| Ekzor | Дата: Субота, 19.05.2012, 16:56 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| 22 квітня 1828 р. імператор Микола І затвердив третій цензурний статут. Він складався зі 117 параграфів, причому 40 із них стосувалися цензурування зарубіжної літератури, про яку не йшлося у статуті 1826 р. Вищою інстанцією стало Головне управління цензури при міністерстві народної просвіти, до складу якого входили представники міністрів просвіти, внутрішніх та закордонних справ, начальника Третього відділення імператорської канцелярії, президентів академій наук та мистецтв, Синоду, попечителя Петербурзького навчального округу. На період правління імператора Олександра II (1855–1881 рр.) припадає новий етап у розвитку цензурного законодавства, кульмінацією якого стала реформа 1865 р. та затвердження нового цензурного статуту, що ввійшов в історію як «Тимчасові правила про цензуру і друк від 6 квітня 1865 р.». У 1862 р. завершила свою роботу спеціальна комісія з розробки нового цензурного статуту. Результатами її роботи стали закон від 10 березня 1862 р. та «Тимчасові правила з цензури» від 12 травня 1862 р.19 Згідно із законом, цензурні функції розподілялися між міністерствами внутрішніх справ (нагляд за друком і діяльністю цензорів) та народної просвіти (решта обов’язків, пов’язаних із цензуруванням). Водночас посилювалися функції МВС, до якого перейшли основні важелі в управлінні цензурою – замість Головного управління цензури створювалася Рада міністра внутрішніх справ із питань друку. Реформа 1865: Тепер від попереднього цензурування за бажанням власників звільнялися всі періодичні видання в обох столицях – Москві та Петербурзі, а також усі оригінальні твори обсягом не менше 10 друкованих сторінок та всі переклади – не менше 20 друкованих сторінок. У решті регіонів від попередньої цензури звільнялися лише державні, університетські та видання стародавньої класичної літератури. За порушення у періодичних виданнях або оригінальних творах цензурних норм автори чи інші відповідальні особи підлягали судовому переслідуванню, а на періодичні видання накладався ще й адміністративний штраф. Цензура перебувала у віданні Головного управління у справах друку МВС. Період правління імператора Олександра ІІІ (1881–1894 рр.). Новий міністр внутрішніх справ Д.Толстой представив на розгляд імператора нові «Тимчасові правила про друк». 27 серпня 1882 р., після затвердження Олександром ІІІ, вони вступили у дію26. Перший розділ передбачав, що редакції періодичних видань, тираж яких виходить не рідше одного разу на тиждень, повинні
подавати примірник тиражного номеру для перегляду у цензурний комітет не пізніше 23-ї години напередодні виходу. Цензурним органам також надавалося право у разі виявлення недозволеного змісту призупиняти випуск видання без судового рішення. Другий розділ дозволяв вимагати за запитом МВС відомості про авторів тих чи інших статей. І, нарешті, третій розділ передбачав створення вищого цензурного органу – Верховної комісії з питань друку у складі міністрів внутрішніх справ, народної просвіти, юстиції, оберпрокурора Синоду, керівника цензурного відомства. 17 жовтня 1905 р. імператор Микола ІІ підписав маніфест «Про вдосконалення державного устрою», за яким населенню було обіцяно громадянські свободи й, зокрема, свободу преси. 24 листопада 1905 р. було оприлюднено «Тимчасові правила про періодичні видання», які скасовували попередню цензуру. Так, 18 березня 1906 р. іменним імператорським указом «Доповнення тимчасових правил про періодичні видання» та «Тимчасовими правилами про пресу» від 26 квітня 1906 р. збільшувалися розміри штрафів за порушення періодичними виданнями цензурних приписів із 300 до 3000 руб., а також відновлювалася попередня цензура на журнальні та газетні ілюстрації
23 квітня 1861, Валуєв був призначений керуючим міністерством внутрішніх справ, а в кінці того ж року затверджений на цій посаді. Під час перебування Валуєва на посаді міністра внутрішніх справ хотілося б відзначити проведення двох найбільш важливих реформ, в яких сам Валуєв брав діяльну участь: земська реформа (1864) і цензурна реформа (1865). Для розуміння діяльності Валуєва на посаді міністра необхідно враховувати його погляди, що мали продворянскую спрямованість, він відрізнявся прагненням захистити економічні права помісного дворянства, зневажені, на його думку, авторами селянської реформи. Слід так само згадати про те, що Валуєв вважав за необхідне провести реформу Держради. Валуєв вказує на необхідність певних поступок полякам щоб уникнути європейської війни. Усередині країни Валуєв зазначав пробудження «патріотичних почуттів» (точніше, націоналістично-шовіністичних) у вищих верствах суспільства. Реформу Державної ради Валуєв нерозривно пов'язував зі створенням земських установ, вважаючи, що «покликані Державна рада» повинні бути виборними від земських органів. У Сибіру, на Кавказі, в Прибалтійських губерніях, де організації земства не передбачалося, представники до Ради мали б обиратися на особливих підставах. Валуєвський циркуляр 18 липня 1863 року — таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, учбових і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої літератури. Мотивом до видання циркуляру став страх царської влади, що публікації книг українською мовою стимулюють зростання сепаратистських, пропольських та антицарських настроїв. Дію Валуєвського циркуляру було закріплено і розширено шляхом видання iмператором Олександром II Емського указу 1876 року, згідно з яким видання творiв українською мовою заборонялося практично повністю.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
