у світовій вперше звернув увагу М. Драгоманов «Чудацькі думи про українську національну справу», де автор говорить, що настав такий час, коли історія України має бути переглянути з «усіх боків», побачити й оцінити пряму чи побічну учать українців у справах європейських, а отже й в європейській історичний науці. Михайло Грушевський подав дану думку ширше, вписали її у європейський контекст, а учать у міжнародних школах виокремили Україну від Росії, Польщі, принаймні у інтелектуальному та дослідницькому колі. Після подій 1917 – 1921 рр. розвивається українська історіографія вже у європейському мільтикультурному просторі., З 20-хроків даною проблемою починає займатись переважно, а то й виключно інтелігенція у еміграції. Питання знову набули актуальності та почали підійматись вже за незалежності нашої країни.
Питання, що торкнулось методологічних напрямів розробки проблематики співвідношення європейської та української історії набувало актуальності, так, наприклад, Потульницький висловився, що дана тема повинна підійматись історіософією. Хоча існують й іншу думки про вирішення даного питання. Інші питання та роботи, що мають бути виконані для якісного просування у даній сфері:
Опрацювання наративу українських історичних фактів;
Визначення позицій інших держав до тих чи інших подій у національній історії
Знати баланс чи вирішити суперечливі історичні події (з кількома країнами)
Синтизуючий курс, який би дозволив комплексно поглянути на розвиток української історії.
Визначити та охарактеризувати де починається та закінчується курс національної історії та світової.
Існують основні сюжети розгляду питання про Співвідношення української та всесвітньої історії, як історичного процесу та історичної наукової думки:
1. Домінуючи схема української власної історії
2. Домінуюча та загальноприйнята версія всесвітньої історії та перспективи щодо неї України.
3. Схеми домінуючих націй, щодо власних історій та місце в них українських сюжетів
4. Схеми інших національних історіографій де українська історіографі як складова частина всесвітньої.
Дане співвідношення має розглядатись на таких рівнях:
1. Цивілізаційний,
2. регіональний
3. національний
4. Європейська історія
5. Всесвітня історія
Постійно тривають розробки методологічних аспектів розв’язку даного питання.
Виникають нові просторові концепції (Етнічна модель, українська національна, східно-західноєвропейська.. )
Відбуваються темпоральні діалекти (Україна – Росія, Україна – Польща, …..).
Особливо актуальні такі моменти у розгляді даної проблеми:
1.Потреба в узгоджені та інтеграції світової та української історії.
2. Взаємосприйняття та узгодженість схем в національній та світовій культурі.
3. Переспективи розвитку історичної української науки в контексті всесвітньої.
Схема співвідношення:
Світова історія Наша історія
Наша історія Наша схема
Чужа історія Чужа ІДЕАЛЬНА
Схема № 2
Наша Наша
Чужа Чужа погоджена РЕАЛЬНА
Схема № 3
Наша Наша
Чужа Чужа = погоджена
Перспективи розвитку
1. Вирішення власних регіональний та локальних історій.
2. Дослідження різних етнічних груп
3. Нові методологічні аспекти вивчення власної історії, історії спільностей, регіональних та всесвітніх схем
4. Інтеграція та діалог, разом з тим прояснення окремих позицій у національній-всесвітній історії, наукові дискусії.
5. Історія постатей має шанси стати консолідуючим та цементуючим фактом, а не відцентровим.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
