| kukusua | Дата: Неділя, 29.05.2011, 18:20 | Повідомлення # 1 |
 Селянин
Група: Користувачі
Повідомлень: 31
Статус: Offline
| В історії України важко знайти особу, навколо якої точилися б такі гострі суперечки, перехрещувалися різні, часто полярні думки, як І.Мазепа. Захоплення, різке неприйняття, замовчування - такий щонайменше діапазон суджень дослідників про нього.
Справді, ряд обставин, зумовив, м'яко кажучи, неоднозначність оцінок і характеристик. Що спонукало перекидатися І.Мазепі від одного правителя до іншого? Яке його місце серед українських гетьманів? Чому
улюбленець Петра І, осипаний царськими щедротами, став його заклятим ворогом? Це лише незначне коло питань, що вимагають відповіді правдивої, об'єктивної, зваженої, побудованої на фактах, а не на домислах та емоціях.
Заради справедливості слід зазначити, що постать І.Мазепи, його життя та діяльність вже в XVII ст. перебували в полі зору не лише найближчого оточення, а й широкої громадськості - простих людей, літописців, політичних діячів та дипломатів, журналістів, вітчизняних і зарубіжних. Існує величезна історіографічна традиція, причому з найширшим спектром думок, поглядів та оцінок цієї непересічної особи. Потрібно відзначити, що історіографія по даній темі поділяється на праці, які дають позитивну, об'єктивну оцінку діяльності гетьмана України та праці иропетровської орієнтації, де І.Мазепу звинувачують у І зраді.
Слід віддати належне праці Уманця Ф.М. (Гетьман Мазепа. - СПб, 1887), де вперше (після 1709 р.) дається правдива оцінка діяльності гетьмана І.Мазепи. Своєю працею він не ідеалізує постать гетьмана, а передає його настрої, погляди та діяння з об'єктивної точки зору. В книзі просліджується життєвий шлях І.Мазепи до гетьманської булави, причини переходу до Карла ХП, а також зображено Полтавську битву.
Позитивну оцінку полководцю і громадському діячеві дають український історик і літературознавець І.Борщакта французький історик і публіцист Р.Мартель (Іван Мазепа. - К.: Свенас, 1991. - 133 а). Твір являє собою жизтєвий і політичний портрет гетьмана. У книзі особлива увага звертається на дитячі та юнацькі роки І.Мазепи, на формування його поглядів. На основі документів І.Борщак та Р.Мартель охаракте-ризовують дипломатичні зв'язки І.Мазепи та Карла XII і їх спільну діяльність проти Негра І. Автори книги зображують І.Мазепу як людину, якій притаманне високе почуття - кохання.
Оповідь ГХоткевича (Гетьман Іван Мазепа //Два гетьмани.- К.: Цміпро, 1991. - С.63-106) побудована на джерельній основі. Автор, ний надаючи зміст договірних статей між І.Мазепою і представником ми мтського уряду князем В.Голіциним, показує як монархічна Росія и,і практиці обмежувала автономні права України, проводила політику і трального і національного поневолення народу. ГХоткевич піднімає іанісу над трагічними подіями минулого, розповідає про долю однодумців І.Мазепи. Спираючись на історичні джерела, він подає матеріали про загальне невдоволення, яке викликали проводжувані царем обмеження прав і вольностей українського народу, постійне виморювання козаків військовими походами і битвами задля інтересів і іарської Росії. Автор, таким чином, наголошує, чому ж І.Мазепа зрештою і наважився розірвати пута, що їх накинули російські царі.
Цінний і вагомий вклад в українську та зарубіжну історіографію внесла праця ТМацьківа (Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687-1709 рр. - Мюнхен: Український вільний університет, 1988. - 286 с). Автор критично аналізує матеріали про І.Мазепу в іноземній мемуаристиці, дипломатичних звітах і тогочасній пресі. Особлива цінність книги полягає в тому, що в ній зібрано чимало невідомих досі, але важливих джерел, які стосуються діяльності українського гетьмана.
В.Січинський (Чужинці про Україну. - Львів: Світ, 1991. - 96 а), працюючи над стародавніми пам'ятками, статтями і працями, написав цікаву і важливу книгу. Нею він прагнув донести до свідомості читача матеріал без фальсифікацій, який необхідний нам, особливо тепер, коли починаємо об'єктивно вивчати справжню історію України. Саме із його книги ми дізнаємося про те, що І.Мазепа володів декількома іноземними мовами, захоплювався колекціонуванням зброї, а також зібрав велику бібліотеку. Саме дані такого характеру дають можливість розглянути постать гетьмана як людини, політика та державного діяча.
Праця французького історика Проспера Меріме (Українські козаки та їх останні гетьмани. - Л.: Каменяр, 1990. - 301 с.) дає загальну характеристику всім гетьманам України, в тому числі звертає увагу на гетьмана І.Мазепу, де зображує його як борця, що прагнув відвоювати своєму народові незалежність.
Неоднозначна реакція певної частини населення України на сьогоднішні зміни в суспільстві, такі ж погляди на постать І.Мазепи та на його боротьбу за свободу свого народу - цілком реальна річ. Якоюсь мірою підштовхувати невтаємниченого, а то й засліпленого «блискучими» витворами радянської історичної науки читача до неупередженого розуміння ролі І.Мазепи в історії України - мета збірника, про який піде мова нижче. Вже сама побудова його на протиставленні вочевидь пропетровської духом, хоч і не позбавленої цікавих подробиць, повість В.Готвальда ( Мазепа // Мазепа: Збірник (Передм., упоряд. тексту й іл., комент.Іванченко Ю.І. - К.; Мистецтво, 1993. - С.9-84) з відверто антимосковською, позначеною емоційністю працею В.Будзиновського (Гетьман І.Мазепа. - С.85-154) допомагають збагнути, хто ж такий І.Мазепа - чи ворог України, чи її вірний син і заступник, чи йшов він проти України, чи проти московського царя.
Нариси, що об'єднані в одну книжку (Маланюк Є. Ясновельможний пан Мазепа - тло і постать. Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. - К.: AO Обереги, 1991. - 48 с), розповідають про фатальну долю гетьмана 1.Мазепи, його величезний і неоцінений досі вклад у розбудову культури України. Спрямування культурної політики гетьмана І.Мазепи на створення в країні нового покоління, що мало розпочати Нову Добу - є головною ідеєю праці М.Андрусяка.
Нещодавно з'явилась праця О.Апанович (Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. - К.: Либідь, 1993. -- 288 а), за яку вона на початку 1994 р. удостоєна Державної премії імені Т.Г.Шевченка. В цій збірці відображені також окремі сторінки життя та діяльності І.Мазепи.
Дана тема знайшла своє висвітлення у публікаціях «Киевской стариньї», де побічно йдеться про державну діяльність гетьмана (Посольство Шакловитого к Мазепе в 1688 г. - К., 1890. - Т.ХХГХ. -С. 199-226; Письмо гетьмана Мазепи к ближнему окольничему Л.Р.Неплюеву (1689 г.). - К.,1892. - T.XXXVII. - С.297-298). На сьогоднішній день з'явилось ряд статей в періодиці. Це статті І.Борщака (Мазепа людина й історичний діяч//Літ.Україна. — 1990.-25-29 жовт.), О.Гуржія (Україна в плаї іах Петра І // Культура і життя. - 1991. — 2 берез.), М.Дмитрієнка (Трагедія гетьмана Мазепи // Сіль-ські вісті.- 1991.-28
Монографія шведського славіста А.Єнсена (Мазепа. - К.: Укр.письм., 1992.-203 с.) дає змогу оцінити події того часу очима ізноземця. І хай багато в чому з Єнсеном погодитися не можна, однак узагальнення усіх джерел дають можливість отримати різні факти. На думку автора монографії, І.Мазепа був людиною без сталого принципу, не мав політичної лінії, для нього не існувало понять права і безправ'я, в його особі тріумфував егоїзм, а вся діяльність була підпорядкована особистим інтересам і жадобі збагачення. Навіть відповідаючи на кардинальне запитання, що примусило І.Мазепу розірвати з Москвою і стати на стороні Карла XII, А.Єнсен пояснює це персональним честолюбством гетьмана, а не бажанням самостійності українського народу. Однак, монографія є цінною тому, що в ній дається багато фактичного матеріалу, спогади та відомості із шведських джерел. Саме із цієї праці ми більш детально дізнаємося про час зародження українсько-шведських відносин.
Окремі сторінки присвячені Україні та особі гетьмана І.Мазепи містяться в «Історії Карла XII» великого французького письменника-історика Вольтера. «Україна завжди прагнула до свободи, але, оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, вона примушена була шукати собі протектора в одній з тих держав. Україна піддалася спочатку Польщі, яка поводилася з нею зовсім як з поневоленою країною, відтак піддалася Московитові, що уярмлював її неначе рабів, як це завжди є звичаєм у Московитів. Спочатку користувалися Українці привілеєм обирати собі володаря під назвою гетьмана, але скоро позбавили їх того права, й гетьмана стала призначати Москва». Про самого Мазепу Вольтер пише, що «Одного разу, як Мазепа був у Москві, звернувся до нього цар, щоб він (Мазепа) поміг зробити козаків більш залежними. Мазепа відповів, що становище України і характер її нації є непереможні для здійснення царських планів. П'яний цар назвав Мазепу зрадником і загрозив, що посадить його на паль. Повернувшись на Україну, вирішив Мазепа повстати. Він хотів стати незалежним володарем і створити могутнє королівство з України та відламків Росії. Це була відважна людина, далекозора, невтомна в праці, хоч поважного віку». Торкаючись невдачі Мазепи і шведських військ, Вольтер зауважує, що Мазепа «одначе приніс королеві (Карлу XII) надію на підтримку своїм розумом у тій невідомій
|
| |
| |
Головна 
