| Ekzor | Дата: Вівторок, 08.05.2012, 09:12 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Діючи згідно з «планом Барбаросса», на світанку 22 червня 1941р. фашистська Німеччина без оголошення війни перейшла радянський державний кордон.
Фашистська агресія попервах не усвідомлювалася в суспільстві як смертельна загроза самому його існуванню. Завищена оцінка сил і можливостей Червоної армії в поєднанні з недооцінкою воєнного потенціалу та агресивних намірів Німеччини, що панували серед вищо¬го керівництва країни, позначилися й на настроях населення. Почувши про напад фашистів, люди підбадьорювали себе тим, що, мовляв, дов¬го ця війна (як і зовсім недавня з Фінляндією) не триватиме, що "мо¬гутня і непереможна" Червона армія швидко розгромить агресора і за тиждень-другий здобуде столицю третього рейху. Говорили: «Будемо снідати в Москві, обідати у Варшаві, а вечеряти в Берліні». Молодим командирам, котрі щойно закінчили військові училища й вирушали на фронт, радили покласти до валіз парадну форму та обов'язково білу сорочку, щоб бути "на рівні" під час параду радянських військ у Берліні, який ось-ось має відбутися... Неймовірна переоцінка власних сил і зневага до ворога цими днями всіляко культивувалися.
Цій потужній воєнній машині протистояли 80 дивізій Київського та Одеського військових округів, реорганізованих на початку війни в Пінденно-Західний та Південний фронти, що простягнулися майже 1 тис. км. [3, 56-57, 58].
У результаті хибної оцінки обстановки головна військова рада 22 червня видала директиви № 2 та № 3, які вимагали наступальних дій. Військам Південно-Західного фронту було наказано силами 5-ої і 6-ої армій, не менше 5-ти механізованих корпусів і всією авіацією фронту вдарити на Люблін, оточити і знищити наступаюче угрупування противника. Проте реалізувати заплановане не вдалося. Зустрічна битва, яка розгорнулась у прикордонних областях була цілковито програна радянськими військами. Проте війська Південно-Західного фронту вчинили запеклий опір. Вони вели бої з головними силами армій «Південь». Але 25 червня головне командування радянських військ переконалось, що війська першого стратегічного ешелону не зможуть зупинити просування противника. Життя поставило нове завдання – шляхом проведення оборонних операцій знекровити ворога та створити умови для контрнаступу [8, 223].
У такій вельми скрутній ситуації вкотре далася взнаки страшна вада, притаманна сталінському авторитарному режимові, — звичка видавати бажане за дійсне, говорити й писати не те, що є насправді, а те, що хоче почути начальство. Політпрацівники про обстановку на місцях намагалися інформувати керівництво в бадьоро-оптимістичних тонах, хоча війська вже з перших годин війни стали відступати на всьому фронті. Керів¬ництво, всерйоз сприймаючи таку «інформацію», не могло належним чином розібратися в обстановці й ухвалити правильні рішення.
Найстрашнішим виявилося те, що протягом перших же годин війни було втрачено, по суті, всю авіацію першої лінії — 1200 бо¬йових машин (німецькі втрати становили 200 літаків). Дивує, що з наших літаків були зняті стрічки з патронами, злито пальне. Льотний склад відпустили на добовий відпочинок. Як наслідок: до 6-ї години ранку 22 червня радянські прикордонні аеродроми перетворилися в страшні кладовища металобрухту [3, 59].
Становище військ Південно-Західного та Південного фронтів значно погіршилося. Радянські війська боролись в умовах, коли німецьке командування захопило ініціативу, а авіація противника панувала в повітрі. Передові загони німецьких військ 11 липня вийшли на підступи до Києва [8, 224].
Збиті з пантелику, деморалізовані підступним ворожим ударом, ти¬сячі рядових воїнів не знали, як діяти далі. Про це дізнаємося з прото¬колів допиту перших військовополонених, проведених офіцерами абвера. Рядовий 20-го артполку 70-ї стрілецької дивізії А.Аристов свідчив: «Політрук сказав, що про війну з Німеччиною не може бути й мови, бо з нею укладено мирний договір». Під час допиту з'ясувалося, що за час служби він танків так і не бачив. Рядовий тієї ж дивізії Х.Надевашвілі на запитання, що говорив політрук перед атакою, відповів: «Він сказав, що кожен німець капіталіст, що він товстий і в нього треба стріляти» [3, 60].
У середині липня війська Південно-Західного фронту завдали кілька контрударів по 6-тій німецькій армії, але ліквідувати розрив, що утворився між своїми 5-ою і 6-ою арміями не вдалося. Ставка наказала до 21 липня відвести війська 6, 12, 18 і 9 армій на рубіж Біла Церква – Гайсин – Кам’янка. Під час чергового відходу військ між фронтами утворився розрив. 6-та та 12-та армії були оточені. Бої радянських військ в оточенні тривали до 7 серпня. Були знищені управління двох армій, семи корпусів, перестало існувати 20 радянських дивізій [8, 226, 227].
В цей же час весь командний і рядовий склад діючої армії перебував під постійною подвійною загрозою: з фронту — фашисти, з тилу — особісти зі звинуваченнями в «зраді», а отже, небезпекою фактично безсудного розстрілу. Тільки на Південно-Західному фронті з 22 червня по 20 липня 1941 р. за звинуваченнями в «панічній втечі» було затримано 75 771 військовослужбовця, зокрема багатьох командирів. З цієї кількості військовим трибуналом засуджено 627, з них до розстрілу — 411 ЧОЛОВІК.
Та це були лише «квіточки». «Ягідки» розпочалися з виданням таємного наказу Сталіна №001919 від 12 вересня 1941 р. про створен¬ня у прифронтовому тилу загороджувальних загонів із військ НКВС. Їхнім призначенням було кулеметним вогнем зустрічати відступаючих [3, 71].
Особливою сторінкою у бойових діях 1941 року була Київська оборонна операція. Південно-Західному фронту було поставлене завдання будь-що утримати Київ. Але перевага німців ставала дедалі більшою, виникла загроза оточення і військова рада Південно-Західного напряму звернулася у ставку з проханням про відвід військ. Але Сталін у відповідь лише сказав, що Київ не залишати. Це і було фатальною помилкою радянського керівництва. Під Києвом було втрачено чотири армії. У полоні опинилося 453 тис. чоловік [3, 77].
У двадцятих числах жовтня німецькі танки з’явилися поблизу Харкова. Німецька армійська група генерала К. Р. Рундштедта вступила до Xаркова 25 жовтня 1941 року. Оборона Одеси тривала з 5 серпня по 16 жовтня 1941 року.
То чому ж так сталося, що радянська армія виявилась не готовою до рішучої відсічі противнику. Можна виділити декілька причин:
- Прорахунки вищого політичного керівництва СРСР про терміни нападу Німеччини;
- Завищена оцінка сил і можливостей Червоної армії в поєднанні з недооцінкою воєнного потенціалу та агресивних намірів Німеччини;
- Якісна військова перевага противника;
- Хибне інформування керівництва в оптимістичних тонах, котре не відповідало дійсності. Керів¬ництво, всерйоз сприймаючи таку «інформацію», не могло належним чином розібратися в обстановці й ухвалити правильні рішення.
- Запізнювання стратегічного розгортання Радянських Збройних Сил на західних кордонах СРСР;
- Репресії в Червоній Армії.
Однією із серйозних помилок радянського керівництва слід вважати прорахунок у визначенні можливого часу нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз. Підписаний з Німеччиною у 1939 році пакт про ненапад дозволяв Сталіну і його найближчому оточенню вважати, що Німеччина не ризикне порушити його в найближчі терміни, і у СРСР ще є час для планомірної підготовки до можливого відбиття агресії з боку противника. Крім того, Сталін вважав, що Гітлер не почне війну на два фронти-на заході Європи і на території СРСР. Радянський уряд вважав, що до 1942р. вдасться перешкодити залученню СРСР у війну. Як видно, це переконання виявилося помилковим.
Ще одним прорахунком керівництва СРСР і генерального штабу було неправильне визначення напряму головного удару сил вермахту. Основним ударом фашистської Німеччини вважалося не центральний напрям, по лінії Брест-Мінськ-Москва, а південно-західне, в бік Києва і України. У цьому напрямку буквально перед самою війною були перекинуті основні сили Червоної Армії, тим самим оголюючи інші напрямки.
Таким чином, суперечлива інформація про терміни нападу Німеччини на СРСР, надії політичного керівництва країни на дотримання противником досягнутих раніше домовленостей, недооцінка планів вермахту щодо власної держави не дозволили вчасно підготуватися до відбиття удару.
Багато авторів, дослідники військових дій під час війни 1941-1945 рр., зазначають що кількість техніки та особового складу армій до початку нападу було приблизно рівним, за деякими позиціями існує деяка перевага Радянських Збройних Сил.
Приєднання до СРСР Західної України, Західної Білорусії, Бессарабії, Прибалтійських держав у 1939-1940 рр. призвело до того, що розформувалися старі, добре організовані прикордонні застави та лінії оборони. Прикордонна структура відсунулася на захід. Довелося в терміновому порядку будувати і заново формувати всю прикордонну інфраструктуру. Робилося це повільно, відчувався брак коштів.
Кількісна перевага Червоної Армії в бойовій техніці по багатьох позиціях не означала якісної переваги. Сучасний бій вимагав сучасної зброї. Але з цим було чимало проблем. Вирішення питань про нові види озброєння було доручено наркомам оборони Г. І. Кулику і Є. А. Щаденко, які без достатніх підстав знімали з озброєння наявні зразки і довго не наважувалися впровадити у виробництво нові [6].
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
