Все для історика
П`ятниця, 29.11.2024, 00:28
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Бойові дії на Південно-Західному фронті в початковий період - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Бойові дії на Південно-Західному фронті в початковий період
EkzorДата: Вівторок, 08.05.2012, 09:16 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Із метою покращення управління військами 9 липня було створене управ¬ління Південно-Західного напряму, якому підпорядкувалися Південно-Захід¬ний та Південний фронти. Головнокомандувачем Південно-Західного напряму став маршал С. Будьонний, членом військової ради — М. Хрущов.
На Південно-Західному напрямі, на відміну від Західного, до 10 липня гіт¬лерівському командуванню розгромити основні сили радянських військ не вда¬лось. Якщо на території Білорусії у цей час було повністю розбито 24 радянські дивізії, то в Україні — всього 4. Проте ситуація залишалась складною, ста¬більного фронту оборони не було. У смузі Південно-Західного фронту діяли 6-та, 17-та армії і 1-ша танкова група противника. Війська 5-ої армії Південно-Західного фронту, завдаючи контрударів, відходили напрямом на Коростенський укріплений район. 6-та армія вела за¬пеклі бої в районі Бердичева, а 26-та і 12-та — у районі Вінниці. Головні сили німецької 1-ої танкової групи, яка наступала на житомир¬сько-київському напрямі, були скуті контрударами 5-ої і 6-ої армій і можли¬востей для помітного просування у цей час не мали. Однак у міру підходу піхотних дивізій противника все більше назрівала загроза глибокого охоп¬лення армій центру і лівого крила Південно-Західного фронту (6-ої, 12-ої ар¬мій), що діяли на рубежі Бердичів — Летичів — Ялтушків.
Із метою створення глибокої оборони на південно-західному напрямі Ставка зосереджувала війська в районі на південь від Києва, що у середині липня були об’єднані управлінням 26-ої армії, яке перемістилось у район Канева з-під Вінниці. Співвідношення сил та засобів на території України у середині липня бу¬ло таким: 72 німецьких проти 86 радянських дивізій (1 : 1,2); відповідно 410 проти 1500 танків (1 : 3,6); 1150 проти 750 літаків (1,5 : 1). Проте, слід мати на увазі, що на цей час радянські війська зазнали значних втрат, дивізії були укомплектовані у середньому на 50 %, загальна чисельність особового складу в них становила близько 600 тис. чол., а у гітлерівців — 1070 тис. (1 : 1,8). У ході відступу радянські війська втратили значну частину артиле¬рійського озброєння і на середину липня мали 9200 гармат і мінометів проти 16 500 противника (1 : 1,8). Основна маса танків (близько 1000) перебувала у військах Південного фронту, тоді як більшість німецьких танкових з’єднань діяла в районі Бердичева28.
Після перших двох тижнів війни, відповідно до уточнених завдань, група армій “Південь” частиною сил продовжувала наступ на київському напрямі, а головними силами здійснювала операцію з метою оточення радянських військ на Правобережжі Дніпра. За умови виконання цих завдань гітлерів¬ське командування планувало проведення подальших операцій у такий спо¬сіб. Після виходу в район Смоленська групі армій “Центр” належало продов¬жувати наступ на Москву тільки піхотними з’єднаннями. 2-гу танкову групу передбачалося направити для підтримки наступу групи армій “Південь” із метою виходу в тил київському угрупованню радянських військ29. У середині липня війська Південно-Західного фронту завдали кілька контрударів по 6-й німецькій армії і 1-й танковій групі, але ліквідувати роз¬рив, що утворився між своїми 5-ою і 6-ою арміями, не змогли. З метою ство¬рення більш вигідного угруповання військ Ставка наказала до 21 липня від¬вести війська 6-ої, 12-ої, 18-ої і 9-ої армій на рубіж Біла Церква — Гайсин — Кам’янка — нижня течія р. Дністер. Одночасно командувачеві фронту нака¬зувалося завдати удару у фланг угруповання противника, що діяло проти 6-ої армії, а командувачеві Південного фронту — створити сильну групу фронтових резервів у районі Умані у складі 18-го і 2-го механізованих кор¬пусів, в яких нараховувалося 900 танків, і двох стрілецьких дивізій із метою організації контрударів (директиви Ставки ВГК Південному фронту б/н від 17.07.41 р. і Південно-Західному фронту № 00411 від 18.07.1941 р.)30. Головну роль в операції з оточення радянських військ на захід від Дніп¬ра відігравали 1-ша танкова група і 17-та армія з північного напряму, а з пів¬дня — 11-та армія. Для забезпечення відведення військ 6-ої і 12-ої армій на тилові рубежі 26-та армія у другій половині липня завдала ряд контрударів із району південніше Києва. Проте командувач Південного фронту не зміг виконати наказ Ставки про створення фронтового резерву. Механізовані корпуси при зосередженні в районі Умані розтяглися на марші і зазнали ве¬ликих втрат від авіації противника. Крім того, у зв’язку з проривом противни¬ка командування фронту було змушене розгорнути 18-й механізований кор¬пус у стику між 12-ою і 18-ою арміями31.
21 липня 2-й мехкорпус завдав контрудару по противнику, що прорвався до Умані, і відкинув його. Однак унаслідок виходу військ 11-ої німецької ар¬мії в район Балти виникла загроза глибокого охоплення військ 6-ої і 12-ої армій з півдня. Тому Ставка затвердила рішення військової ради Півден¬но-Західного напряму на негайне відведення цих армій на рубіж Тальне — Христинівка та підпорядкування їх командувачеві Південного фронту (ди¬ректива № 00509 від 25.07.1941 р.)32. До кінця липня 6-та і 12-та армії відійшли на зазначений рубіж, але їхній стан у зв’язку з великими втратами, пе¬ревтомою особового складу і безупинним тиском противника залишався ви-
нятково важким. До того ж управління військами було незадовільним через погану організацію зв’язку.
Під час відходу військ між фронтами утворився розрив. Щоб не дати змоги противнику розвинути удар на стику фронтів, Ставка наказала голов¬нокомандувачеві Південно-Західного напрямку відвести армії правого крила Південного фронту на рубіж Шпола — Тернівка — Рибниця і там міцно зак¬ріпитися. Одночасно пропонувалося створити сильну групу резервів у районі Черкаси — Кіровоград — Кременчук і підготувати удар у загальному напря¬мі Черкаси — Вінниця (директива Ставки ВГК № 00565 від 28.07.1941 р.)33. Однак і цю директиву військам Південного фронту виконати не вдалося. 2 серпня з’єднання 1-ої танкової групи противника вийшли в район Перво- майська і перерізали шляхи відходу на схід 6-ої і 12-ої та частково 18-ої ар¬мій. У цей же час 17-та німецька армія охопила їх із півдня. Бої радянських частин в оточенні тривали до 7 серпня. Були знищені управління двох армій, семи корпусів, перестало існувати 20 радянських дивізій. Близько 103 тис. військовослужбовців потрапило в полон, трофеї Вермахту становили 300 тан¬ків і 800 гармат34.
Вихід противника в район Первомайська створив загрозу охоплення ін¬ших військ Південного фронту. З огляду на це головнокомандувач військами Південно-Західного напряму звернувся у Ставку з проханням про відведення військ Південного фронту за р. Інгул. Ставка його відхилила, наказавши до 10 серпня відвести війська на рубіж: східний берег Дністровського лиману до Біляївки, далі на північний схід через Березівку, Вознесенськ, Кірово¬град, Чигирин. Однак, не зумівши зупинити противника на жодному із зазна¬чених рубежів, війська Південного фронту у складних умовах змушені були відходити. 18-та і 9-та армії до 19 серпня переправилися через Дніпро на ділянці Нікополь — Херсон, утримуючи на правому березі плацдарми в ра¬йонах Каховки і Херсона.
Для створення стійкої оборони на рубежі Дніпра Ставка підсилила війсь¬ка Південно-Західного напряму щойно сформованими 19-ма стрілецькими і 5-ма кавалерійськими дивізіями. Ці з’єднання не були повністю озброєні та укомплектовані. Вісім стрілецьких і дві кавалерійські дивізії передавалися Південно-Західному фронту та пішли на посилення 37-ої армії, що об’єдна¬ла всі війська, які діяли в районі Києва, а також на формування 38-ої армії, що розгорталася по лівому березі Дніпра. Південному фронту виділялося 9 стрілецьких і 3 кавалерійські дивізії. Розпорядженням його командувача у районі Дніпропетровська розпочалося формування резервної армії на базі управління Одеського військового округу, яке так і не вдалось завершити. Згодом її дивізії були передані до складу відновлених 6-ої та 12-ої армій. У резерв головнокомандувача Південно-Західного напрямку виділялися дві стрілецькі дивізії.
19 серпня у зв’язку із ситуацією, що склалася на території України, і з огляду на відхід військ Центрального фронту на гомельському і стародубському напрямах, Ставка поставила військам Південно-Західного напряму завдання: обороняти рубіж р. Дніпро від Лоєва до гирла, міцно утримуючи на правому березі Київський і Дніпропетровський укріплені райони та прик¬риваючи з суші і повітря Лівобережну Україну, Донбас і Північний Кавказ. 5-ту армію було наказано відвести з Коростенського укріпрайону за Дніпро, на північ від Києва (директива Ставки ВГК № 001084 від 19.08.1941 р.)35.
Наприкінці серпня, після відходу військ Південно-Західного напряму за р. Дніпро, закінчилася оборонна операція на Правобережній Україні. За¬знавши великих втрат у людях і техніці, радянські війська змушені були за¬лишити всю Правобережну Україну. У ході запеклих боїв німці також зазна¬ли значних втрат. В обстановці, що склалася, командування Вермахту було змушене переглянути плани подальших дій. Розрахунок Гітлера на “блиска¬вичну війну” не справджувався.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz