| Ekzor | Дата: Субота, 19.05.2012, 16:42 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Українська державність розвивалася під зверхністю сусідніх держав: Московського царства, Польщі, Австрійської монархії. За “Березневими статтями” Україна увійшла до складу Московської держави на правах автономії. Обмеження її суверенітету полягало в тому, що статус України визначала Москва. Гетьман і старшина вважалися на службі в царя. Згідно з умовами договору спільні козацько-московські сили відвоювали у Речі Посполитої Білорусію і більшу частину Литви, але наприкінці січня 1655 року битва біля Білої Церкви між об’єднаними україно-московськими силами і поляками не виявила переможця і привела до величезних втрат.
У 1656 р. між Москвою і Річчю Посполитою було укладено сепаратну угоду у Вільно, де ставилося питання про повернення України під владу Речі Посполитої. Ці всі обставини змусили Богдана Хмельницького шукати собі союзників, щоб протистояти і полякам, і Москві. 1657 р. був кульмінаційним моментом престижу незалежної Української держави. Б. Хмельницький зумів створити міцну авторитетну владу. Хоча влада гетьмана була виборною, але Б. Хмельницький планував зробити її спадковою. Незважаючи на опозицію старих полковників, на старшинській Раді було затверджено спадкоємцем Юрія Хмельницького — сина Богдана Хмельницького. Але Юрій після смерті Б. Хмельницького в серпні 1657 р. залишався гетьманом лише місяць, а потім добровільно відмовився від гетьманської булави.
Новим гетьманом на старшинській раді, потім на Генеральній раді у Корсуні було обрано Івана Виговського. Гетьман Виговський, його генеральна старшина та більшість полковників приймають рішення про розрив з Москвою та зближення з Річчю Посполитою.
У вересні 1658 р. Іван Виговський уклав у Гадячі з польським урядом договір, за яким Польща, Литва та Україна вступали до союзу і тим самим створювали конфедерацію. Україна, яка мала назву Великого князівства Руського, включала територію Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств.
Україна за цим договором створювала свої законодавчі і виконавчі органи. Так, найвища законодавча влада мала належати Національним зборам, а виконавча — виборному гетьману, якого затверджував польський король. На території України римо-католицька та православна церкви визнавалися рівноправними, а унія скасовувалася. Більше того, Велике князівство Руське мало мати свою адміністрацію, монету й армію.
Гадяцька угода привела до війни між Москвою і Україною. Промосковські сили серед козацької старшини обирають у Білій Церкві гетьманом знову Юрія Хмельницького, а І. Виговський відмовився від гетьманства.
Наслідком цих подій стали Переяслівські статті 1659 року, за якими Україна знову підпорядковувалася Москві, обмежувалася влада гетьмана. Функції і права старшинської адміністрації підпорядковувалися царським воєводам, а Київський митрополит — Московському патріархові.
Міжусобиці та війни, які сталися після смерті Б. Хмельницького, призвели до того, що територія вільної України була розірвана на дві частини: Правобережну та Лівобережну, або Західну та Східну. Це був не тільки географічний поділ, а й політичний. Правобережжя опинилося під владою групи старшин, яка орієнтувалася на Польщу. Цей поділ став політичною реальніс¬тю, особливо він позначився у 1663 р. з обранням двох гетьманів — лівобережного (І. Брюховецького) та правобережного (П. Тетері). У 1665 р. Брюховецький оголосив Лівобережжя володінням Росій¬ського монарха.
30 січня 1667 р. юридично поділ був оформлений Андрусівським перемир'ям, яке Польща та Росія уклали без участі України, строком на 13,5 років. В ньому спеціально застерігалося, що до Росії відходить Лівобережна Україна, а Правобережжя — до Польщі, за винятком Києва. Києв з прилеглою територією на 2 роки залишався за Росією. Запоріжжя мало бути під зверхністю обох держав.
У 1686 р. договір про вічний мир між Польщею та Росією під¬твердив ці положення з поправкою, що Київ та Запорізька Січ за-лишалися за Росією. Поділ України на Правобережжя і Лівобереж¬жя був закріплений створенням між ними нейтральної зони. її було заборонено заселяти. Запорізька Січ після 1686 р. і до 1775 р. підпо¬рядковувалася безпосередньо царській адміністрації і формально організаційних зв'язків з Гетьманщиною не мала. Лівобережна Україна з Києвом в офіційних актах другої по¬ловини XVII ст. нерідко іменувалася Малоросією (в статтях Ю. Хме¬льницького), друга назва — Гетьманщина — обумовлювалася її по¬літичною організацією. За Бучацьким миром, укладеним у 1672 р. між Польщею і Ту¬реччиною, до останньої відходило Подільське воєводство разом з Кам'янцем. А воєводства Київське і Брацлавське, керовані Доро¬шенком, віддавалися під протекторат Туреччини.
Отже. в «Статтях» (услід за Переяславськими статтями 1659 року з’явилися Батуринські (1663) та Московські (1665) І. Брюховецького, Глухівські (1669) Д. Многогрішного, Конотопські (1672) та Переяславські (1674) І. Самойловича, Коломацькі (1687) І. Мазепи, виразно проглядається тенденція до нівелювання не лише політичної, а й соціально-економічної автономії Гетьманщини в складі Московського царства.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
