| kukusua | Дата: Неділя, 29.05.2011, 18:25 | Повідомлення # 1 |
 Селянин
Група: Користувачі
Повідомлень: 31
Статус: Offline
| Провідне місце в українській історичній літературі XVIII ст. належить літописам Григорія Грабянки і Самійла Величка. Ці твори певною мірою наслідують попередні козацько-старшинські літописи і продовжують історико-літера-турні традиції другої половини XVII ст. в нових умовах, що наклали на них відбиток. Літописами їх назвали умовно видавці Київської Тимчасової Комісії для розбору давніх актів. Під такою назвою вони продов¬жували залишатися в історіо¬графії другої половини XIX і початку XX століття. Справді ж твори Грабянки і Величка є жанром історичної літератури, дещо відмінним від того, який прийнято називати літописами.
Літопис Г.Грабянки був відомий дослідникам XIX ст. в дуже багатьох списках. Цей факт підкреслив у свій час досконалий знавець джерел з історії України О.М.Лазаревський. Незважаючи на велику кількість варіантів літопису Грабянки, жоден з них не зберігся в оригіналі. Київська Тимчасова Комісія для розбору давніх актів змушена була обрати з багатьох примірників повніший і найбільш ранній рукопис, складений скорописом часів життя автора, початку XVIII ст.
Григорій Грабянка був відомий серед старшини Гадяцького полку спочатку на посадах полкового осавула, судді, а пізніше полковника; його діяльність відноситься до першої третини XVIII ст. - за часів Петра І, правління «временщиков» і Анни Іванівни.
Мету написання свого твору Грабянка визначив у вступі, який він назвав - «Обьявление к читателю, кое ради вини сия история начатся писать», тобто, які причини збудили у автора інтерес до написання «Действия презельной брани».
Своїм твором Грабянка ставить за мету показати народ український як рівний серед усіх народів, «описаних в книгах давніми історіографами римськими і польськими, Кромером, Бєльським, Стрийківським, Гвагнігом, Каховським, також німецьким Пуфендорфом і Гібнером складеними, а нині по повелінню Петра першого, імператора Всеросійського на слов'янську мову переведених». Він ставить перед собою завдання чіткіше, ніж його попередники, показати історію боротьби народу за свою землю, яка нанесена «ясно землемірами на мапах світу, відбивши на них воєводства Київське, Чернігівське, Брацлавське і Подільське, де течуть ріки Дністер, Буг, Горинь, Дніпро, Десна і Сурож аж до Чорного моря».
В своєму творі Грабянка ставить за мету описати події минулого на землях України, розмежованих між Північно-Східною і Західною РуссюДОсобливо це цікаво щодо останньої. До кінця XVII ст. українські історики і діячі літератури в дуже рідких випадках відрізняли землі українські і білоруські. Довготривале перебування цих земель в складі Великого князівства Литовського та Польщі майже стерло поняття про межі і різницю між Україною і Білорусією. На початку XVIII ст., як бачимо з писань освічених кіл України, це поняття існує. Незважаючи на поділ України за Андрусівським договором 1667 р. і Вічним миром 1686 р., продовжує існувати тверда думка про Україну як цілісне географічне, територіальне і етнографічне поняття, поняття про єдиний народ, що проживає від Дністра до верхів'я Десни з заходу на схід і від Чорного і моря до верхів'я Дніпра - з півдня на північ.
Одним з найголовніших джерел для Грабянки послужили попередні козацькі літописи, хроніки, різного роду щоденники, або діаріуші, а також твори польських письменників та істориків - Кромери, Бєльського, Стрийковського, Гван'їні, Коховського, а особливо Твардовського. Нарешті, Грабянка використав офіційні акти - привілеї, листи, договори, різні матеріали гетьманської канцелярії.
Основному текстові літопису Грабянки передують два вірші -«Похвала віршами Хмельницькому от народа Малоросійського» і «Вірша на герб Малоросійський». Перед першим віршем мусив бути в книзі портрет Богдана Хмельницького, перед другим - герб війська Запорізького - козак, озброєний мушкетом.
Обидва вірші є ніби епіграфами до військової історії козацтва, написати яку поставив за мету автор. «Действие презельной брани» Григорія Грабянки ми можемо назвати історією козацьких війн від часів появи козаків до 1664 р. у вигляді окремих історичних повістей, оповідань, а далі, до 1708 р., у вигляді рік за роком викладеного короткого переліку важливих історичних подій, на зразок останніх записів у літопису Самовидця. Записи про кінець XVII і початок XVIII ст., особливо короткі нотатки про Північну війну, зроблені, ймовірно, автором на підставі власних спостережень і живих свідків подій.
Центральне місце в літопису Грабянки займає історія Визвольної війни середини XVII ст.
В оцінці подій Визвольної війни Грабянка близький до автора літопису Самовидця. Він, як представник панівного класу, негативно ставиться до повстань всередині українського суспільства, виправдовує придушення народних виступів проти старшини. В оповіданнях про події XVIII ст. він стриманий в оцінках і висновках про них. У 1723 р., в зв'язку з ув'язненням в Петропавлівській фортеці, Грабянці довелося залишити справу дальшого описання історії України часів Летра І після виступу Мазепи і розгрому шведів під Полтавою. Грабянка довів виклад своєї історії лише до 1708 р.\|"
У 1992 р. київське видавництво «Дніпро» перевидрукувало літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки.
Поряд з твором Грабянки визначне місце в українській історичній літературі першої третини XVIII ст. займає літопис Величка- виданий Київською Тимчасовою Комісією для розбору давніх актів.
Літопис Величка є однією з найцінніших пам'яток української історіографії і літератури військово-повістевого жанру XVIII ст. Він зберігся лише в єдиному оригінальному примірникові, який під час продажу з аукціону відомим збирачем літописів Лаптіним був куплений М.П.Погодіним і подарований ним для друку Київській Тимчасовій | Комісії для розбору давніх актів, що надрукувала цей цінний твір.
Своїм обсягом твір Величка найбільший з усіх відомих нам пам'яток історичної літератури XVП-XVIII століть. Перший том, що починається оповіданням про Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького, доведений автором до 1660 р. Але цьому матеріалові передував виклад подій більш ранньої історії козацтва. Доказом цього є те, що в додаткові до першого тому вміщено кілька документів, які стосуються початку XVII ст., зокрема часів Петра Конашевича-Сагайдачного. В збережених і надрукованих частинах не вистачає оповідань про події Визвольної війни середини XVII ст. Цю прогалину довго заповнював літопис Грабянки. Найкраще зберігся текст літопису ] Величка, що вміщений у другому томі, хоч і в ньому під час підготовки | до друку не виявилося двох сторінок. Літопис закінчується 1700 р., а, між іншим, у тексті є вказівки автора на те, що він буде продовжений далі. Так, мабуть, і було. Адже ж не випадково на титульному аркуші книги поставлена дата 1720 р., крім того, наприкінці твору вміщена хронологія подій аж до 1723 р. В третьому томі автор згадує мимохідь про деякі події 1720-1723 рр. Ймовірно, що наступні частини твору, в яких були вміщені оповідання про історію перших двох десятиліть XVIII ст., загублені. Рукопис літопису оздоблений десятьма не дуже вдало виконаними портретами гетьманів - Богдана Хмельницького, Виговського, Юрія Хмельницького, Бргоховецького, Тетері, Петра Дорошенка, Ханенка, Многогрішного, Самойловича і Мазепи.
Свої історичні погляди Величко виклав у передмові до літопису, названій «Передмовою до чительника». Тут ще більше, ніж у Грабянки, надано історії великого загальноосвітнього, науково-пізнавального значення. Разом з тим автор ставить перед собою загальноповчальне, моралізуюче завдання на зразок того, як це робив давній руський літописець, що не раз висловлювався про користь велику людям від «книжного читання».
З перших сторінок свого твору і далі Величко виступає як палкий патріот своєї вітчизни, «істинний Мальїя Росії син», як не раз він називав себе.
На відміну від своїх попередників він не бере на віру звісток про ті чи інші факти, що ставали відомі йому, а співставляє і перевіряє. Це не було ще критичним ставленням істориків до джерела в науковому розумінні, але вже характеризувало великий поступ в розвиткові історичної науки. Інша справа, наскільки їм удавалося досягти мети в цьому напрямкові, тобто добитися встановлення достовірності і правдивості історичного факту.
Історична концепція, якою пройнятий літопис Величка, близька до концепції автора літопису Самовидця. Проте ці пам'ятки значно відрізняються одна від одної. Наприклад, у концепції Величка чіткіше виявляється поняття про народ і народність. Якщо Самовидець і значною мірою Грабянка під українським народом розуміють головним чином козацтво, до якого включається також і старшина, то Величко визначає \ народ як ціле українське суспільство. В літопису Величка велике місце у визвольній боротьбі і у суспільному житті надано посполитим та взагалі | простому народові, хоча діяльність гетьманів, козацтва і старшини, як і в І інших істориків ХУІІ-ХУІП століть, займає центральне місце.
У Величка чіткіше, ніж у будь-кого з його попередників і сучасників, окреслене поняття України і українського народу. Ці назви у нього виступають як цілком визначені територіальні і національні народні категорії. Україна цьогобічна і тогобічна у нього - чітке поняття території обох боків Дніпра, населеної українським, менше зустрічається - малоросійським і лише в окремих випадках - козацьким народом від верхів'я Північного Дінця до верхів'їв Случі, Горині і Прип'яті із сходу на захід та від Чорного моря до верхів'я Дніпра з півдня на північ.
\ Однією з цікавих пам'яток української історіографії цього періоду є «Коротке описання Малоросії» (автор невідомий). Хроніка містить події з історії України від давніх часів до 1734 р. Починається вона згадкою про домонгольський період історії Русі, завоювання її Батиєм, захоплення України Литвою і Польщею. Більш докладні оповідання починаються від початку Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького і особливо по мірі наближення до кінця XVII та початку XVIII століття. «Коротке описання Малоросії» лише на перший погляд нагадує хроніку або літопис. Справді ж, це коротка, але систематично зв'язана історія України від великокнязівської доби, а головне від XIV ст. до 1734 р., хоча й позначена в хронологічному порядку по роках на зразок літопису^
Фактична сторона подій у книзі описана з великою простотою. Це зробило її більше, ніж будь-який інший тогочасний історичний твір, доступною для широких кіл читачів.
Автор «Короткого описання Малоросії» зумів догодити смакам освічених кіл козацько-старшинської інтелігенції, що цікавилась історією свого краю, серед якої цей твір довго користувався найбільшою популярністю. Тексти з нього вносилися переписувачами у нові списки відомого вже літопису Самовидця.^агато запозичив з цього твору пізніше в 70-х роках XVIII ст. В.Г.Рубан для свого «Короткого літопису Малої Росії». «Коротке описання Малоросії» лягло в основу історичних праць про Україну французького історика Жан-Бенуа Шерера, який з додатком «Опису України Боплана» був надрукований у Парижі в 1788 р. Ним користувалися і часто наслідували йому дворянські історики першої половини XIX ст. Його використав Микола Маркевич для своєї «Истории Малороссий»Л
Від першої половини XVIII ст. залишилося кілька менш цінних історичних хронік, відомих під назвою літописів.
«Чернігівський літопис» містить у собі коротку хроніку подій від 1587 до 1725 рр. Разом з літописом, як додаток, О.Лазаревський вперше надрукував Коломацькі чолобитні, які стали близьким приводом для арешту П.Полуботка та іншої генеральної старшини в 1723 р. Коломацькі чолобитні були знайдені в архіві Григорія Полетики
До подібного ж роду, правда, більш поширених, хронік можна віднести «Летописец, или описание краткое, знатнейших действ и случаев, что в котором году деялося в Украйни малороссийской обеих сторон Днепра и кто именно когда гетьманом бьш козацким». При надрукуванні цього твору В.Антонович довів, що автором його був генеральний обозний 30-х-40-х років XVIII ст. Яків Юхимович Лизогуб, і назвав цю хроніку літописом Лизогуба.
Від початку XVI ст. до кінця XVII ст. так званий літопис Лизогуба являє собою складену рік за роком хронологію, джерелом якої є різного роду козацькі хроніки, особливо літопис Самовидця. В окремих випадках записи літопису Лизогуба текстуально співпадають із літописом Самовидця. Від оповідань 90-х років XVII ст. і до кінця твору до 1737 р. джерелом літопису були родинні записи сім'ї Лизогубів. Вони є більш поширеними, ніж попередні оповідання про участь українських козаків у Північній війні, про побудову Петром І Печерської фортеці і арсеналу у Києві, про страту Мазепою Кочубея та Іскри.
|
| |
| |
Головна 
