| Ekzor | Дата: Вівторок, 17.01.2012, 18:52 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Наполегливі спроби більшовиків у 1918—1920 pp. побудувати відповідно до вимог своєї програми безтоварну централізовану економіку мали згубні наслідки, але вони маскувалися війною. Колосальна централізація управління виробництвом забезпечила тоталітарному режиму майже безмежний контроль за ресурсами суспільства. Використовуючи його передусім у воєнних цілях, державна партія створила армію, яка кількісно перевищувала збройні сили усіх європейських країн разом узятих. З її допомогою вона перемогла у війні. 12 квітня 1919 р. Раднарком УСРР видав наказ «Про розверстку надлишків врожаю 1918 і попередніх років». Хлібна розверстка накладалася на селянські господарства площею землі понад 5 десятин, причому на господарства площею понад 10 десятин розверстка була за підвищеними нормами. Головний тягар продрозверстки був покладений на заможних селян, які і раніше доводили незадоволеність політикою більшовиків. У першій половині 1920 р, продрозкладка майже провалилася, бо органи радянської влади, поміж них каральні, перебували в стадії формування. В другій половині року заготівлі вдалося істотно збільшити. Всього за рік держава заготовила в Україні 71,5 млн пудів хліба проти 10,5 млн пудів за 1919 р. Істотну допомогу в продрозкладці надали комітети незаможних селян (комнезами).
Накладаючись на розруху, викликану багаторічною війною, наслідки комуністичного штурму наближали країну до господарської катастрофи. Одним із її виявів була масова втеча робітників з підприємств у сільську місцевість, де вони ще могли знайти засоби до існування. У 1920 р. з 22 металургійних заводів України діяли тільки 9, але й на них виробництво різко впало. Вугілля видобувалося тільки на 60 % донецьких шахт в обмеженій кількості. Вихід із такого становища Ленін і Троцький вбачали у дальшій мілітаризації економіки. Незважаючи на опір переважної частини профспілкових діячів і господарників на відповідальних посадах, вони здійснювали курс на воєнізацію найважливіших підприємств і цілих галузей. IX з'їзд РКП (б) зафіксував закінчення громадянської війни, але заявив, що на тривалий період у країні запроваджується міліційна система, суть якої полягає у всілякому наближенні армії до виробничого процесу.
Наприкінці січня 1920 р. Раднарком РСФРР за погодженням із Всеукрревкомом утворив Українську трудову армію, особовий склад якої перебував на казарменному становищі й працював на виробництві. Близько ЗО тис. трудармійців використовувалися переважно на шахтах Донбасу. Було створено Головний комітет по загальній трудовій повинності, який розглядався як один із найважливіших главків у системі управління націоналізованою промисловістю. Донбас оголошувався єдиною економічною і адміністративно-військовою одиницею, що складалася з 16 гірничих районів. Попередній адміністративно-територіальний поділ у зоні кам'яновугільного басейну скасовувався. Запроваджувалася трудова повинність чоловічого населення у віці від 18 до 45 років (для технічних спеціалістів — до 65 років).
Затверджений Всеукрревкомом "Закон про землю" від 5 лютого 1920 р. являв собою узгоджений з більшовицьким центром тимчасовий відступ од комуністичної доктрини, яка передбачала створення на селі великого виробництва у формі радгоспів та комун. Відступ був вимушений і пояснювався слабкістю позицій більшовицької партії серед селянства. Земля, реманент та інше майно нетрудових господарств передавались у розпорядження земельних відділів виконкомів Рад для задоволення потреб насамперед безземельних та малоземельних селян. Щоб залучити чуже їй село в орбіту свого впливу, державна партія стала розколювати селян за соціальною або майновою ознакою, протиставляючи менш заможні верстви більш заможним. У спробах оволодіти селом КП(б)У взяла курс на створення паралельних Радам організацій, куди входили б як бідняки, так і середняки — незаможники з колишніх бідняків, що були вдячні більшовикам за набуте майно і землю. Мета: сприяння колективному обробітку землі, організації прокатних пунктів реманенту, конфіскації зайвого реманенту і земельних лишків у куркулів, реквізиції лишків хліба за продрозкладкою.
У 1920 р. в Україні діяло близько 22 тис. шкіл, які охоплювали 2250 тис. дітей. Майже в половині шкіл діти навчалися рідною мовою. У навчальних закладах запроваджувалося обов'язкове викладання історії та географії України.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
