| Ekzor | Дата: Вівторок, 17.01.2012, 18:49 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Нарис з історії архівної справи України – перше комплексне дослідження розвитку української архівістики від давнини до сьогодення.
Створення "Нарисів ..." детерміновано необхідністю неупередженого осмислення принципів організації архівної справи на тере¬нах України, особливостей діяльності центральних і місцевих ар¬хівних установ, основних напрямів і закономірностей розвитку архівознавчої думки, концептуальних засад архівної освіти задля розроблення науково обґрунтованої, ефективної стратегії розвитку вітчизняної архівної галузі в сучасних умовах. Сама логіка розвит¬ку архівістики в Україні актуалізує гостру потребу в узагальненні й критичному аналізі попереднього досвіду в цій важливій сфері науки, культури, державного будівництва.Пропоноване видання продовжує традиції української архівіс¬тики 1920-х рр. у вивченні історії архівної справи, пов'язані з іме¬нами Д. Багалія, В. Барвінського, В. Веретенникова, О. Водолажченко, Ф. Герасименка, В. Дубровського, Є. Іванова, В. Міяковського, В. Романовського та ін., з притаманним їм інтересом до давніх періодів історії архівів, активним розробленням історії архівної справи регіонів та архівних установ, наголошенням національних особли¬востей української архівістики2.
Впродовж XX ст. архівна наука невпинно (попри істотні періоди стагнації) еволюціонувала в бік нового концептуального осмислен¬ня генезису архівів, періодизації їх історії. В основі концепції "На¬рисів..." - сучасне розуміння зміни рольової функції архівів у за¬гальнолюдському бутті та національній самосвідомості, що спи¬рається на парадигму єдності гуманітарного й природничого знан¬ня. В межах зміненої нею позитивістської парадигми принципово відкидалися "метафізичні" аспекти, а історія архівів розглядалася за суспільно-економічними формаціями згідно з принципом ліній¬ного розвитку суспільства, керованого класовою боротьбою3.
З точки зору методології історії архівів при підготовці видання вихідне значення мала думка про те, що хронологічний перелік фак¬тів не є науковою історією4. Історія архівів може створюватися лише через пояснення причин виникнення архівів, розкриття їх еволюції, видів і форм на загальному тлі розвитку архівознавства. Вра¬ховувалася й актуалізована наприкінці XX ст. ідея створення загаль¬ної (всесвітньої) історії архівів, оскільки вивчення окремої епохи чи окремої країни можливе лише в ширших межах історичної перспективи з застосуванням компаративних підходів. Істотну частину такого синтетичного дослідження мають скласти розвідки, присвячені архівам окремих країн, де з'ясовуються спільні риси поступу архівної справи в різних регіонах світу, національна специфіка. Вивчення конкретних умов розвитку архівістики умож-ливлює порівняльний аналіз еволюції архівів різних епох та історико-географічних регіонів, з'ясування впливу соціально-економічних, політичних умов, рівня культурного розвитку на архівну справу.
Відтак було обрано проблемно-хронологічний підхід у висвіт¬ленні історії архівної справи. Переважно увага приділялася історії створення та функціонування архівів (у тому числі церковних, мо¬настирських, воєнних, партійних), формування й міграції приват¬них колекцій і зібрань, особливостям архівного будівництва, орга¬нізації архівної освіти, розвитку архівознавства, архівної періодики, діяльності громадських об'єднань архівістів. Не залишилися поза контекстом міжнародні професійні зв'язки і творчі контакти державної архівної служби, особливості інтеграції України в сві¬товий архівний простір.
Основу джерельної бази даного синтетичного дослідження скла¬ли писемні джерела. Особливе значення мала не актуалізована час¬тина інформації джерельної бази - комплексів документів, що збері¬гаються в державних архівах України, Росії, Білорусі. Використо-вувалася також актуалізована документна інформація: збірники документів, опубліковані спогади, епістолярій. Істотне значення мало таке масове джерело як періодика.
Історіографічний аналіз архівознавчої літератури уможливив встановлення провідних тенденцій, закономірностей та особливос¬тей вивчення історії архівної справи в Україні, оцінку наукового рівня і практичної значимості праць істориків-архівістів з питань становлення й еволюції архівів, організації архівної справи та ін¬ших спеціальних досліджень.
Загалом у праці узагальнено накопичений у вітчизняній історіо¬графії досвід розроблення питань історії архівної справи. В струк¬турі "Нарисів..." виділено 20 розділів, матеріали яких відрізняють¬ся своїм наповненням через нерівноцінність джерельної бази, спе¬цифіку авторських підходів у висвітленні окремих періодів історії архівної справи.
Для написання окремих розділів колективної монографії було запрошено широке коло фахівців: істориків, архівістів, археогра¬фів, викладачів вищих навчальних закладів, відомих своїми пра¬цями в галузі історії архівної справи. До першої групи джерел належать нормативні акти та інші Документи державних органів, політичних партій, громадських і релігійних організацій, творчих спілок, пов'язані із заснуванням архівів, визначенням їх профілю і структури. До цієї групи належать документи органів управління архівною справою, адміністрації архівів.
Другу групу складають твори, промови, виступи державних і громадських діячів з питань архівної політики, діяльності архівних установ та праці відповідальних працівників архівної галузі всіх рівнів, які містять інформацію про реалізацію архівної Політики, діяльність відповідних установ.
Третю групу становлять так звані масові джерела, насамперед матеріали преси, періодики. Серед них пріоритетними є матеріали архівної періодики, зокрема журналів "Архівна справа" (1926-1931), "Радянський архів" (1931), "Архів Радянської України" (1932-1933), "Бюлетень Центрального архівного управління УРСР", "Архіви України" (з 1965 p.), "Студії з архівної справи та документознавства" (з 1996 р.) та ін. Інформація, вміщена на сторінках історичної та архівної періодики про досвід роботи архівних установ, нові надходження до архівів, підготовку архівістів, спорудження архівосховищ і архівних комплексів, є джерелом для дослідження історії та організації архівної справи.
До четвертої групи джерел належать інструктивні та довідково-інформаційні матеріали, підготовлені архівними установами - службові інструкції, правила, путівники, довідники та інші, які дають цінну інформацію щодо технології архівної роботи. З певною мірою умовності до цієї групи можна віднести самі архівні фонди, облікову документацію, акти експертизи, каталоги і тематичні картотеки, програмне забезпечення інформаційних систем тощо.
Джерельне значення мають і наукові праці з історії, теорії та організації архівної справи, матеріали науково-практичних конференцій. Це п'ята група джерел, які є насамперед історіографічним джерелом архівознавства.
Як окрему, шосту, групу виділяють мемуари, спогади, щоденники і листування істориків, архівознавців, архівістів. Так, збереглися спогади М. Грушевського, Д. Дорошенка, М. Костомарова, О. Оглоблина, Н. Полонської-Василенко, В. Романовського та ін. істориків, епістолярій видатних архівознавців.
Трансформація знань про архіви у науку відбувалася в середині та другій половині XIX ст. Цей процес проходив майже од-ночасно на українських землях, які були в складі Російської та Австро-Угорської імперій. Історія українського архівознавства тісно пов'язана з традиціями Києво-Могилянської академії, Університету Св. Володимира й Київської археографічної комісії (1843-1921), київської, харківської та львівської наукових історичних шкіл. Збирання давніх актів, підготовка і публікація "Архива Юго-Западной России" (1858-1914), "Актов, относящихся к истории Западной России" (1844-1853), "Джерел до історії України-Руси" (1895-1924) та ін. супроводжувалися розробленням теоретичних та методологічних питань архіві-стики. Наголос робився на джерелознавчих та археографічних аспекти архівної справи. Відпрацьовувалися методики пошуку, відбору, оцінки, описування давніх актів, принципів їх публікації, вироблявся понятійно-категоріальний апарат архівознавства. Біля витоків української архівістики стояли таки видатні вчені, як М. Максимович, М. Костомаров, П. Куліш, О. Левиць-кий, М. Іванишев, М. Владимирський-Буданов, В. Антонович, М. Грушевський, О. Грушевський, В. Романовський та ін.
Закону України "Про національний архівний фонд і архівні установи" (1993, нова редакція - 2001), з реформуванням архівної системи України, її демократизацією. Важливою віхою в розвитку архівознавства стало заснування 1994 р. галузевої наукової установи. Помітними подіями в науковому житті архівів були наукові конференції "Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи" (1996), "Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917-1921 pp.)" (1997), архівознавчі читання в Національному університеті імені Тараса Шевченка, заснування нових часописів: "Студії з архівної справи та документознавства", "Архівіст", "Константи", "Пам'ятки" та ін.
Видання поповнює серію сучасних навчальних посібників, під¬готовлених науковцями Українського науково-дослідного інститу¬ту архівної справи та документознавства в співдружності з профе¬сорсько-викладацьким складом Київського національного універ¬ситету імені Тараса Шевченка та Київського національного універ-ситету культури і мистецтв5.
Сподіваємося, що "Нариси історії архівної справи в Україні" не лише сприятимуть осягненню особливостей і тенденцій розвитку архівної справи в Україні за різних історичних періодів, а й сти¬мулюватимуть розроблення нових оригінальних концепцій і теорії архівної справи, зокрема щодо типології архівів та універсальної періодизації їх історії.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
