Ekzor | Дата: Субота, 19.05.2012, 16:41 | Повідомлення # 1 |
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| З приходом до влади в Російській імперії Катерини II (1762-1796рр.) взаємини українського Гетьманату та російського самодержавства набули якісно нового звучання. Власне, у цей час розпочинається новий, як з'ясувалося згодом, останній етап їхнього розвитку, коли українсь¬ка сторона була представлена власною ранньоновою державною організацією та, відповідно, певною мірою консолідованою нав¬коло неї елітною верствою українського суспільства. Вихована під впливом ідей камералізму, просвітництва і концепції добре регульованої поліцейської держави Катерина з самого початку свого правління продемонструвала прагнення по¬силити контроль над провінціями, раціоналізувати їхній устрій і збільшити податкові надходження до імперської казни. Як ціл¬ком слушно зауважують дослідники, метою програми державного будівництва для Катерини II, поза всяким сумнівом, була унітарна держава. Оскільки управління мало базуватися на розумі й універсальних принципах, закони та інституції повинні слугувати однаково добре для всіх підданих імперії, незалежно від того, жи¬вуть вони в Москві, Сибіру чи Гетьманщині. Національні відмінності визнавалися, але вважалися незначущими, а такими, що відображають лише рівень суспільного розвитку. Імператриця вірила, що з адміністративною інтеграцією і більш однорідним її розвитком регіональні відмінності зникнуть. Кінцевою метою для неї було те, що Марк Раєв назвав "інституційною ру¬сифікацією", тобто такою інтеграцією, яка "...мала б призвести до однорідності, спершу адміністративної й економічної, згодом інституційної і соціальної, і нарешті культурної". Заради досягнення такої однорідності Катерина II протиставля¬ла новий раціональний порядок (за її визначенням, "найкращий з усіх порядків") давнім "феодальним" привілеям окремих історичних регіонів. Для неї ці останні були допотопними реліктами, які тільки перешкоджали досягненню її основної мети -створенню унітарної, добре врегульованої держави274. А відтак, ма¬ніфест імператриці від 10 (22) листопада 1764 р. про ліквідацію ін¬ституту гетьманства, на відміну від виданих з цього приводу попе¬редніх указів російських правителів, уже не містив вказівок щодо тимчасовості його дії. Як слушно помітив 3. Когут, скасування посади гетьмана було ли¬ше одним з аспектів загальної політики Катерини II стосовно регіональної автономії. У лютому 1764 p., коли імператриця змуси¬ла Розумовського піти у відставку, вона дала ясно зрозуміти у листі до новопризначеного генерального прокурора князя А. А. Вяземського, що керівними принципами відносно західних окраїн імперії мають стати русифікація і адміністративна централізація — "Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія суть провінції, які правляться конфірмованими їм привілеями. Порушити ці привілеї зразу було б непристойно, однак не можна вважати ці провінції чужими і поводитися з ними як з чужи¬ми землями, це була б дурниця. Ці провінції, так само як і Смоленську, слід зручними способами привести до того, щоб вони обрусіли і пере¬стали б дивитися, як вовки в ліс". У процесі пошуку цих самих "зручних способів" урядом Кате¬рини II було взято курс на поступову уніфікацію державних поряд¬ків колишньої Гетьманщини та асиміляцію її суспільства — "...коли в Малоросії гетьмана не буде, слід докласти всіх зусиль, щоб доба та ім'я гетьманів щезли...". Для вирішення першого завдання було створено Другу малоросійську колегію, яка одночасно і замінила собою гетьманську форму правління, і увібрала в себе елементи колишньої державної структури Гетьманату (зокрема, вже 1764 р. колегією було поглинуто вищий виконавчий орган при гетьманському правлінні — Генеральну військову канцелярію, 1765 р. підпорядковано Генеральний військовий суд, а два роки по тому в колегіальні департаменти було перетворено Генеральну лічильну комісію, Канцелярію малоросійського скарбу, Канцеля¬рію генеральної артилерії тощо). Крім ігнорування невигідних для царського двору проектів і про¬позицій, в арсеналі російської влади була і звична практика розігру¬вання карти соціальних протиріч. З ліквідацією українського гетьманства російське керівництво приступило до відмежовування старшини від рядового козацтва. Од¬ним із помітних кроків на цьому шляху стала остаточна ліквідація принципу виборності старшин на нижчому, сотенному рівні. Стар¬шинські двори нарешті було звільнено від постоїв російських військ. Унормовано надання козацьким урядникам табельних чинів тощо. Переломним у ході юридичного відмежування козацької старши-ни від решти загалу став 1767 p., коли козацька еліта отримала право обирати предводителів, депутатів у Законодавчу комісію та брати участь в її роботі на тих же підставах, що й російські дворяни. З цього часу українська старшина могла посилати своїх дітей до кадетського корпусу і товариства шляхетних дівчат. Проведені урядом Катерини II політичні заходи та створені со¬ціальні умови для зниження політичної активності позбавленої вла¬сної державності української старшини вже на початку 1780 р. за¬безпечили необхідні умови для остаточної інкорпорації українсь¬ких земель імперією, яка стала реальністю в січні 1782 p., коли землі Лівобережної України як Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва були включені до її складу. Суспільно-по¬літичне життя в цих намісництвах організовувалось згідно з поло¬женнями губернської реформи 1775 р.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
|
| |