| kukusua | Дата: Неділя, 29.05.2011, 17:55 | Повідомлення # 1 |
 Селянин
Група: Користувачі
Повідомлень: 31
Статус: Offline
| За найновішими даними, людина з'явилася на Землі понад 2 млн. років тому. На думку вчених, розселення первісної людини в межах Східної Європи, зокрема України, відбувалося головним чином через західні райони Малої Азії й Балкани. Розпочавшись близько мільйона років тому, цей тривалий процес освоєння нових територій продовжувався й на пізніших етапах кам'яного віку. Кісткові рештки архантропів в Україні поки ще не виявлені, але відомі сліди їх існування у вигляді стійбищ, які належать до ашельської епохи раннього палеоліту.
Палеолітичні пам'ятки України вивчаються вже понад 100 років. У 1873 р. В.І. Камінський відкрив біля с. Гінці на Полтавщині першу відому на той час у Східній Європі палеолітичну стоянку. Значний внесок ,у дослідження палеоліту України зробили в період між світовими війнами К.С.Мережківський, В.В.Хвойка, П.П.Єфименко, М.Я.Рудинсь-кий, П.Й.Борисковський, С.М.Бібіков та ін. їхню справу продовжують сучасні українські науковці О.Г.Черниш, В.М. Гладилін, М.І. Гладких, В.Н. Станко, О.О.Кротова та ін. Вони довели, що у палеолітичну епоху людина досягла відносно високого рівня матеріальної й духовної культури. Це стало основою для дальшого поступального соціально-економічного та культурного розвитку тодішньої людності.
Мезолітичні старожитності України досліджували у міжвоєнний період М.В.Воєводський, Д.О.Крайнов, С.М.Бібіков, І.Ф.Левицький. В останні десятиріччя цією тематикою займалися та займаються О.О.Формозов, Д.Я. Телегін, І.Г.Мацкевий,Л. Л.Залізняк та ін. На сьогодні в межах нашої країни відомо близько 600 стоянок та інших пам'яток мезоліту, зокрема кілька могильників. Аналіз матеріалів могильників дав змогу встановити особливості ритуалу поховання та вірувань мезолітичних племен, їх антропологічний склад, наявність у них соціально територіальної організації, пов'язаної з рибальсько-мисливськими угіддями, за котрі точилася боротьба (А.Д.Столяр, Д.Я.Телегін, Г.Ф. Дебець).
Вивчення неолітичних пам'яток на території України розпочалося ще наприкінці XIX ст., однак основні групи неолітичних стоянок, поселень і могильників були досліджені в 20, - 30 рр. XX ст. (М.Я.Рудинський, Н.В.Добровольський) і після Другої світової війни (І.Ф.Левицький, В.М.Даниленко, Д.Я.Телегін, М.Ф.Потушняк, О.М.Титова). На сьогодні в межах України виявлено близько 700 поселень та окремих місцезнаходжень неолітичної епохи, а також понад 20 могильників, у тому числі й досить великих із певною докладністю визначено строкатий етнокультурний склад населення цієї доби, -строкатий як за рівнем культурно-економічного розвитку окремих племен, так і за їхнім походженням.
Найбільш яскравими енеолітичними культурами на території України є трипільська, розміщена в лісостеповій зоні, і ямна, що займала в основному степові райони.
В кінці XIX ст. київський археолог В.В. Хвойка провів перші розкопки трипільських пам'яток у с. Трипілля Київської губернії. Датуючи трипільську культуру, він виділив у ній дві хронологічні групи - кам'яного віку і епохи міді. Ним же була висловлена думка, що могутні площі з глини були рештками не житла, а святилищ, пов'язаних з культом поховання.
Пам'ятки трипільської культури займали в IV - першій половині III тис. до н.е. все лісостепове Правобережжя і Подністров'я, а на пізньому етапі існування культури поширилися на Волинь і в степове Причорномор'я. На сьогодні в межах України та Молдови відомі сотні трипільських поселень.
У розвитку Трипілля за періодізацією ТС. Пассек виділяють три періоди: ранній (А) - поселення Лука-Врублівецька, Гринівка на Дністрі; середній (В) - Володимирівка на Синюсі, Коломийщина поблизу Києва; пізній (С) - Жванець, Козаровичі, Усатове (тепер територія Одеси), Городськ на Волині, Софіївка на Київському Подніпров'ї та ін. Значний вклад у вивченні трипільської культури в повоєнні роки внесли К.К.Черниш, Т.С.Мовша, В.Г.Збенович, П.О.Круц, О.В.Цвек та інші науковці.
Ямну культуру детально дослідили ще в середині XIX ст. Д.Я.Самоквасова, М.Є.Бранденрбург, Г.Л.Скадовський.
Вивченням степових племен мідного віку України займалися й займаються В.О.Городцов, О.Ф.Лагодовська, А.В.Добровольський, О.Г.Шапошникова, А.О.Щепинський, Д.Я.Телегін.
Епоха бронзи - останній великий період первіснообщинної формації. Археологи та лінгвісти здійснили велику роботу з визначенням етнічної належності населення бронзового віку. Обгрунтованою слід уважати думку, що племена Волині, Правобережжя, Середнього Подніпров'я - тшинецькі, білогрудівські й чорноліські - належали до праслов'янської етнічної спільності (О.І. Тереножкін, Б.О. Рибаков, С.С.Березанська), а носії культур шнурової кераміки були предками германців, слов'ян і балтів. Степові райони України ще з енеолітичного часу (ямна культура), а потім в епоху бронзи (культури багатоваликової кераміки, зрубна, білозерська) були заселені скотарськими племенами індоіранської етнічної спільності (М.Я.Мерперт, Н.Л.Членова, С.С.Березанська). Певною своєрідністю в етнічному плані відзначалося населення епохи бронзи Південного Заходу та Північного Сходу України. На Дністрі й у Степовому Правобережжі мешкали носії фракійських культур, сабатинівської та Ноа (С.Моринц, Г.І.Мілюкова). В населенні мар'янівської та бондарихинської культур (Північний Схід України) дослідники вбачають представників фіно-угорської групи (В.А. Іллінська, Д.Я. Телегін).
В першому тис. до н.е. з'являється залізо - більш досконалий метал, ніж бронза. Першими відомими нам племенами на території України, що володіли залізними знаряддями праці і зброєю були кіммерійці. Про них згадує Гомер в славетній «Одіссеї», окремі відомості є також в Геродотовій «Історії». Науковцям тривалий час не вдавалося співвіднести писемні повідомлення з конкретними знахідками. Через якісь загадкові випадковості кіммерійські старожитності довго не траплялися археологам. Аж лише в повоєнний час ситуація змінилася на краще й тепер в розпорядженні дослідників є кількасот пам'яток кіммерійського часу (IX - перша половина VII ст. до н.е.). Велика заслуга в цьому належить вченому О.О. Ієссену та засновнику київської школи скіфознавства О.І.Тереножкіну, - вони виділили основні риси кіммерійської культури, що дає змогу досить легко визначати поховання її носіїв серед усієї маси степових могил ранньої залізної доби. Ці поховання здійснювалися в прямокутних або в овальних ямах, прикритих курганним насипом. Іноді стінки ями обшивалися деревом, з цього ж матеріалу робилося й її перекриття. Кіммерійські поховання - головне археологічне джерело для вивчення історії й культури цього ще значною мірою таємничого народу, оскільки поселень і міст після нього не залишилося.
Корені кіммерійської культури, на думку більшості сучасних дослідників (Г.Т. Ковпаненко, Б.А. Шрамко та.ін.), слід шукати у старожитностях зрубних племен Північного Причорномор'я, - їхні нащадки, безумовно стали однією з головних складових частин кіммерійського народу. Значну роль у формуванні цього народу відіграв і перехід у степи Східної Європи досить великих груп населення з більш східних районів.
|
| |
| |
Головна 
