| Ekzor | Дата: Понеділок, 20.02.2012, 00:04 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Як будь-яка система, внутрішній економічний механізм підприємства будується при дотриманні чітко визначених та науково обґрунтованих принципів.
Принцип цільової сумісності та зосередженості передбачає створення цілеспрямованої системи управління, в якій усі її ланки складають єдиний механізм, спрямований на вирішення загального завдання.
Принцип безперервності і надійності виявляється у створенні таких організаційно-господарських та технічних умов, за яких досягається стійкість і безперервність заданого режиму виробничого процесу.
Принцип планомірності, пропорційності та динамізму означає, що система управління має бути націлена на вирішення не тільки поточних, а й довгострокових завдань розвитку підприємства. Система господарського управління пов'язує у часі дії людей, кількість, асортимент і якість ресурсів, що витрачаються.
Демократичний принцип розподілу функцій управління ґрунтується на методах і правилах суспільного поділу праці. Підготовка управлінського рішення та відповідальність за його реалізацію на практиці повинні покладатися на той орган, який:
• краще за інших інформований про стан справ на відповідному об'єкті;
• найбільше заінтересований у реалізації та високій ефективності прийнятого рішення;
• може нести матеріальну, юридичну, адміністративну відповідальність за якість прийнятого рішення і повноту його реалізації.
Принцип науковості та обґрунтованості методів управління виходить з того, що методи, форми та засоби управління мають бути науково обґрунтовані та перевірені на практиці. Принцип науковості не може бути реалізований лише на основі пізнання законів виробництва. Дотримання вимог цих законів потребує безперервного збору, обробки та аналізу різної інформації: науково-технічної, економічної, правової та ін.
Існування принципу ефективності управління пов'язане з наявністю багатоваріантних шляхів досягнення однієї й тієї самої мети. Підприємство постійно перебуває в пошуку ефективних рішень, спрямованих на поліпшення організації виробництва та випуск конкурентоспроможної продукції.
Еволюція економічного механізму вітчизняних підприємств.
На шляху вдосконалення господарського механізму пройдено кілька етапів, і на кожному з них випробувана певна модель (або принципова схема) організації господарського механізму.
До економічної реформи 1965р. у державному секторі діяв господарський механізм, в основу якого було покладено переваж¬но директивний, адміністративно-командний підхід до вирішення господарських питань.
Уперше завдання переходу на нову, оновлену модель господарського механізму в промисловості було поставлено в 1965 р. Центральною проблемою такого переходу було визнано підвищення економічної ефективності промислового виробництва.
Ця реформа господарського механізму мала прогресивний характер, була першим кроком на шляху до ринкової економіки з елементами державного регулювання, створювала можливість відійти від суто адміністративних методів господарювання.
Принципово новий підхід до розроблення та формування моделі господарського механізму було запропоновано у 1979р. Основний наголос у цьому підході було зроблено вже не на постановку та розв'язання завдання підвищення економічної ефективності промислового виробництва, а на розроблення та формування п'ятирічних та річних планів економічного та соціального розвитку підприємств. Для оцінки їх роботи було рекомендовано використовувати показник чистої продукції (валового доходу) та розрахований на його основі показник продуктивності праці.
Новий етап перебудови господарського механізму розпочався у 1987 р. з удосконалення та розширення сфери застосування господарського розрахунку, самоокупності та самофінансування з метою створення та посилення внутрішніх стимулів розвитку підприємств.
Особливості господарського механізму вітчизняних підприємств, що склався, та його недоліки:
• централізоване планування, яке охоплювало всі сторони діяльності підприємств, що зменшувало їх відповідальність;
• оцінка ефективності діяльності за рівнем виконання плану, що не стимулювало підвищення ефективності виробництва;
• жорстка регламентація взаємозв'язків між підприємствами (постачальник - виробник--споживач) керуючими органами, що не створювало умов для стимулювання до підвищення якості продукції;
• централізований розподіл ресурсів, регламентація розподілу прибутку, що не стимулювало його збільшення;
• централізоване витратне ціноутворення, яке не давало можливості об'єктивно оцінювати ефективність діяльності підприємства.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
