| Ekzor | Дата: Вівторок, 08.05.2012, 08:52 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| У суспільстві зростало усвідомлення того, що у війні з Німеччиною йдеться про найголовніше — існуватиме чи ні тисячолітня Батьківщина, така стражденна й нещаслива, але від того ще рідніша та дорожча в ці трагічні дні, і що вирішується, будуть вільними чи потраплять у рабство до чужоземних завойовників її народи. Боротьбу з агресором було сприйнято як всенародну справу. Війна проти німецького фашизму дістала визначення визвольної, священної, Великої Вітчизняної. Першочергового значення набувало зміцнення збройних сил. Втра-ти, яких вони зазнали від німецької агресії, а ще раніше від сталінщи-ни, були дещо компенсовані масовими патріотичними вчинками людей. Україна в перші воєнні місяці мобілізувала на фронт більш як 2 млн. чо-ловік (понад 200 тис. із них — добровольці). Водночас, за прикладом Москви та Ленінграда, в республіці з числа тих, хто не підлягав призову. до армії, створювалися формування народного ополчення, а також вини-щувальні батальйони для охорони прифронтового тилу. В основному си-лами цивільного населення та ополчення здійснювалося будівництво більш як 4 тис. км оборонних ліній та багато військових споруд. Із доб-ровільних внесків громадян було створено фонд оборони країни. Розгор-нувся справді народний патріотичний рух за надання шефської допомо-ги пораненим воїнам, їхнім родинам, дітям, які залишилися без батьків.
На думку дослідника історії Другої світової Івана Муковського, протягом перших місяців війни з 16 областей України (за неповними даними) військкоматами було мобілізовано близько 2,516 млн осіб. На боротьбу з ворогом стали 1,3 млн бійців народного ополчення з лівобережних та південних областей нашої країни. А всього в 1941 р. до Червоної армії та Військово-морського флоту було направлено близько 3,185 млн громадян УРСР. Поповнюючи здебільшого з'єднання Південного й Південно-Західного фронтів, мешканці України склали основу 37, 38, 40-ї армій, 13 та 17-ї стрілецьких бригад. Завдяки мобілізаційним акціям питома вага громадян України у частинах, що воювали на південно-західному напрямі, сягнула 50%. Це значно перевищувало відсоток вихідців з України в цілому по діючій армії. Жителів України мобілізовували до складу всіх чотирьох українських фронтів, і цей процес тривав до кінця 1944 р. Так, як зазначає кандидат історичних наук Владислав Гриневич, улітку 1943 р. в Сталінській (нині Донецька) області передовими частинами було призвано і мобілізовано 12 860 осіб, у Сумській - 24 031 особу. У визволених від німців районах налагоджували свою роботу й військкомати. Загалом у другій половині 1944 р. у загальновійськових арміях 1-го Українського фронту мешканці України становили від 60 до 70%, а в окремих арміях 2-го і 3-го Українських фронтів - перевищували 50%. Як зазначають дослідники, впродовж 1943-1945 рр. червоноармійцями стали близько 4,5 млн українців. Таким чином, упродовж 1943-1944 рр. Червона армія залучила у свої ряди, за підрахунками фахівців, понад 3 млн осіб або 10% усього населення України (у Волинській області цей показник склав 16%). У військах 1-4 українських фронтів (переважно в піхотних частинах і з'єднаннях) українці складали 60-80%[6].
Народне ополчення — нар. добровільні військ. збройні формування з осіб, які не підлягали першочерговому призову по мобілізації; створені під час Великої Вітчизняної війни для допомоги діючій армії і участі в охороні тилу; одна з форм патріотичного руху рад. народу. Під керівництвом місц. Парт. орг-цій у прифронтових містах, районах формувалися робітн. загони самооборони, які в перші дні війни взяли участь у боях на вулицях Бреста, Перемишля, Лієпаї та ін. На кінець липня 1941 в прифронтовій смузі було організовано 1755 (328 тис. чол.) винищувальних батальйонів. На Україні, гол. чин. в її центр. і сх. областях, формувалися 2 ополченські корпуси (в Харкові і Дніпроп. обл.) та 8 д-зій нар. ополчення [Ворошиловгр., Сталінській (Донец.) і Сум. областях, в містах Кременчуці і Кіровограді]. З них у боях, як самостійні з'єднання, брала участь Кременчуцька д-зія, а інші в зв'язку з незавершеністю формування вели бойові дії окремими частинами, вливалися в партизан. загони, використовувалися для поповнення з'єднань Рад. Армії. Значний контингент нар. ополчення брав участь в обороні міст-героїв Києва (бл. 35 тис. чол.), Одеси (бл. 55 тис), а також Харкова Донбасу.
Винищувальні батальйони. Наприкінці березня 1944 р. унаслідок стрімкого наступу Червоної армії розпочався процес звільнення території області від фашистських окупантів. До 10 червня було повністю звільнено 9 районів області [1]. Відновлення радянської влади проходило в складних умовах, оскільки, за словами обласного прокурора, звільнені райони «були насичені контрреволюційними ОУНівськими елементами» [2]. І як показала перша мобілізаційна кампанія до Червоної армії, що розпочалася у звільнених районах із 3 травня, для її проведення та забезпечення населених пунктів від нападу боївок влада змушена була в районних центрах розквартирувати гарнізони Внутрішніх військ НКВС загальною чисельністю 1328 ос. [3], а також створювати воєнізовані загони самооборони з місцевого населення - винищувальні батальйони, що діяли в структурі органів НКВС під керівництвом працівників міліції (дільничних уповноважених). Специфіка їх створення та комплектації полягала в тому, що ВБ до жовтня 1944 р. створювалися, як правило, у населених пунктах, де компактно проживало польське населення, щоб захистити себе від нападу боївок ОУН та УПА. Як відзначалося в аналітичній довідці НКВС «Огляд оперативно-службової і бойової діяльності винищувальних батальйонів НКВС УРСР за перше півріччя 1944 року», упродовж січня-червня 1944 р. особовий склад ВБ, «виконуючи завдання з боротьбі з ворожими парашутистами, диверсантами, шпигунами, льотчиками противника, бандитами і дезертирами, здійснив велику роботу в загальних заходах органів HКВС щодо зміцнення тилу й очищення його від агентури противника й іншого ворожо-злочинного елементу».
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
