| Ekzor | Дата: Субота, 19.05.2012, 17:21 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Початок Першої світової війни викликав у Транслейтанії хвилю піднесення. На той час у Транслейтанії не було жодної політичної сили, яка б не засвідчила своєї підтримки урядовому курсу. Усі словацькі партії публічно погодилися на війну до переможного кінця. Однак, незважаючи на це, мало хто із словаків піддався патріотичним настроям. У словацьких землях розгорнулася галаслива кампанія засудження панславізму, а більшість словацьких газет було закрито. Почалися репресії проти активістів словацького руху. Після запровадження у жовтні 1914 р. військового стану 600 словаків були засуджені. Усі сфери життя суспільства у словацьких землях були підпорядковані потребам війни. Війна проти Сербії та Росії не могла набрати популярності серед словацького населення. Антивоєнні настрої словаків відверто висловив поет Орсаг-Гвєздослав. Уже в серпні 1914 р. він узявся до написання своїх «Кривавих сонетів», у яких засуджував війну. Словацькі політичні сили поступово стали переходити до «пасивної» тактики. Так, керівництво СНП займало вичікувальну позицію й не робило жодних політичних кроків. Лідери словацького соціал-демократичного та селянського рухів також дотримувалися прогабсбурзької орієнтації. Лише католицька Народна партія займала активнішу політичну позицію. Одначе навіть найрадикальніші проекти її керівництва не йшли далі вимог надання автономії словацьким землям у межах Угорщини.
Водночас на подальшу еволюцію словацького національного руху справляло вплив становище на фронтах, внутрішньополітичний стан Австро-Угорщини та її міжнародне становище. Так, словацьке політичне життя активізувалося під час наступу російських військ на карпатському напрямку (осінь 1914 - зима 1915), який викликав у словаків сподівання на його продовження й захоплення росіянами словацьких земель. До ідеї утворення спільної держави чехів та словаків схилялася не тільки певна частина словацьких національних сил на
батьківщині, а й у емігрантських осередках. Так, у Пітсбурзі (США) було засновано (1907) культурно-політичне об'єднання «Словацька ліга», метою якого стала всебічна підтримка слова¬цького національного руху. У вересні 1914 р. один із її лідерів І. Дакснер підготував «меморандум про кривди й вимоги словацькі», в якому містилася вимога надати словакам право на цілковите самоврядування та самовизначення. У жовтні 1915 р. у Клівленді (США) між «Словацькою лігою» та «Чеським національним об'єднанням» була підписана угода, в якій закріплювалося прагнення чехів та словаків до створення федерації. Тісні контакти та консультації між одним із лідерів чеських емігрантських сил Е. Бенешом та словацьким діячем М. Штефаником завершилися утворенням у лютому 1916 р. в Парижі об'єднаної Чехословацької національної ради (ЧСНР).
Варто зазначити, що словацький національний рух відставав за масштабністю від чеського. Це пояснюється передусім нечисленністю словацької інтелігенції та повною її мадяризованістю. В Угорщині власті жорстокіше утискували діячів національного руху. Активісти національного руху діяли далі. Створені ними в різних містах конспіративні політичні групи налагоджували зв'язки та обмін інформацією з осередками як словацького, так і чеського національного рухів. У цих умовах особливого значення набувала діяльність словаків у Відні - М. Годжі, І. Дедери, Я. Цаблка та ін. Вони гуртувалися навколо «політичного центру», який очолив керівник цензурної служби Ціслейтанії К. Стодола. Саме завдяки діяльності цих політичних сил на завершальному етапі війни стала можливою координація словацького й чеського національних рухів. Так, у спільно підготовленій декларації, оприлюдненій у рейхсраті 30 травня 1917р., висувалася вимога надати об'єднаним чеським та словацьким землям автономію в межах федералізованої Австро-Угорщини. 31 травня 1918 р. в Пітсбурзі (США) «Словацька ліга» та «Чеське національне об'єднання» (за участі Т. Масарика) уклали угоду про утворення спільної чехословацької держави. Угода виходила з визнання самобутності словацької нації.
24 жовтня 1918 р. на нараді словацьких Національної й Народної партій та «гласистів» була підписана декларація про утворення федеративної чехословацької держави. 30 жовтня в Турчанському Св. Мартині на зібранні представників провідних сил словацького національно-політичного руху було прийнято рішення про створення Словацької національної ради (СНР) та затверджено її склад на чолі з Д. Дулою.
Війна змушувала чеських політиків зробити вибір між двома можливими розв'язаннями чеського національного питання» - або залишатися в складі дуалістичної монархії, або проголосити власну незалежну державу. Одна група політичних сил (аграрії, партії католицької орієнтації та соціал-демократи) розглядала майбутнє чехів крізь призму демократизації та федералізації державного устрою Австро-Угорщини. Інша (здебільшого «молодочехи») розраховувала на перемогу у війні держав Антанти та посилення позицій Росії в Центральній Європі, що могло привести до утворення об'єднаної слов'янської держави (або «Слов'янської імперії») під скіпетром Романових. Третій політичний напрям очолював лідер партії реалістів Т. Масарик, який вважав неминучою поразку та розпад Австро-Угорщини й утворення на її основі незалежних держав. Одним із центрів антигабсбурзької опозиції в чеських землях на першому етапі війни стала діяльність «чеської мафії» - розгалуженої підпільної організації, учасники якої займалися збиранням розвідданих для Антанти. Восени 1916 р. провідні чеські політичні партії створили «Чеський союз», зі складу якого невдовзі в Празі був сформований Чеський національний комітет (ЧНК). Частина діячів чеського національного руху, орієнтованих на країни Антанти, опинилась у еміграції і там розробляла плани післявоєнного устрою. У лютому 1915 р. з ініціативи чеської еміграції в Парижі була створена Національна рада чеських товариств, осередки якої діяли в країнах Антанти. З середини 1915 р. провідну роль у діяльності чеських емігрантських сил став відігравати Т. Масарик, з ініціативи якого вже восени виник Чеський закордонний комітет. У 1916 р. після приєднання до нього групи словацьких політичних діячів на чолі з М. Штефаником була створена Чехословацька національна рада (ЧСНР).
УТВОРЕННЯ ЧСД. Наступ на італійському фронті австро-угор-ської армії 24 жовтня 1918 р. привів до її остаточної поразки. Останній «ліквідаційний» уряд Габсбурзької монархії був створений 27 жовтня, а міністр закордонних справ Д. Андраші надіслав президенту США згоду на перемир'я. Саме ця нота була сприйнята ЧСНР в Парижі як остаточний крах двоєдиної держави. В чеських землях припинили роботу всі підприємства, розпочались стихійні маніфестації. Тисячі чехів, співаючи національні пісні, вийшли на вулиці. На мітингу в Празі 28 жовтня Чеський національний комітет проголосив утворення Чехословацької Республіки (ЧСР). Згідно з оприлюдненим «першим законом Чехословацької Республіки» державний лад мав бути визначений національними зборами, а в перехідний період владу здійснюватиме ЧНК; усі існуючі закони Ціслейтанії та чеських земель до прийняття нових залишалися чинними; всі установи, силові підрозділи та громадяни повинні підкорятися ЧНК й виконувати свої функції та обов'язки у повному обсязі.
На місцях упродовж кількох днів було створено 67 міських та понад двісті районних національних комітетів, які оголосили себе новими органами влади на місцях. 30 жовтня СНР ухвалила «Декларацію словацької нації», у якій говорилося, що «словацька нація в культурному та мовному відношенні є частиною єдиного чехословацького народу». «Мартинська декларація» вимагала для чеського і словацького народів права на самовизначення на основі повної незалежності, засвідчувала прагнення словаків жити в самостійній чехословацькій державі та оголошувала рішення словаків вийти зі складу Угорщини. 13 листопада 1918 р. у Празі ЧНК було ухвалено тимчасову конституцію, відповідно до якої Габсбурзька династія позбавлялася права на чеські землі та проголошувалася Чехословацька Республіка (ЧСР). Вищим законодавчим органом країни ставали Тимчасові національні збори, які утворювалися завдяки розширенню складу ЧНК (з 30 до 256 депутатів - пропорційно до результатів довоєнних виборів до рейхсрату) та введенням у них сорока словацьких депутатів. На засіданні Тимчасових національних зборів 14 листопада було проголошено повалення влади Габсбургів та встановлення Чехословацької Республіки (ЧСР). До складу уряду, головою якого став К. Крамарж, увійшли чотирнадцять представників провідних чеських партій, два словацьких політики (В. Шробар, М. Штефаник) та один безпартійний (Е. Бенеш).
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
