| Ekzor | Дата: Субота, 19.05.2012, 17:20 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Процес поступового роз’єднання держави став ще більш очевидним з часу укладення договору між угорською та австрійською частиною 1867 року, який фактично означав розкол імперії та перетворення її на федеративну монархію. Ця угода буквально поділила імперію на дві неоднорідні частини – Королівство і Землі Святої Угорської Корони Святого Стефана. Остаточний розпад імперії більше був зумовлений тривалим економічним піднесенням та поступовою капіталізацією економіки країни, ніж поразкою у війні 1918 року. Сен-Жерменський договір констатував розпад Австро-Угорської імперії, що відбувся після капітуляції Австро-Угорщини 27 жовтня 1918 року на ряд самостійних держав — Австрію (з 12 листопада 1918 року — Австрійська Республіка), Угорщину, Чехословаччину, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців (з жовтня 1929 року — Югославія), Західноукраїнську Народну Республіку. Саме невирішеність національного питання, а також постійні конфлікти між національними меншинами, які часто набували характеру гострого політичного протистояння в імперії, були основними джерелами протиріч та суперечностей впродовж останніх десятиліть. Виходячи із визначальності національного фактору, можна підсумувати, що процес розпаду імперії став результатом загального процесу національного відродження окремих народів, історизацією слов’ян, розквітом націоналізму та боротьби за утворення національних держав, – усіх тих процесів, що визначили обличчя цілої Європи у другій половині ХІХ століття. Австрія, яка довгий час складалась із федеративних коронних земель, що хоча і не відповідали межам розселення національних груп, але все ж сприяли децентралізації, повинна була постійно боротись проти сепаратистських рухів. Економічний розвиток все більше сприяв виходу на історичну арену боротьби за власні права слов’янських народів, які чим далі, тим більше підважували німецьку гегемонію, якщо і не на всій території, то на частині свого компактного розселення. Прагнення чехів до самостійного чи автономного управління постійно було каталізатором міжетнічної боротьби та конфліктів в імперії. Сама національна боротьба та нерівність у політичних, економічних, культурних правах були тими рушіями, що послаблювали та роз’єднували імперію. Так, на території Австрії проживало всього близько дев’яти мільйонів населення німецького походження, що складало лише 35% від загальної кількості. Наступна за кількістю національна спільнота – чехи – складали 23% населення, а загалом слов’яни – близько 65%. З огляду на такі пропорції населення зрозумілим стає протест слов’янських народів імперії проти безпідставної кількісно німецької гегемонії.
З початком Першої світової війни австро-угорський уряд поступово перейшов до встановлення абсолютистського режиму. Були закриті рейхсрат (парламент), ландтаги окремих земель, призупинені конституційні гарантії, розпушені слов'янські політичні партії, заборонено користування чеською мовою в державних закладах, закрито більшість національних газет. Масово інсценувалися політичні процеси у звинуваченні в "русофільстві". Терор і посилення національного гноблення викликав опір. Чеські та південнослов'янські солдати здавалися в полон російським і сербським військам.
Формували із слов"ян загони. Хорватська селянська партія за А.-У. Антисербська пропаганда. Югослов"янський комітет в Лондоні на чолі з Трумбичем(Югослов"янська держава з домінуючою роллю Хорватії) . Рух "Зеленого Кадара". У ліси та гори Хорватії, Далмації, БіГ масово втікали рекрути й солдати-дезертири, а до історії це увійшло як рух «зеленого кадара». 20 липня 1917 Корфська декларація (За Корфською декларацією , підписаною 20 липня 1917 р. головою Ради міністрів Сербії Миколою Пашичем і головою Південнослов'янського комітету Анте Трумбічем (представник Хорватії), передбачалося створення об'єднаної південнослов'янської держави, до складу якої повинні були увійти Сербія, Чорногорія і південнослов'янські землі Австро-Угорщини: Хорватія, Словенія, Боснія, Герцеговина та інші. Главою держави передбачалося обрати представника сербської династії Карагеоргієвичей, а саму державу назвати Королівством сербів, хорватів і словенців. Корфська декларація виходила з принципу дотримання конституційних прав і політичних свобод, повної рівності трьох народів — сербів, хорватів і словенців, визнавала свободу віровизнання: православного (серби і чорногорці), католицького (хорвати, словенці), мусульманського (потуречені серби Боснії).) Норма хлібу у 1918 - 82 г/добу, що спричинило повстання у Воєводині та Боснії
Травнева декларація. Корошець. Об"єднання сербів, хорватів та словенців у одну державу. Напередодні першої світової війни в багатонаціональній Австро-Угорщині не припинені національно-визвольна боротьба слов'янських народів. Особливо зросла ця боротьба після приєднання Боснії і Герцеговини та посилення в цих областях австрійського гніту. Центром мобілізації та згуртування всіх слов'янських сил стала Сербія. Народи Хорватії, Боснії, Герцеговини дивилися на Сербію як ініціатора створення єдиного південнослов'янського держави. На новий підйом національно-визвольного руху в Хорватії угорський уряд відповіло на початку 1912 розпуском хорватського сейму і припиненням дії конституції.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
