| Ekzor | Дата: Вівторок, 17.01.2012, 18:45 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОГО Державного архіву (термін «Державний архів України» запровадив відомий український історик І. Крип'якевич3) пов'язують з зародженням ко¬зацтва, формуванням Запорозької Січі виникненням козацького управління. Історичні джерела XVI ст. засвідчують існування вій¬ськового архіву у Трахтемирові Київського воєводства. Реєстро¬ве козацтво зберігало у цьому місті свій арсенал, казну, королів¬ські корогви, переховувало важливі документи - козацькі привілеї. З утворенням козацько-гетьманської держави Богдана Хмель¬ницького архів став державним. При гетьмані існувала Генеральна військова канцелярія, до якої надходили численні акти про внутрішнє врядування, дипломатичні стосунки з сусідніми країнами. Необхідність наведення різних довідок для гетьманського "равління зумовила утворення архіву при Генеральній військо-'й канцелярії. Очолював архів і опікувався веденням діловодства генеральний військовий писар. Державний архів за Б. Хмель¬ницького розташовувався у гетьманській резиденції в Чигирині під наглядом генерального писаря І. Виговського.
Під час військових походів деякі документи перебували в по¬хідному архіві в гетьманському таборі. Уявлення про склад по¬хідного архіву гетьмана дають повідомлення про захоплення поляками під Берестечком 1651р. козацьких привілеїв від поль¬ських королів, оригінального тексту Зборівські угоди (1649), ли¬стів від турецького цісаря, кримського хана та московського царя. В архіві при Генеральній військовій канцелярії відкладалися документи про стосунки гетьмана з місцевою адміністрацією -полковими і сотенними канцеляріями, привілеї, угоди, листу¬вання. Є свідчення про те, що канцелярія зберігала копії дипло¬матичних актів, надісланих до інших держав.
Реляції російських послів початку 50-х років XVII ст. пові¬домляли про передання до Москви оригінальних документів з гетьманського архіву. Це стало початком руйнування україн¬ського архіву. За умовами Березневих статей українсько-мос¬ковської угоди 1654 р. гетьман був зобов'язаний надсилати най-важливіші дипломатичні акти російському цареві. Оригінальні грамоти і листування гетьмана із сусідніми державами зосере¬джувалися відтоді в московських приказах. Поділ України на Лівобережну та Правобережну, політичні й воєнні події після Андрусівського перемир'я 1667 р. мали катастрофічні наслідки Для українських архівів - вели до розпорошування державного архіву і значних втрат документів.
Відомо, що за гетьманування І. Виговського важливі доку¬менти (королівські грамоти) було вивезено з Чигирина, їх пе¬реховували в Межигірському монастирі. Правобережний геть¬ман П. Тетеря, залишаючи Україну 1665 р., забрав до Польщі привілеї Запорозького війська. З утворенням у Лівобережній країні окремого гетьманства при гетьмані виникла генеральна канцелярія з архівом у гетьманській столиці. Столичним містом лівобережних гетьманів був Переяслав, згодом Гадяч і Батурин, де формувався архів. При гетьмані Іванові Самойловичу чигиринський гетьманський архів перевезли до Батурина. Внаслідок погрому Батурина московськими військами 1708 р. було зруй¬новано архів, ймовірно, він згорів разом з гетьманськими будинками. Уціліла лише невелика кількість документів, які ви¬віз гетьман І. Мазепа. Гетьман І. Скоропадський гетьманську сто¬лицю переніс до Глухова, куди було переміщено й архів.
Серед церковних архівів 17-18 ст. найціннішими були монастирські фонди. Монастирі – важливі церковно-політичні та соціально-економічні інституції – мали багаті бібліотеки, друкарні, скрипторії (майстерні, де переписували книги). У монастирях документи ретельно зберігали як вагомі юридичні свідчення про надані права і привілеї. Серед них – універсали гетьманів, жалувані грамоти російських царів, дарчі, купчі на землі і маєтки. Великі за обсягом архівні фонди зосередилися у древніх монастирях: Києво-Печерській лаврі, Михайлівському Золотоверхому і Михайлівському Видубицькому. Не змінилися особливості монастирських архівів як мішаних сховищ вотчинної і церковно-адміністративної документації. Поряд з практичним використанням монастирських архівних документів зростала їх роль як історичних джерел. Монастирі були місцем, де складалися хроніки та літописи.
Піднесення політичного і культурного життя в Україні – Гетьманщині у 2-й половині 17-18 ст., прагнення козацько-старшинської верхівки закріпити за собою привілеї, права власності сприяли формуванню родинних (фамільних) архівів. Архівні зібрання найвпливовіших у Гетьманщині родин – Забіл, Кочубеїв, Маркевичів, Милорадовичів, Новицьких, Полуботків, Стороженків, Судим та ін. охоплювали численні матеріали офіційних установ, документи на право власності та володіння, надання привілеїв (універсали, купчі, дарчі, духовні грамоти), офіційне і приватне листування, родовідні документи тощо. Дбайливе ставлення власників до цих паперів було характерною рисою українського дворянства. “В редкой дворянской семье, – зазначали дослідники, – не было более или менее значительного собрания семейных документов”. Українське дворянство, яке було елітою суспільства Лівобережної України, зосередило в своїх фамільних архівах унікальні пам'ятки історії і культури.
Фамільні архіви Гетьманщини розпорошувалися при неодноразових поділах майна між спадкоємцями, поповнювали приватні зібрання колекціонерів, гинули від часу. Деякі залишки фамільних архівів відклалися в фондосховищах архівів, бібліотек, музеїв України та Росії.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
