| Ekzor | Дата: Вівторок, 08.05.2012, 09:15 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| До червня 1941 року державний кордон СРСР з Румунією прикривали з'єднання Одеського військового округу (командувач генерал-полковник Я.Т. Черевиченко) і прикордонні війська Молдавського прикордонного округу (начальник генерал-майор Н.Н.Нікольскій). З ними взаємодіяла Дунайська військова флотилія під командуванням контр-адмірала Н.О. Абрамова.
Військам округу протистояли 11-а німецька, 3-я і 4-я румунські армії, що входили до складу групи армій "Південь". За планом "Барбаросса" цієї угрупованню належало оборонятися вздовж Прута, забезпечуючи південний фланг основних сил групи армій, які завдавали головний удар на київському напрямку. Надалі германо-румунським з'єднанням слід було наступати, перешкоджаючи "організованого відходу радянських військ за Дністер".
Війська в Румунії, обороняючись, знаходилися в готовності до дії за двома варіантами. Якщо радянські війська почнуть відходити, передбачалася операція "Нахштосс" з метою переслідування останніх і перешкоджання їх планомірного відведення за Дністер. Операція "Мюнхен" планувалася на випадок утримання радянськими військами кордону вздовж Прута і виникнення необхідності прориву оборони. 11-я армія з підлеглими їй румунськими з'єднаннями повинна була форсувати Прут в його верхній течії і наступати на північний схід в загальному напрямку Могилів-Подільський, Вінниця для з'єднання з угрупованням, що завдає головний удар.
Формально всі війська, що знаходилися на території Румунії, підкорялися румунському диктатору І. Антонеску. Фактично ж плануванням їх бойових дій займався командувач 11-ю армією генерал-полковник Ріттер фон Шоберт. Противник перевершував війська округу по особовому складу. Однак більшу його частину (67%) становили румунські війська, які не мали бойового досвіду. Перевага в авіації і особливо в танках дозволяло радянським з'єднанням відбити наступ агресора. У ніч на 22 червня начальник штабу отримав від командувача округом, який залишався поки в Одесі, повідомлення про те, що з Москви очікується телеграма особливої важливості. До 4 годин більшість частин 176, 95, 25 і 51-ї стрілецьких дивізій, а також 9-ї кавалерійської першого ешелону 35-го, 14-го стрілецьких і 2-го кавалерійського корпусів зайняли підготовлену в інженерному відношенні оборону вздовж Прута. В середньому на кожну дивізію припадало близько 100 км ділянки кордону. Так як з'єднання зайняли оборону в смузі 50-60 км, між ними залишилися проміжки. Особливо великим був розрив між 176-й і 95-ю стрілецькими дивізіями - більше 70 км. Проміжки прикривалися тільки силами прикордонників.
Одночасно з веденням оборони йшло відмобілізування з'єднань і частин 9-ї армії. Поповнення особовим складом здійснювалося в основному за рахунок місцевого населення. Замість двох-трьох діб за планом комплектування зайняло близько тижня. По-іншому справа йшла з автотранспортом і тракторами, які повинні були за мобілізаційним планом прибути не лише з Одеського, а й інших округів. Через погану організацію прийому і розподілу машин військкоматами, а також відповідними службами округу і армії вони по штатній чисельності укомплектовані не були. До того ж противник ударами авіації порушив роботу залізниці.
21 червня Політбюро ЦК ВКП (б) вирішило утворити Південний фронт. Формування управління доручалося штабу Московського військового округу. Командуючому військами округу генералу армії І.В. Тюленева, на якого покладалося командування фронтом, про це рішення стало відомо рано вранці 22 червня. 24 червня управління фронту прибуло до Вінниці, де за вказівкою Ставки розвернуло командний пункт. До складу фронту з 25 червня увійшли 9-а і 18-а армії, 9-й особливий, 55-й, 7-й стрілецькі корпуси і частини фронтового підпорядкування. Військово-Повітряні Сили фронту складалися з п'яти авіаційних дивізій, які входили до складу армій. У розпорядженні фронту залишалося лише два винищувальних і один розвідувальний авіаполки. "Завдання армій Південного фронту, - говорилося в першій директиві фронту від 25 червня, - обороняти держкордон з Румунією. У разі переходу і перельоту противника на нашу територію - знищувати його активними діями наземних військ та авіації і бути готовим до рішучих наступальних дій".
Фронт мав 15 стрілецьких, 3 кавалерійські, 6 танкових, 3 моторизовані дивізії, обороняв смугу шириною близько 700 км від Карпат до гирла Дунаю та узбережжі Криму (У тому числі дві стрілецькі і одна кавалерійська дивізія в Криму.
Командувач групою армій "Південь", враховуючи в цілому успішне дію на головному напрямку і становище радянських військ на Пруті, 24 червня віддав наказ угрупованню в Румунії готуватися до операції "Мюнхен". Угрупування повинна була до 2 липня зайняти вихідне положення і з ранку почати наступ з метою прориву оборони Південного фронту.
Ударне угруповання ворога становили 11-а армія і румунський кавалерійський корпус. Головний удар завдавали 54-й і 30-й армійські корпуси в напрямку Ясси, Бєльці. Надалі обидві угруповання повинні були діяти в загальному напрямку на Вінницю для з'єднання з 17-ю армією, що наступала з району Львова. Командування Південного фронту розкрити напрям головного удару не зуміло. В результаті такої оцінки обстановки найбільш сильна і глибоко ешелонована угруповання військ фронту була створена в смузі 18-ї армії, на кам'янець-подільському напрямку.
2 липня з ранку агресор перейшов в наступ, атакувавши правофлангові з'єднання 9-ї армії. Незважаючи на впертий опір сполук 9-ї армії, що перевершують їх у чисельності фашистські війська форсували Прут і до результату дня просунулися на глибину до 8-10 км. Противник з 3 по 4 липня просунувся на глибину до 40 км.
На наступний день, І.В. Тюленєв віддав військам наказ на відхід і вони приступили до виконання поставлених завдань. Однак Ставка не затвердила його рішення як виключно пасивне і не відповідає обстановці. Фронту директивою Ставки від 7 липня наказувалося контрударом резервів, відкинути противника за Прут, потім використовувати територію Бессарабії в якості вихідного плацдарму для наступу. Контрудар наносився в стик 4-ї румунської та 11-ї німецької армій і тривав 9 і 10 липня. В результаті настання 11-ї армії і почала переслідування з'єднань 35-го стрілецького корпусу 4-ї румунської армії було зупинено.
Положення на Південному фронті тимчасово стабілізувався. 9-я армія закріпилася в 40-50 км на захід від Дністра. Так закінчилася перша в ході війни оборонна операція Південного фронту.
В липні 1941 року, після перших оборонних боїв на кордонах СРСР, війська Південного фронту Червоної армії ухиляючись від оточення, викликаного катастрофічними поразками Південно-Західного фронту, почали відступ на схід. Відхід у другій половині липня військ фронту за Дністер, подальший їх відступ на початку серпня, прорив румунсько-німецьких військ північніше Тирасполя створили безпосередню загрозу захоплення Одеської військово-морської бази і міста Одеса з боку суші. Однак, незважаючи на велику чисельну перевагу 4-ї румунської армії, їм не вдалося оволодіти Одесою з ходу. Розпочалася битва за місто, яка отримала назву «битва за Одесу»[4] або «оборона Одеси».
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
