| Ekzor | Дата: Субота, 19.05.2012, 16:51 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Латинська Америка лежить на південь від кордону між США і Мексикою. Назву цей регіон світу отримав через панування там іспанської та португальської мов, що виникли на основі стародавньої латинської мови. Після закінчення світової війни традиційні товари Латинської Америки (в основному продовольчі) користувалися на світовому ринку дедалі більшим попитом, ціни на них постійно зростали, що дозволяло вкладати у розвиток місцевої промисловості додаткові капітали. У ряді країн регіону (Аргентині, Мексиці, Уругваї, Бразилії, Чилі) перехід до сучасних технологій проходив без особливих складнощів. У цих країнах поступово здійснювалися і ліберальні реформи системи управління, що розповсюджувалися і на сферу економіки. Залежність Латиноамериканського регіону від США як і раніше зберігалася. До 1929 р. обсяг капіталовкладень США в економіку Латинської Америки зріс в 4,5 рази в порівнянні з 1913 р. Але ця залежність вже не була примітивним викачуванням соків з регіону. Провідні країни Латинської Америки могли використовувати новітні північноамериканські та європейські технології, розвиток їх економіки значною мірою залежало від динаміки процесів, що відбувалися в США. І якщо в 1929 р. це призвело до економічної кризи, то з початком «нового курсу» Ф. Рузвельта поступово ожила і латиноамериканська економіка.
Перша світова війна безпосередньо не зачепила країни Латинської Америки, проте мала для їхнього розвитку суттєві наслідки. Ріст споживання сільськогосподарської продукції та сировини у воюючих державах привів до зростання ціни на цю продукцію. Це збільшило прибутки латиноамериканських країн, що були використані для розвитку промисловості. У 20-30-х рр. у країнах Латинської Америки стало популярним гасло зміцнення національної незалежності та усунення впливу інших держав. Це спонукало уряди деяких країн до проведення реформ. Найбільш радикальні реформи у першій чверті ХХ ст. було проведено в Аргентині та Мексиці. Так, в Аргентині президент Іпполіто Ірігойєн (1916-1927 рр.) дозволив діяльність профспілок, увів 8-годинний робочий день і двотижневу оплачувану відпустку. Було проведено земельну реформу, за якою селянам передавалось із державного фонду 8 млн. га землі та захищалися права орендарів. У Мексиці внаслідок революції 1910-1917 рр. до влади доступилася нова політична еліта. 1 травня 1917 р. тут прийняли одну з найбільш демократичних на той час конституцій. Вона закріплювала за нацією права на землю та її надра, зобов’язувала повернути селянам усі захоплені в них землі, а також наділити їх землею з державного фонду. Економічна криза 1929-1932 рр. сильно вдарила по економіці латиноамериканських країн. Впали надходження від експорту. На складах накопичилася значна кількість сільськогосподарської продукції, яку доводилося знищувати, щоб хоч якось утримати ціни від різкого падіння. Ця криза показала всю небезпечність збереження економічної залежності. Почалося нове піднесення антиімперіалістичного руху (значною мірою антиамериканського й антианглійського), що привело до зближення країн Латинської Америки з Німеччиною та Італією. Країни Латинської Америки взялися до індустріалізації, яка мала, на їх думку, компенсувати неможливість імпорту машин та обладнання з промислово розвинених країн. Встановлювався контроль над діяльністю іноземного капіталу. В Аргентині, Мексиці, Болівії націоналізували нафтодобувну промисловість. Отже, в Латинській Америці, як і в країнах Заходу, криза привела до посилення державного регулювання економіки. Але форми проведення перетворень були різними. У Бразилії з ініціативою проведення реформ виступив президент Жетуліо Варгас (1930-1945 рр.). Він установив режим особистої влади, і в перші роки свого правління симпатизував фашизмові, намагаючись в усьому бути схожим на Муссоліні, але під час війни кардинально змінив погляди і навіть відправив воювати на боці Антигітлерівської коаліції 30-тисячний корпус, який брав участь у бойових діях в Італії.
У Чилі схожі реформи провів уряд Народного фронту на чолі з президентом Агірре Серда. Найбільш ґрунтовні перетворення здійснив у Мексиці президент Ласаро Карденас (1934-1940 рр.). За часи його правління було покінчено з пануванням латифундій, націоналізовано залізниці та нафтову промисловість, утвердився демократичний устрій. Воєнні диктатури з одного боку стали засобом боротьби проти старої еліти, пов`язаної з латифундіями, з іншого – способом придушення соціальних виступів населення. Найбільш негативну славу набули диктатори країн Центральної Америки (Сомоса в Нікараґуа, Батіста на Кубі та ін.). Єдиною країною, що уникнула встановлення диктатури, була Мексика.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
