| kukusua | Дата: Неділя, 29.05.2011, 18:34 | Повідомлення # 1 |
 Селянин
Група: Користувачі
Повідомлень: 31
Статус: Offline
| Визначною постаттю в українській історіографії Галичини першої половини XIX ст. є Денис Іванович Зубрицький (1777-1862). і.аи.м. іі горика походив з дрібної поміщицької української родини, з , Іубриці, Сапоцького повіту. Народився ж Денис Зубрицький у і Іюіичнчіїч, Жоаківської округи, де йогобазько був посесором.
Денис Зубрицький перший у Галичині звернув увагу на значення и ІСТОрИЧНОМу житті народних пісень. Він написав ряд статей про галицькі народні пісні і надрукував їх у львівських виданнях.
Від вивчення народної творчості Зубрицький перейшов до заняття питаннями історії.
Зламним моментом в напрямкові критичного дослідження історії Західної України був вступ Зубрицького у 1829 р. в члени Ставропи-гіііського інституту у Львові. Повороту в бік вивчення західноукраїнської історії сприяло захоплення Зубрицького розробкою західноукраїнських джерел, які він виявив у Львівській Ставропигії. Зубрицький по суті врятував занедбаний Ставропигійський архів і своїми публікаціями довів величезний історичний матеріал до відому громадськості не лише Галичини, а й Росії та країн Середньої і Західної Європи.
Почавши розгляд і впорядкування архіву, Зубрицький на початку 30-х років вмістив ряд статей в німецьких і польських виданнях. Так, у 1830 р. він надрукував статті про Львівське Ставропигійське братство.
У 1836 р. Зубрицький опублікував важливе і цікаве для свого часу дослідження з історії книгодрукування в Україні, де показав Ставропигійське братство як центр давньоруської освіти в Галичині.
На основі джерел Ставропигійського архіву і ряду львівських монастирів Д.Зубрицький написав польською мовою одну з останніх у цьому циклі наукову працю - «Нарис з історії руського народу в 1 аличині і церковної ієрархії в тому ж королівстві».
Свій «Нарис» Зубрицький мав видати в таких відділах: 1. Від введення християнства на Русі до захоплення Червоної Русі Казіміром Великим 988 - 1340 рр. II. Русь Червона під пануванням королів польських від захоплення Казіміром до початку унії з римсько-католицькою церквою 1340-1596 рр. ПІ. Русь Червона від остаточного утвердження унії до ревиндикацї Галичини 1707-1772 р. IV. Становище церковної Руської ієрархії після ревиндикації Галичини і Володимирщини до відновлення Галицької митрополії.
Однак за браком матеріальних засобів авторові не вдалося здійснити свій задум, тобто видати всю працю. З друку вийшла лише перша частина, видана на кошти Ставропигійського інституту.
Наукові праці Зубрицького зробилися популярними серед визначних істориків слов'янських країн. Зубрицький встановив тісні зв'язки з представниками чеського визвольного руху, відомими філологами і істориками Ганкою і Шафариком. В Україні він знайшов собі приятелів по заняттю в особі М.Максимовича, а також науковців з Одеського товариства історії і древностей. Особливо близьким своїм приятелем і однодумцем Зубрицький вважав М.П.Погодіна.
До створення великих узагальнюючих праць з громадянської історії Д.Зубрицький приступив після запрошення його в 1843-1844 рр. львівським магістратом, як досвідченого архівознавця і дослідника, розглянути і впорядкувати давній Львівський магістратський архів. У цьому архіві Зубрицький знайшов не менші скарби історичних джерел, ніжу Ставропигії. Внаслідок праці над джерелами суто громадянського, цивільного характеру, до яких ще не доторкалася рука дослідника, Зубрицький перш за все написав і видав в 1844 р. своє цінне дослідження «Хроніка міста Львова», обсягом у 492 сторінки, з додатком карти. За цією працею вийшла «Критико-історична повість временних літ Червоної або Галицької Русі». В 1847-1848 рр. Зубрицький надрукував також працю про унію. Остання праця імпонувала поглядам велико¬російського монархіста М.Кояловича, який вважав, що праці Зубрицького «служать вказівкою нового шляху в дослідженні литовських уній». В «Пам'ятниках Київської Тимчасової Комісії для розбору давніх актів» Зубрицький опублікував Акти Львівського Ставропигійського братства.
Наступив наповнений бурхливими революційними подіями в Австрії і Угорщині 1848 р. Зубрицький ухилився від громадського руху взагалі і від боротьби за національне відродження слов'янських народів, і по перебували під гнітом австрійської монархії. Він ніби навмисне і.и пишної в суто наукові заняття, щоб бути далі від революційних ПОДІЙ V 1848 р. в журналі «Пчола», що видавався І.Гушалевичем, Зубрицький вмістив кілька статей. Серед них такі, як «Житіє нренодобпоїх) Нестора Літописця», «Про народ Чорногорський» та «Чи (>уи феодалізм па Русі».
І Іа схилі літ Д.Зубрицький написав велику працю з стародавньої історії Галицької землі. Це дослідження вийшло під назвою «История древиего галпчско-русскогокняжества». Два перші томи являють собою вступ до великої спеціальної, задуманої автором, праці з додатком родословиої таблиці руських князів, яких Зубрицький, стоячи на норманських позиціях, виводить від роду Рюриковичів. Ця праця вийшла з друку в 1852 р. і була присвячена так званому тисячоліттю Русі, відповідно до поглядів, які тоді були властиві історикам монархічного напрямку.
Третій том праці Зубрицького присвячений політичній історії Галицько-Волинського князівства. Четвертий том йому надрукувати не вдалося. Замість цілої четвертої книги він видав уривки з джерел під назвою «Аноним Гнезненский и Иоанн Длугош. Латинские виписки из сочинений и статей, относящихся к истории Гшгацко-Владимирской Руси за период от 1337 по 1387 год, с русским переводом, критическими исследованиями - вместо ГУ-й части Галичекой истории».
Таким чином, історичними працями Д.Зубрицького збагатилася і зробила значний крок вперед західноукраїнська історіографія першої половини XIX ст.Д.Зубрицький перший у Галичині критично підійшов до вивчення історичних джерел та впорядкування величезних архівних фондів, урятувавши багато з них від забуття і навіть загибелі. В своїх дослідженнях, узагальнюючих нарисах, багатьох статгях, розвідках та публікаціях Зубрицький великою мірою розширив уявлення читачів про багатовікову і багатогранну історію Галичини і Волині.
30-40-і роки в історії Галичини знаменуються пробудженням національ¬ного руху і національної свідомості. Особливо нової якості набуває націо¬нальний рух у зв'язку з виникненням гуртка «Руська трійця». Його утворюють вихованці Львівської семінарії Маркіяп Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Метою гуртка було перетворення народної мови на літературну. Група підготувала до видання альманах «Зоря», видання якого заборонила цензура; в 1837 р. вони видали в Будапешті аль¬манах «Русалка Дністрова».
В ній М.Шашкевич чітко поставив питання про галицький народ як складову частину цілого великого українського народу, що населяє обидва боки Дніпра і Дністра, та його місце в сім'ї слов'янських народів.
Щоб показати життя українського народу, обгрунтувати його права на історичне існування, «Руська трійця» вдалася до вивчення і показу героїчного минулого своєї Вітчизни. Зокрема Маркіян Шашкевич робив спроби опоетизувати кращі сторінки минулого в таких своїх творах, як «Хмельницького обступлення Львова», «О Наливайку», «Болеслав Кривоустий під Галичем 1139». В прозі він у коротких оповіданнях намагався відтворити деякі сторінки історії
козацтва, наприклад, у творі «О запорожцях і їх Січі», «Казка Богдана Хмельницького» та ін. Звичайно, не псі твори Шашкевича ми можемо зачислити до пам'яток історіографії. Для нас важливий лише сам факт, що в галицькій літературі все більше і більше поширювались історичні жанри. Це свідчило про велику зацікавленість громадськості історичним минулим краю. В історичному жанрі літератури найсильніше звучали мотиви возз'єднання Західної України з Україною Наддніпрянською.
Маркіяна Шашкевича Іван Франко називав людиною, яка була «огріта псложпою любов'ю до рідного народу і непохитно певна своєї лоро їй як у мистецтві, гак і в житті». Шашкевич помер молодим; він не розвинув до кінця свого таланту. Другий член «Руської трійці» Іван Вагилевич закінчив свої життя у злиднях, співробітником бібліотеки Осолінських у Львові та архіваріусом у Львівському архіві. Найбільшого успіху у галузі історичної науки досяг третій член трійці, пізніше професор української мови в Львівському університеті Яків Федорович Головацький (1814-1888).
Яків Головацький народився в с.Чепелях, Брідсьюго повіту, в родині сільського священика. Домашню освіту здобував на русинській
мові, що рідко траплялося в освічених родинах у Галичині. Більшість молоді навчалася тоді польською або німецькою мовами. В гімназії у Львові разом з своїми товаришами Я.Головацький захоплювався народного творчістю, українською літературою. Такий напрямок навчання і самоосвіти сприяв зміцненню любові до рідного краю і народу, відданості справі національного відродження Галичини, якій Головацький віддавав усі сили в перший період своєї творчості. У 1831 р. Головацький вступив на філософський відділ семінарії. Тут він зблизився з Маркіяном Шашкевичем, Вагилевичем, Устияновичемта іншими своїми однодумцями, що гуртувалися навколо «Руської трійці» і її органу «Русалка Дністрова».
Непідробну і безкорисливу любов до галицького українського народу Головацький приніс із собою в семінарію з рідного Брідського повіту. З дальшим розвитком освіти ця любов базувалася на свідомому науковому груїггі. Головацький захоплюється пародіюю творчістю. Він, будучи студентом, з кінця в кінець мандрував по Галичині, Буковині і Закарпатській Україні, збирав і обробляв кращі зразки західноукраїнської народної поезії. Велика збірка оброблених ним пісень вийшла пізніше в чотирьох томах у Москві. В 40-х роках Яків Головацький видавав журнал «Вінок русинам на обжинки». Перша книга «Вінка» вийшла у 1846 р., друга, яку редагував його брат Іван Головацький, - у 1847 р. В обох книгах «Вінка» було вміщено значний етнографічний матеріал, зібраний ним у Галичині, Буковині і Закарпатті.
У грудні 1848 р. внаслідок розгортання національно-визвольного руху в Галичині українці домоглися відкриття у Львівському університеті кафедри українсько-руської мови і словесності, професором якої був обраний Я.Головацький. З цього часу Головацький виступає як визначний учений філолог і історик. Його найголовніші праці з історії були присвячені актуальним проблемам минулого і сучасного західних українських земель. Це, зокрема, «Історичний нарис заснування
Галицько-руської матиці і справоздання першого собору руських учених» (Львів, 1850); «Карпатська Русь. Географічно-статистичні й історико-етнографічні нариси Галичини, північно-східної Угрії і Буковини» (Петербург, 1875); «Про початок і дії Львівського Ставро 1111 ті ііс ь кої о братства в історико-літературному відношенні»; «Про перший літературно-розумовий рух русинів у Галичині з часів австрійського панування в тій землі» (Львів, 1865); «Велика Хорватія або Галицько-Карпатська Русь»(Відень, 1848). Головацькому належать цікаві праці про події 1848 р. в Галичині, а також ряд опублікованих історичних джерел, пам'яток літератури та руського письменства, бібліографічних покажчиків тощо. З 60-х років Головацький опинився під сильним впливом Погодіна та проповідника його ідей і історичних концепцій у Галичині Зубрицького. За свою москвофільську діяльність і російську орієнтацію австрійський уряд заплатив йому звільненням з Львівського університету. Головацький емігрував у Росію й зайняв там посаду голови Віденської археографічної комісії, яка зробила багато в справі публікації джерел з історії України, Білорусії і Литви.
ДІЯЛЬНІСТЬ «Руської трійці» залишилася пам'ятною вкою в історії українського національного руху в цілому, і зокрема в Східній Галичині. Академік О.Білецький назвав її першим виявом «галицько-руського відродження», а «Русалку Дністровую» - першою заявою «народу Західної України про своє існування, про свою національну гідність».
|
| |
| |
Головна 
