| Ekzor | Дата: Вівторок, 08.05.2012, 08:53 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Напередодні Другої світової війни, у травні 1938 р. у Роттердамі (Голландія)від підкладеного у пакет радянським агентом вибухового пристрою, загинув Голова Проводу ОУН полковник Є. Коновалець. Головою Проводу ОУН став полковник Андрій Мельник (1890-1964), що брав участь у створенні та діяльності Української військової організації (УВО), згодом в ОУН. ОУН ставила завданням здобути Українську незалежну соборну державу. Оскільки перешкодою в здійсненні цього завдання були Польща і СРСР, а Німеччина явно готувалася до війни проти цих держав, керівні кола ОУН сподівалися, що саме з допомогою німців вони доможуться виконання своїх намірів. Переломна віха історії — початок Другої світової війни — спричи-нив розкол в ОУН. Серйозні тактичні розходження назрівали давно — надто різношерстим був її склад. На конференції ОУН, скликаній Бандерою в лютому 1940 p., "стара Генерація", переважно інтелігенція, підтримала звинуваченого в опортунізмі Андрія Мельника. Більшість — молодь демократичного походження — пішла за Бандерою. Проводу українських націоналістів, люди старшого віку («старша генерація»), стояли на більш поміркованих позиціях і великі надії покладали на Німеччину, непідтримали С. Бандеру та його прихильників. Тоді 10 лютого 1940 р. молоді лідери скликали у Кракові конференцію ОУН, яка обрала Революційний провід ОУН на чолі з Бандерою. А у квітні 1941 р. Бандера і його прихильники провели в Кракові ІІ Великий збір ОУН, на якому виключили Мельника з лав ОУН, а Бандеру проголосили провідником ОУН. З цього часу стали існувати ОУН (бандерівців) і ОУН (мельниківців). Через одного з лідерів ОУН(б) Р. Ярого на початку 1941 р. було встановлено контакт з представниками верховного командування німецької армії, зокрема з Канарісом і Браухічем. На основі домовленості було створено два українські батальйони „Роланд” і „Нахтігаль”, які, на думку керівників ОУН(б), мали скласти основу майбутньої української армії. Українським командиром батальйону був призначений Роман Шухевич. Після відступу частин Червоної Армії, на світанку 30 червня до Львова вступили німецькі війська і український батальйон „Нахтігаль”. Опівдні прибула похідна група ОУН(б), члени якої ввечері 30 червня скликали у приміщенні львівської „Просвіти” зібрання, яке було названо Українськими національними зборами. Ці національні збори проголосили „Акт проголошення відновлення Української держави. Тоді ж було створено Перше Крайове Правління – український уряд на чолі з Ярославом Стецьком – заступником керівника ОУН(б). Але Гітлер мав твердий намір перетворити Україну в колонію рейху і не вважав необхідним навіть створювати видимість Української держави. За його наказом уряд Стецька уже 5 липня було розігнано. Тоді ж у Кракові був арештований С. Бандера, 9 липня у Львові був ув’язнений Я. Стецько. Обох депортували до Берліна і після допитів відправили до концтабору в Заксенхаузен. Паралельно діяли націоналісти з ОУН(м) на чолі з О. Кандибою (Ольжичем). Члени ОУН утворили міську управу в Києві і намагалися заповнити своїми людьми всі адміністративні установи, культурно-освітні, наукові та інші організації. 5 жовтня 1941 р. явочним порядком у Києві керівні діячі ОУН (м) створили Українську національну раду, головою якої став професор-економіст М. Величковський. Націоналісти розглядали цю раду як передпарламент майбутньої Української держави. Але 17 листопада 1941 р. окупаційна влада заборонила її діяльність.
Ця діяльність, спрямована на відновлення Української держави, повністю розходилась з намірами гітлерівців – перетворити Україну на свою колонію. Тому вони почали масові репресії проти членів ОУН. У вересні 1941 р. було заарештовано близько 300 членів ОУН обох фракцій, 15 керівних діячів розстріляно. Сподівання лідерів ОУН(б) на перетворення батальйонів „Роланд” і „Нахтігаль” на основу української армії не справдилися. У перші дні війни вони прийшли в Україну, але німецьке командування вирішило усунути їх від походу на схід „з політичних причин” і вони були роззброєні та припинили своє існування. У вересні 1941 р. перша підпільна конференція ОУН(б) поставила завданням розгортати пропаганду серед населення в інтересах підготовки його до активної боротьби з німецькими окупантами, зайнятися збиранням і складуванням зброї і масовим навчанням членів ОУН військової справи. Для виконання цих завдань Провід ОУН(б) створив Крайовий військовий штаб. Почали також створюватися збройні відділи ОУН(б) – Української національної самооборони. Перші націоналістичні збройні формування створив М. Боровець (псевдо Тарас Бульба) на Поліссі ще в 1941 р. під назвою „Поліська Січ”. Але Бульба не підлягав ОУН, а орієнтувався на уряд УНР в екзилі. У жовтні 1942 р. перший відділ військових сил ОУН, які дістали назву Української повстанської армії (УПА), на Поліссі сформував військовий референт Крайового проводу ОУН(б) на північно-західних землях Сергій Качинський . За іншою версією, назву УПА вперше застосував для своїх загонів Тарас Бульба (Боровець) на початку 1942 р. Лідери ОУН(б) оцінювали війну між СРСР і Німеччиною як „боротьбу двох імперіалізмів за оволодіння Україною” і вважали необхідним виступати проти обох „імперіалізмів” – Берліна та Москви. Тому ОУН-УПА розгорнули збройну боротьбу як проти німецько-фашистських окупантів, так і проти радянських партизанів і частин Червоної Армії.
У зв’язку з посиленням бойової діяльності, зокрема з розширенням її на центральні і східні райони України, ОУН переглянула свої програмні положення, включивши туди, поряд з національними вимогами – утворення самостійної, соборної України, вимоги загальнодемократичні, соціально-економічні. ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН(б), який відбувся у серпні 1943 р. визначив, що „Організація українських націоналістів бореться за українську самостійну соборну державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життя у своїй власній самостійній державі”. Члени ОУН боролись за знищення більшовицької й нацистській системи в організації сільського господарства, за безплатну передачу селянам західних українських областей усіх поміщицьких земель, за те, щоб велика промисловість була національно-державною власністю, а дрібна - кооперативно-громадською, за участь робітників у керівництві заводами, за загальний восьмигодинний робочий день, за вільну працю, за свободу слова, думки, переконань, за рівність усіх громадян України. ІІІ Надзвичайний великий збір обрав головою проводу ОУН(б) в краї Р. Шухевича. На зборі заплановано було створити керівний орган українським національно-визвольним рухом, що об’єднував би різні політичні сили, котрі стояли на платформі самостійної України. У липні 1944 р. у лісі поблизу села Недільна Самбірського району Дрогобицької області з ініціативи ОУН(б) відбулися установчі збори представників різних політичних груп самостійницького напряму. Збори, обрали Українську Головну Визвольну Раду (УГВР) - верховний орган політичного керівництва національно-визвольною боротьбою українського народу за створення самостійної держави. Генеральний секретаріат УГВР очолив Р. Шухевич. Одночасно він і керував збройною боротьбою УПА з осені 1943 до своєї загибелі у березні 1950 р. У платформі УГВР було зазначено, що тільки власна національна суверенна держава є єдиною передумовою та запорукою нормального життя й розвитку нації та її культури, матеріального і духовного добробуту народних мас. Тому український народ повинен віддавати всі свої сили для створення власної держави. А для цього потрібні збройні сили. УПА, що постала 1942 р. у вогні боротьби проти німецько-фашистських окупантів, на час повернення на західноукраїнські землі радянської влади в 1944 р. була серйозною бойовою силою.
Вигнання німецько-фашистських військ із західної України не принесло миру цьому краєві. Розглядаючи радянські війська, як окупантів, військові відділи УПА розгорнули партизанську боротьбу, відому під назвою бандерівщини, яка тривала до середини 1950-х років. Загони УПА і підпільники ОУН, користуючись підтримкою місцевого населення і протиставляючи себе радянській владі, Червоній Армії, органам НКВС і МДБ, проводили терористичні акти проти партійних, радянських і військових працівників, громили приміщення райвідділів НКВС-МДБ, підпалювали колгоспні будівлі, зривали мобілізації до Червоної Армії, псували телефонний зв’язок та ін. Тільки за радянськими даними, у 1944 – 1945 рр. оунівці провели 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, у яких загинули не менше 30 тис. чол., серед них майже 4 тис. представників органів влади. У довідці НКВС УРСР від 22 жовтня 1945 р., підписаній заступником наркома Т. Строкачем, подаються такі дані: за 21 місяць, починаючи з лютого 1944 р., проведено 26685 бойових операцій проти ОУН-УПА. Повстанці здійснили 6128 операцій. За цей час вбито 98846 повстанців і підпільників, захоплено 104990, з’явилися з повинною 48880 чол. З радянського боку загинуло 9621 чол., поранено 1343, пропало безвісті 2456. Повернувшись до Західної України, органи радянської влади не зважали на місцеві особливості і намагалися швидкими темпами та насильницькими методами уніфікувати край з іншими місцевостями УРСР і діяли здебільшого шляхом репресій, проводили примусову колективізацію, допускали зловживання й порушували законності. Опиралися вони на військові частини НКВС-МДБ й Червоної Армії, які „прочісували” місцевість, тероризували населення, насильно депортували тисячі, часто неповинних людей у північні й східні райони СРСР. До початку 1950-х років було депортовано понад 200 тис. чол. Цілком зрозуміло, що при взаємній ненависті й озлобленості, за умов запеклої збройної боротьби з обох боків, і від бойовиків ОУН-УПА і від радянських бійців та командирів, допускалися всі можливі і неможливі методи боротьби, жорстокість, насильство тощо.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
