Все для історика
Понеділок, 25.11.2024, 07:36
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Церква в період хрестових походів. - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Церква в період хрестових походів.
EkzorДата: Субота, 19.05.2012, 18:15 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Хресто́ві похо́ди — військово-релігійні походи західно-європейського лицарства і цивільних осіб до країн Близького Сходу під гаслом боротьби за визволенняГробу Господнього та Святої Землі від «невірних». В них брали участь феодали, міщани, селяни, купці, навіть діти.
Протягом майже двох століть, починаючи з 1096 до 1291, європейські християни здійснювали походи до Святої Землі, де воювали за Гроб Господній. Благословляв їх на битви Папа Римський. Причин називають багато: феодальні утиски й чвари, кривдження прочан у Палестині, ідея визволення Гробу Господнього... Можливо, причин навіть забагато для того, аби зрозуміти, чому все-таки саме 1095 року римський папа оголосив священну війну християнства проти мусульман, і сотні тисяч європейців різних національностей і соціального походження — від герцогів до віланів, різних уявлень про мораль — від загальновизнаних праведників до волоцюг та вбивць — рушили на Схід. Пішки, верхи, сушею й морем, поодинці, сім’ями й ватагами, продавши чи заставивши своє майно або взагалі без грошей...
Перший хрестовий похід (1096–1099) Вперше до походу на Церковному соборі у Клермоні 1095 року закликав Папа Римський Урбан II.
Весною 1096 року, не дочекавшись лицарів, у похід рушили загони селян Франції, Німеччини і Італії. Вони були погано озброєні та недосвічені у військовій справі. У першому ж бою під столицею Нікейського султанату їхню армію знищили турки. Тільки десята частина врятувалася втечею. Весною 1097 року в столиці Візантії зосередилися загони лицарів-хрестоносців. Головну роль в Першому Хрестовому поході грали феодали Південної Франції — граф Раймонд Тулузький, граф Роберт Фландрський, син нормандського герцога Вільгельма (завойовника Англії) Роберт, єпископ Адемар. У поході також брали участь граф Готфрід Бульйонський — герцог Нижньої Лотарингії, його брати Болдуін і Євстафій, граф Гуго Вермандуаський — син французького короля Генріха I і граф Боемунд Тарентський.
Лицарі під проводом досвіченого нормана Боемунда Тарентського зібралися восени 1097 року та наступного року захопили Нікею, Едессу, а пізнішеКілікію і Єрусалим (1099). Вони заснували Єрусалимське королівство, а також Антіохійське князівство, Едесське і Триполійське графства. Крім того, тут були організовані чернечо-лицарські ордени іоанітів, тамплієрів і Тевтонський орден.
Другий хрестовий похід (1147-1149) — релігійно-колонізаторський похід хрестоносців до Малої Азії, що через значні прорахунки закінчився невдало. Похід на Схід очолили два європейські монархи – французький король Людовик VII та король Німеччини Конрад III. Маршрут обох армій як і в час Першого хрестового походу проходив Малою Азією. Війська обох правителів були обтяжені обозами і натовпами прочан-грабіжників. Тому турки-сельджуки змогли легко розгромити військо Конрада поблизу Дорілеї. Французьке військо теж дорогою зазнавало турецьких нападів. Обидва війська змогли дійти до Палестини лише в березні 1148 р.
Восени 1148 р. війська європейських монархів покинули територію Святої Землі і морем відплили назад до Європи. Їхній відступ розвіяв міф про непереможність європейських хрестоносців. Бернард Клервоський, котрий дорікав їм за відступ, був оголошений божевільним і ув’язнений в монастирі.
Третій хрестовий похід (1189-1192) — хрестовий похід, який був ініційований папою Григорієм VIII і після його смерті продовжений Климентом III. У Хрестовому поході взяли участь четверо наймогутніших європейських монархів — німецький імператор Фрідріх I Барбаросса, французький король Філіп II Август, австрійський герцог Леопольд V і англійський король Річард I Левове Серце.
Приводом до початку цього хрестового походу стало захоплення у жовтні 1187 року мусульманським полководцем Саладином Єрусалима, який хрестоносці підкорили під час Першого хрестового походу. Наслідком походу стало загарбання фортеці Акри та острова Кіпр, де було утворено Кіпрське королівство. Між Саладіном та хрестоносцями було укладено угоду, за якою купці та паломники з Європи отримали можливість вільно відвідувати Єрусалим протягом трьох років.
Четвертий хрестовий похід (1202—1204) був організований не проти турків-мусульман Щоб потрапити в Єгипет, керівники походу звернулися до Венеції, яка мала найкращий флот, із проханням переправити їхні війська, спрямувавши Жоффрея де Віллардуена. Дож Енріко Дандоло — голова Венеціанської республіки — погодився перевезти хрестоносців за велику суму — 85 тис. марок сріблом. У червні 1202 p., коли кораблі були вже готові, на острові Лідо зібралася тільки третина хрестоносців. Керівники походу змогли зібрати лише частину необхідної суми. Тоді дож запропонував відкласти плату за умови, що хрестоносці допоможуть йому знищити торгового суперника — місто Задар на східному узбережжі Адріатичного моря. Незважаючи на заборону папи воювати проти християн, керівники походу згодилися. У листопаді 1202 р. вони захопили і пограбували Задар. ІнокентійIII відлучив Венецію і хрестоносців від церкви, але, бажаючи знищити єгиптян, пообіцяв зняти відлучення, якщо похід відбудеться. Проте дож Венеції намовив хрестоносців на похід проти ще одного свого суперника—християнського Константинополя. Влітку 1203 р. хрестоносці розпочали облогу Константинополя. Невдовзі вони захопили місто. Далі належало розрахуватися з «визволителями», але в імператорській скарбниці не знайшлося такої кількості грошей. Коли їх почали силою стягувати з населення, вибухнуло повстання, у результаті якого новим імператором проголосили ворога хрестоносців Олексія Дуку. Він спробував захистити місто від «визволителів». Хрестоносці почали новий штурм Константинополя, 13 квітня взяли місто і по-варварськи його пограбували, вбивши тисячі мешканців. Після перемоги хрестоносці поділили між собою землі імперії. Латиняни (так називали хрестоносців візантійці) заснували на руїнах імперії свої володіння, що їх на Заході називали Латинською Романією, а історики згодом назвали Латинською імперією. Про продовження походу, ясна річ, вже не йшлося.
У 1212 році окремо був організований похід дітей, що як безгрішні мали відвоювати Єрусалим. До Палестини з Франції та Німеччини відправилося загалом близько 50 000 дітей. Похід закінчився ганебно. Діти частково не витримали труднощів походу, а частково були продані в рабство.

Відбулося ще чотири хрестові походи — усі невдалі (1217–1221, 1228–1229, 1248–1254, 1270). А 1291 року Палестина була завойована султаном Єгипту.

На Першому та Другому Ліонському соборі за ініціативи Папи Римського активно обговорювалось питання організації Дев'ятого хрестового походу проти монголо-татар. На І Ліонському соборі був присутній митрополит Київський (Архієпископ Руський) Петро Акерович, що розповів про татарську навалу та закликав європейських князів до організації походу. За рішенням Собору до Києва та Золотої орди було відправлено посольство Плано Карпіні.

На другому Ліонському соборі було знову піднято питання щодо організації хрестового походу проти монголо-татар. Проте розмови щодо Дев'ятого хрестового походу, незважаючи на всі зусилля папи Григорія X, не втілилися в життя. Похід передбачалося здійснити проти Золотої Орди в союзі з ільханідом Абаком, представник якого на соборі в знак серйозності намірів хана прийняв хрещення.
Духовно-лицарські ордена - в Західній та Центральній Європі військово-чернечі організації лицарів, що створювалися у період хрестових походів в 12-13 ст . під керівництвом католицької церквиголовним чином для хрестових походів і війни з невірними: проти ісламу в Святій землі, в Іспанії або в Туреччині, або проти язичників в Литві, в Естонії або в Пруссії з метою поширення католицтва(після Реформації іноді і протестантства). Згодом ордени могли стати світськими. До духовно-лицарських орденів відносяться ордени: Іоаннитів, Тамплієрів, Тевтонський орден, Орден Алькантара, Орден Калатрави та інших О́рден кавале́рів свято́го Йоа́на (заснований 1099 існує до сьгодні) — лицарський орден Римо-Католицької церкви заснований у XII столітті. Сучасна латинська назва — «Лицарський Орден госпітальєрів святого Іоана Хрестителя з Єрусалиму» (лат. Ordo Militiae Sancti Johannis Baptistae Hospitalis Hierosolimitani). Лицарів ордену часто називають іоанітами або госпітальєрами. Орден Тамплієрів (1119- 1312) Тамплієри були організовані як чернечий орден, та слідували правилам, які для них встановив їх покровитель Святий Бернард Клервоський — членЦистеріанського ордену. В кожній країні був свій Магістр Ордена Тамплієрів, над ними стояв Великий Магістр, що призначався довічно. Великий Магістр керував як військовими справами ордена на Сході, так і фінансовим станом на Заході. Орден було засновано близько 1118 року французькими лицарями Гуго де Пейном, учасником Першого Хрестового походу, та Годфреєм де Сент Омером для захисту пілігримів на їх шляху із Яффи та Єрусалима. Спочатку лицарі (яких було тоді дев’ятеро) жили подарунками та речами, що були вже непотрібні їх власникам. Через це вони стали відомими як Бідні Лицарі Христа. Король Балдвін ІІ Єрусалимський виділив місце для їх головного органу на Храмові Горі над руїнами будівлі, що вважалася Храмом Соломона. Саме через цю обставину орден взяв собі назву Бідних Лицарів Христа та Храму Соломона.
Кількість членів ордену та його вплив поширювався по всій Європі, аж до часів французького короляФіліпа IV (Філіпа Прекрасного), за наказом якого багатьох членів ордену було закатовано та спалено за обвинуваченням у єресі. Під тиском Філіпа ПапаКлемент V розпустив орден у 1312 році. Орден Сантьяго (1170 існує по сьгодні) Тевтонський орден (1193 існує по сьгодні) Був розпущений в 1809 під час Наполеонівських війн. Відновлений 1834, як чернечий.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz