| Ekzor | Дата: Субота, 19.05.2012, 16:36 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Над проблематикою кооперативного життя в Україні в попередні періоди працювали такі видатні вчені як О. Чаянов, П. Височанський, С. Зарудний, П. Пожарський, М. Туган-Барановський, а також сучасні дослідники - такі, як М. Аліман, С. Бабенко, С. Гелей, Я. Гончарук та ін.
Ставлення до кооперації в радянській державі було неоднозначним. На початку 1918 р. російська кооперація була реорганізована і включалася в систему «воєнного комунізму» як основа системи розподілу. З розгортанням політики «воєнного комунізму» наміри одержавити кооперацію ставали ще більш явними. Декретом РНК РСФРР від 21 листопада 1918 р. «Про організацію постачання населення всіма продуктами і предметами особистого користування та домашнього господарства» приватну торгівлю було заборонено, а функції заготівлі та розподілу продуктів і предметів особистого споживання передано державі. Відповідно до прийнятого декрету у січні 1920 р. були створені кооперативний комітет і партійна кооперативна комісія, що займалися організацією діяльності кооперації та контролю за нею. На цей же час припадає і створення Всеукраїнського кооперативного центру - Вукоопспілки (1920 р.). В результаті кооперація змінила свої функції: відійшла від багатьох кооперативних принципів, була усунена від багатьох видів діяльності. З добровільної самостійної організації вона перетворилася в залежний від державних органів апарат.
У період непу кооперація стала однією з найважливіших ланок відродження товарно-грошових відносин, основних організаційних форм їх розвитку. Важливим рубежем у розвитку кооперації став декрет Раднаркому від 7 квітня 1921 р. «Про споживчу кооперацію». Декрет визначав нові завдання кооперації і в той же час фіксував подвійність її становища на початку непу. З одного боку, кооперація звільнялася з підпорядкування Наркомпроду і отримувала певні можливості для розгортання самостійних операцій. З іншого боку, зберігався ряд рис, притаманних донепівському етапу розвитку: зокрема, знову підтверджувався принцип обов’язкового вступу у споживчі товариства всього населення країни. Як і раніше, передбачалося, що в кожній місцевості повинно бути одне споживче товариство; при цьому кожен громадянин приписувався до одного з його розподільчих пунктів, що здійснювали нормоване постачання населення.
Декретом були визначені і державні обов’язки, що покладалися на споживчі товариства: 1) виконання обов’язкових завдань продовольчих органів щодо заготівель і обміну виробів фабрично-заводської і кустарної промисловості на продукти сільського господарства; 2) розподіл у країні продовольства і предметів широкого вжитку, заготовлених державою і отриманих з націоналізованих фабрик і заводів. В декреті підкреслювалося, що ніякі види продовольства та предмети широкого вжитку не можуть розподілятися інакше, як через споживчу кооперацію. Кооперація, таким чином, багато в чому залишалась під контролем державних органів, з тією різницею, що загальний контроль за нею повинен був здійснювати тепер не Наркомпрод, а ВУЦВК.
Однак в той же час діяльності кооперації надавався ряд нових рис. Якщо за умов «воєнного комунізму» кооперація здійснювала в основному лише технічні розподільчі функції, то згідно з декретом вона отримувала право і на заготівлю сільськогосподарських продуктів (шляхом їх обміну на промислові товари).
Однак реальна практика показувала, що натуральний товарообмін не був життєздатним заходом; посилювалися тенденції до застосування товарно-грошових відносин. Зумовлювалося це тим, що: державна промисловість не могла дати в централізований товарний фонд достатньої кількості необхідних селу товарів; різнобій в еквівалентах примушував селян утримуватися від прямого обміну; розвиткові товарообміну дуже перешкоджали голод (в Полтаві та на Півдні України), а також стихійна приватна торгівля. З урахуванням цього було прийнято рішення про звільнення споживчої кооперації від операцій за твердими еквівалентами і про надання їй певної самостійності у розвитку товарно-грошових відносин. Вважалося, що кооперативна торгівля повинна була виграти змагання з торгівлею приватною.
Таким чином, розкріпостивши господарську ініціативу в усіх галузях народного господарства, неп сприяв розвиткові споживчої кооперації. В результаті остання стала важливим фактором зміцнення економічної бази держави та підвищення добробуту народу. І разом з тим через постійне втручання у її діяльність держави споживча кооперація так і не стала самодіяльною організацією (якою вона повинна була бути за своєю природою). Процес прискореного одержавлення, що розпочався на межі 20-30-х років, привів до зміни самого характеру споживчої кооперації. Поступово втративши притаманні їй риси, вона пристосувалася до умов командно-адміністративної системи господарювання.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
