| Ekzor | Дата: Вівторок, 08.05.2012, 09:21 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| У надзвичайно складній і суперечливій обстановці наприкінці 30-х-на початку 40-х рр. у західному регіоні республіки далеко не всі могли осягнути значення реалізації споконвічної мрії українського народу що¬до возз'єднання його земель у єдиному державному утворенні. Хоч ре¬альне, а не декларативне, як у 1919 р. (на жаль, останнє так і залиши¬лося "протоколом про наміри"), приєднання західної частини україн¬ських земель до Великої України в державних рамках Радянського Союзу відбувалося в умовах протистояння двох тоталітарних систем і насильницькими методами, ця подія об'єктивно мала кульмінаційне значення у формуванні соборної України. Певна річ, укладаючи сум¬нозвісний договір із Гітлером, Сталін вирішував питання аж ніяк не української, а російсько-імперської соборності. Але це був унікальний шанс для тогочасної України найлегшим і майже безкровним шляхом здійснити справу найбільших національних масштабів, яка, хоч і давно визрівала, не могла бути здійсненою за браком історичних умов. Багато незбагненних чи парадоксальних ситуацій містить історія минулої війни. Таємниця радянсько-німецьких відносин є однією з них. Осмислити їх, розкрити наслідки треба хоч би для того, щоб подібні смертельно небезпечні змови ніколи не повторилися.
До Радянського Союзу відійшла територія загальною площею до 200 тис. кв. км з населенням до 13 млн осіб, в тому числі близько 5 млн поляків і понад 1 млн євреїв. На приєднаних землях створювалися революційні комітети, які призначалися силовими структурами СРСР. Вони організовували тимчасові управління в центрах воєводств та повітів. Тимчасові управління, в свою чергу, утворювали селянські комітети. Диктаторський політичний режим у регіоні був представлений компартійними комітетами й органами державної безпеки. На відміну від представницьких органів влади він створювався без зайвої гласності, швидко, але непомітно. 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори у Народні Збори. Народні збори Західної України, які відкрилися у Львові 26 жовтня 1939 р., прийняли Декларацію про державну владу - проголошувалися радянська влада, входження краю до складу УРСР, конфіскація поміщицьких земель, націоналізація всіх банків і великої промисловості.
Радянізація Західної України за період від вересня 1939 р. до червня 1941 р. мала дві сторони. Одна з них пов'язана з великими зусиллями влади закріпити у суспільній свідомості легенду про "золотий вересень". Здійснювалися масштабні заходи щодо ліквідації безробіття і підвищення життєвого рівня населення. Негайно задовольнялися заявки підприємств на устаткування та сировину. Майже півмільйона безземельних і малоземельних селян одержали у користування понад мільйон гектарів поміщицької землі. Були створені 182 машинно-тракторні станції, які взяли на себе обробіток селянських земельних наділів. Техніку і кадри для МТС надали прикріплені до кожної області Західної України східні області УРСР у порядку шефської допомоги. Проте була й інша, тіньова, сторона радянізації. В радянських таборах опинилося понад 240 тис. військовослужбовців польської армії. На початку жовтня 1939 р. рядові і унтер-офіцери, які проживали на території приєднаних до СРСР земель, були відправлені додому, а уродженці земель, які перейшли до Німеччини, передані німецьким властям. Близько 25 тис. осіб рядового і молодшого командного складу були затримані в Рівненському таборі і в таборах Наркомчормету для будівництва шосе стратегічного призначення і праці на шахтах Криворіжжя та Донбасу. 14 700 польських офіцерів, поліцейських, жандармів і чиновників були розмішені в Козельському, Старобільському і Осташківському таборах.
В кінці лютого 1940 р. керівник НКВС СРСР Л.Берія надіслав у політбюро ЦК ВКП(б) доповідну записку "Про колишніх офіцерів польської армії, які утримуються в таборах для військовополонених". В ній повідомлялося, що в таборах утримуються 14 736 колишніх офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, жандармів, тюремщиків і розвідників, за національністю на 97 % - поляків, у тому числі 295 генералів, полковників і підполковників. У тюрмах західних областей України і Білорусії знаходилися 18 632 заарештовані, з них - 10 685 поляків. Виходячи з того, що всі вони були "закоренілими, невиправними ворогами Радянської влади", Берія ставив питання про їх ліквідацію. Розстріли польських військовополонених почалися з 1 квітня і закінчилися у травні 1940 р. Всього з Козел ьського, Старобільського і Осташківського таборів було відправлено на розстріл 14 552 полонених польських військовослужбовців. Катинська трагедія відбувалася паралельно з депортаціями потенціально небезпечних для радянського режиму людей.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
