Все для історика
Понеділок, 25.11.2024, 08:53
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Зародження руху опору на окупованій території України - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Зародження руху опору на окупованій території України
EkzorДата: Вівторок, 08.05.2012, 09:02 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Напад гітлерівських військ і швидка окупація ними великих територій застали радянське керівництво абсолютно не підготовленим до ведення боротьби в тилу противника. Після початку війни лише 29 червня в директиві Раднаркому СРСР прифронтовим партійним і радянським організаціям та 3 липня у зверненні Сталіна до народу містилися загальні заклики до розгортання партизанського руху в тилу противника. Більш конкретно про це йшлося в постанові ЦК ВКП(б) від 18 липня 1941 р. „Про організацію боротьби в тилу німецьких військ”. Обкоми й місцеві парторганізації КП(б)У протягом липня – серпня нашвидку, без належної підготовки і знання справи створили в Україні 23 підпільних обласних, 685 міських і районних комітетів партії, 4316 первинних організацій і груп, 9 підпільних обкомів ЛКСМУ. Було організовано 883 партизанські загони і 1700 диверсійно-розвідувальних груп загальною чисельністю 35 тис. чол. У партизанські загони було направлено близько 14 тис. комуністів і 8,5 тис. комсомольців. Через недостатню підготовку, некомпетентність багатьох керівників підпілля і партизанських загонів, відсутність єдиного координаційного центру й терор окупантів у 1941 р. почали діяти тільки 13 підпільних обкомів, 110 окружкомів, міськкомів і райкомів КП(б)У, 280 організацій і груп. Чотири обкоми партії – Чернігівський під керівництвом М. Попудренка, а з листопада 1941 р. О. Федорова, Полтавський на чолі з С. Кондратенком і Г. Яценком, Кіровоградський, керований П. Василиною та М. Скирдою і Сумський на чолі з О. Антоновим – почали 1941 р. свою підпільну діяльність, базуючись на партизанські загони. У більш складних умовах, у містах, діяли обкоми: Житомирський (секретар Г. Шелешков), Дніпропетровський (М. Сташков і Д. Садовниченко), Харківський (І. Бакулін), Сталінський (С. Щетинін), Одеський (О. Петровський і С. Сухарєв), Кам’янець-Подільський (І. Николик). Десять обкомів, дев’ять десятих міськкомів і райкомів партії так і не приступили на окупованій території до роботи. Залишені для підпілля та партизанської боротьби люди часто були. не підготовлені. А каральні органи окупантів працювали професійно й вистежували, арештовували, розстрілювали або відправляли в концентраційні табори тисячі підпільників і партизанів. До літа 1942 р. продовжували діяти лише 10 відсотків створеного підпілля.
У звіті Ворошиловградського обкому КП(б)У про партизанський рух і діяльність підпільних організацій на території області відзначалося, що в ряді районів добір людей для роботи в тилу противника був поспішним і провадився без усебічного їх вивчення та перевірки. Це призвело до проникнення в підпільні організації та партизанські загони політично нестійких і боягузливих елементів, які стали потім на шлях дезертирства або зради. Організація зв'язку була надто непрофесійною. Рації з ряду причин не працювали. Система зв'язкових і способи здійснення зв'язку через них ретельно не продумувалися. Конспіративні та явочні квартири в багатьох випадках не відповідали своєму призначенню. Тому й не дивно, що багато погано підготовлених і недосвідчених підпільників і партизанів, зіткнувшись на початку окупації з гітлерівськими каральними органами, які мали великий досвід боротьби з комуністичним рухом у Німеччині та Європі, не витримали всього тягаря непередбачених труднощів. Траплялися випадки саморозпуску парти-занських загонів, а низка підпільних організацій зазнала непоправних втрат від зрадництва й репресій окупантів. Це відразу ж негативно по-значилося на ефективності боротьби в тилу ворога. Один із керівників партизанського руху в Україні, І.Старинов, свідчив, що в перший рік війни на окупованій території було залишено 3500 партизанських загонів і диверсійних груп. На червень 1942 р. діяли тільки 22 загони. Всі інші — розпалися або були розгромлені. Під ударами нацистських спецслужб не вистояли й створені поспіхом партійне та комсомольське підпілля Києва та Одеси, Харкова та Дніпропетровська. Вони в короткий час перестали існувати. Загинули сотні учасників. Саме ця найтрагічніша сторінка антифаши-стського підпілля так і залишилася напіврозкритою в історіографії, адже вона була і є не тільки прикрою, а й невигідною для певних кіл.
Майже нічого не відомо про цю першу сторінку антифашистської боротьби. Єдиним джерелом, яке стало доступним відносно недавно, є документи оперативного тилу групи армій "Південь". З них дізнаємося, що розгромлені та відступа-ючі радянські війська й далі становили загрозу для німецьких тилів.
У новій, сприятливішій для організаційно-пропагандистської робо-ти серед населення обстановці з більшою активністю стало виявляти себе комуністичне підпілля або "нелегальна комуністична партія", як називали його гестапівські експерти, наголошуючи навіть, що вона "почала готувати збройне повстання в тилу німецького фронту". З документів окупаційних органів, як і з офіційних звітів парти-занських формувань, складається загальна картина відтворення кому-ністичного підпільно-партизанського руху. За важких умов місцеві ко-муністи, комсомольці, чоловіки та жінки взялися за цю справу. На свій страх і ризик вони гуртували однодумців, збирали на полях недавніх боїв зброю, самотужки виробляли конспіративні прийоми, тактику бой-ових дій, налагоджували приймання радіодонесень, розмножували та розповсюджували антифашистські листівки. Міські партизани встано-влювали зв'язки з тими, хто базувався в лісових місцевостях. Нерідко за цю неймовірно складну справу з власної ініціативи бралися безпартійні патріоти.
У документах наголошується, що збройна боротьба розпочалася на території, вже зайнятій ворогом. У вечірньому зведенні 27 червня 1941 р. розвідвідділу штабу 17-ї німецької армії говориться: "Солдати противника, які розсіялися, нападають на зв'язкових-мотоциклістів, на легкові та вантажні автомобілі..." Особливого розмаху партизанський рух набув у північних, лісових районах Чернігівської та Сумської областей. Так, на Сумщині у вересні 1941 р. почали свою бойову діяльність партизанські загони С. Ковпака і С. Руднєва, які в жовтні об’єдналися в один Путивльський об’єднаний партизанський загін, де командиром став Ковпак, а комісаром - Руднєв. У жовтні 1941 р. у північній частині Сумщини з військовослужбовців, що потрапили в оточення, було створено партизанський загін, командиром якого став О. Сабуров, а комісаром - З. Богатир. На Сумщині вели боротьбу проти фашистів також загони С. Гнибіди, Ф. Канавця, К. Погорєлова, М. Воронцова та ін. На Чернігівщині восени 1941 р. розпочав свою діяльність Чернігівський обласний партизанський загін, яким командував секретар обкому партії М. Попудренко. У листопаді 1941 р. ряд партизанських загонів Чернігівщини об’єдналися в один партизанський загін під командування першого секретаря обкому О. Федорова. У партизанських краях поновлювалася радянська влада – відновлювалися ради, стояли партизанські гарнізони, діяли комендатури, застави, маяки, загони місцевої самооборони. Так, перші партизанські краї і зони України виникли ще наприкінці 1941 р., з розгортанням дій партизанських загонів Ковпака, Сабурова, Федорова й інших на півночі Чернігівщини й Сумщини. Наприкінці 1941 – на початку 1942 р. загони партизанів, спільними зусиллями розгромивши окупантів у місті Трубчевську, селах Локті, Суземці та інших, створили в Брянських лісах на півдні Орловської і півночі Сумської областей партизанський край, який охоплював велику територію, що з півночі на південь простягалась на 260 км., а з сходу на захід - на 40-50 км і включав понад 500 населених пунктів.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz