| Ekzor | Дата: Неділя, 08.01.2012, 22:14 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Філософія розробляє певні «моделі» реальності, крізь «призму» яких вчений дивиться на свій предмет дослідження (онтологічний аспект) "Філософія дає найбільш загальну картину світу в його унісально-об'єктивних характеристиках, становить матеріальну дійсність в єдності всіх її атрибутів, форм руху і фундаментальних законів. Ця цілісна система уявлень про загальні властивості і закономірності реального світу формується в результаті узагальнення і синтезу основних приватних- загальнонаукових понять і принципів.
Така філософська картина світу (на відміну від релійно, міфологічної і т. п.) слугує передумовою і умовою для розробки фізичної, біологічної та інших картин світу в якості універсальної онтологічної установки. Інакше кажучи, філософія дає загальне бачення світу, на основі якого будуються бачення приватно науквого характеру як елементи більш широкого цілого - філософського осмислення реальності. Саме воно дозволяє побачити місце і роль приватнонаукових уявлень, «пропісать» їх як необхідних моментів, сторін загальної картини світу.
Філософія дає загальне бачення світу не тільки в тому вигляді, яким він був раніше і який він тепер. Філософія, здійснюючи свою пізнавальну роботу, завжди пропонує людству деякі варіанти його життєвого світу. І в цьому сенсі вона має прогностичні функції. Таким чином, найважливіше призначення філософії в культурі - зрозуміти не тільки який у своїх глибинних структурах і підставах людський світ, але яким він може і повинен бути. При цьому категоріальні структури філософії забезпечують нове бачення як об'єктів, перетворюються в людській діяльності, так і самого суб'єкта діяльності, його цінностей і целей.
1. Сьогодні говорити про чисто об'єктивної картини світу, не враховуючи місця суб'єкта в ньому, неможливо.
2. Філософія «озброює» дослідника знанням загальних закономірностей самого пізнавального процесу, вченням про істину, шляхи та форми її осягнення (геологічний аспект). Філософія (особливо в її раціо-налістичному варіанті) дає вченому вихідні гносеологічні орієнтири про сутність пізнавального відношення, про його форми, рівні, вихідні передумови і загальні підстави, про умови його достовірності та істинності, в соціально-історичному контексті пізнання і т. д.
Хоча всі приватні науки здійснюють процес пізнання світу, жодна з них не має своїм безпосередньо ¬ вим предметом вивчення закономірностей, форм і прин ¬ ципов пізнання в цілому. Цим спеціально займається філософія (точніше гносеологія, як один з основних її розділів), спираючись на дані інших наук, аналізую ¬ щих окремі сторони пізнавального процесу (пси ¬ холог, соціологія, наукознавство та ін.)
Крім того, будь-яке пізнання світу, в тому числі науч ¬ ве, в кожну історичну епоху здійснюється у відпо ¬ відності з певною «сіткою логічних категорій». Перехід науки до аналізу нових об'еетов веде до переходу до нової категоріальної сітці. Якщо в культурі не Додай ¬ лася категоріально система, що відповідає новому типу об'єктів, то останні будуть відтворюватися через не ¬ адекватну систему категорій, що не дозволяє розкрити їх сутнісні характеристики. Розвиваючи свої категорії, філософія тим самим готує для природознавства і соціг альних наук своєрідну попередню програму їх майбутнього понятійного апарату. Застосування розроблених у філософії категорій у конкретно-науковому пошуку призводить до нового збагаченню категорій та розвитку їх змісту.
Останнім часом зріс інтерес до аналізу нових тенденцій у розвитку теорії пізнання, до приведення її змісту у відповідність з новим етапом розвитку науки. У зв'язку з цим активно обговорюються, зокрема, проблеми об'єкта та об'єктивності пізнання (з критикою «натуралістичного об'єктивізму»), залежність тверджень про існування об'єктів від певної концептуальної системи, взаємозв'язок наукового пізнання і його методології з ціннісно-цільовими орієнтирами ; більш суворий облік відносності об'єкта до засобів, операцій і методів пізнавальної діяльності суб'єкта, який все частіше розуміється як «колективний суб'єкт» наукового пізнання.
Нове осмислення об'єктивності знання через включення в арсенал раціональності «нетрадиційних» характеристик тягне за собою подальший, більш глибокий аналіз взаємозв'язку цих характеристик і об'єднання гносеологічного та соціологічних «концептуальних схем» в єдину теорію пізнання. Найважливіші зміни проходять в теорії пізнання у зв'язку з бурхливим розвитком і введенням в сферу науки складних, що самоорганізуються, цілісних, саморозвиваються систем - в тому числі і «людино-розмірних» (біотехнологія, екологія,соціокультурна сфера і т. п.). Все більш широко у проблемне поле гносеології входять питання соціо-культурної детермінації об'єктів пізнання, питання трансляції знань і комунікації між суб'єктами пізнання, багатоскладові взаємозалежності між діяльністю людей і її культурно-історичним контекстом. А це веде до того, що кордон між об'єктом і суб'єктом пізнання стає все більш умовною і відносною. Найважливішою характеристикою гносеологічних досліджень і разом з тим категорією епістемології стає плюралізм: цією категорією охоплюються відношення між різними типами раціональностей, емпіризму, раціоналізму, типами культурно-історичної детермінації, типами організації «розумових колективів» та наукової інстітуалізації
3. Філософія дає науці найбільш загальні принципи, що формулюються на основі певних категорій. Ці принципи реально функціонують в науці у вигляді всеобщих регулятивов, універсальних норм, вимог, котрі суб'єкт пізнання має реалізувати у своєму досліді. Вивчаючи найбільш загальні закономірності буття і пізнання, філософія виступає як граничного, самого загального методу наукового дослідження. Цей метод, однак, не може замінити спеціальних методів окремих наук, це не універсальний ключ, що відкриває всі таємниці світобудови, він не визначає апріорі ні конкретних результатів приватних наук, ні їх своєрідних методів.
Філософсько-методологічна програма не повинна бути жорсткою схемою, «шаблоном», стереотипом, за яким «кроять і перекроюють факти», а лише «загальним керівництвом» для дослідження. Не є філософські принципи і механічним «набором норм», «списком правил» і простим зовнішнім «накладенням» сітки всезагальних категоріальних визначень і принципів на спеціально науковий матеріал. Сукупність філософських принципів - гнучка, рухлива, динамічна і система, вона не може «надійно забезпечити» заздалегідь відведені, повністю гарантовані та свідомо «налаштовані на успіх» ходи дослідницької думки.
4. Від філософії науковець отримує певні ми¬ровоззренческие, ціннісні установки і смисложизненні орієнтири, які - іноді значною мірою (особливо в гуманітарних науках) - впливають на процес наукового дослідження і його кінцеві результати (аксіологічний аспект).
Філософська думка виявляє не тільки інтелектуальні (раціональні), але також морально-емоційні, естетичні та інші людські універсалії, завжди пов'язані з конкретним історичним типам культур, і разом з тим належать людству в цілому (загальнолюдські цінності). Філософія відіграє роль критичної «селекції», тобто акумуляції світогл. досвіду і його передачі за наступним поколінням. Там самим вона пропонує вченому різні варіанти світорозуміння, які завжди є інтеграцією всіх форм людського досвіду - практичного, пізнавального, ціннісного, естетичного та ін. Філософія (особливо в її «екзистенціальних варіантах») «постачає» вченому величезний матеріал для формування його системи поглядів на світ (і на своє місце в ньому), його життєвої позиції, переконань, ідеалів і ціннісних орієнтації, його інтересів, пристрастей, моральних принципів і т.д.
5. Найбільшою мірою філософія впливає на наукове пізнання при побудові теорій (особливо фундаментальних). Це найбільш активно відбувається в періоди «крутої ломки» понять і принципів у ході наукових революцій. Очевидно, зазначений вплив може бути як позитивним, так і негативним - залежно від того, якою філософією - «хорошою» чи «поганою» - керувався вчений і які саме філософські принципи він викор.
Якщо говорити більш конкретно, то вплив філософії на процес спеціально-наук. дослід. і побудова теорії полягає, в тому, що її принципи «при переході від умоглядного до фундаментального теоретичного дослідження виконує своєрідну селективну функцію. Остання полягає в тому, що з безлічі умоглядних комбінацій дослід. реалізує тільки ті з них, які вписуються в його світогляд ». Але не тільки з ним, а також з філософсько-методологічними орієнтаціями вченого.
Говорячи про селективну функцію філософських принципів, слід мати на увазі:
а) ця функція може бути, взагалі кажучи, як евевристичної («позитивна» роль філософії), так і антиевристичної («негативна» роль філософії). Все залежить від того, про які саме філософські принципи йде мова;
б) евристична селективна функція тільки матеріалістичних і діалектичних принципів, селективна ж функція ідеалістичних і метафізичних принципів антиевристична;
в) селективна функція філософських принципів неабсолютна, а відносна: вона залежить від предметної та інформаційної областей;
г) невірні, «погані» філософські принципи можуть привести до побудови правильної теорії, і навпаки, керуючись принципами «хорошої» філософії, вчений може прийти до помилкових висновків. Філософські принципи лише один з багатьох факторів наукового пошуку - разом з досвідом, уявою, фантазією, интуїцією і т. п. Отже, навіть за наявності «безумових» філософських принципів позитивний науковий результат ще аж ніяк не гарантований. Якщо такі принципи адекватно відображають об'єктивну реальність і її атрибути, то вибір (за інших рівних умов) може призвести до успіху і навпаки;
д) метою вибору є створення умов для досвідної перевірки. А це означає, що безпосередньою метою вибору, строго кажучи, аж ніяк не є «знаходження істини». Останню здатний виявити тільки досвід, спостереження, експеріменти.
6. Істотний вплив на розвиток пізнання філософія надає своєї «умоглядно-прогнозуючої» функцією. Мова йде про те, що в рамках філософії (а точніше - у тій чи іншій її формі) виробляються оп ¬ ределенний ідеї, принципи, уявлення і т. п., зна ¬ чімості яких для науки виявляється лише на буду ¬ щих етапах еволюції пізнання . Особливо багатою в цьому відношенні була натурфілософія, але не тільки вона.
Такі, зокрема, ідеї античної атомістики, ко ¬ торие стали природничих фактом лише в XVII-XVIII ст. Такий розвинений у філософії Лейбніца катего ¬ ріальний апарат, що виражає деякі загальні осо ¬ сті саморегулюючих систем. Такий і гегелівський апарат діалектики, «передбачив» сутнісні ха ¬ рактеристики складних саморозвиваються систем - в тому числі і ідеї синергетики, не кажучи про квантову меха ¬ ке (доповнення, активність суб'єкта та ін.)
Вказуючи на цю обставину, М. Борн підкреслював, що «багато чого, про що думає фізика, передбачала філософія. Ми, фізики, вдячні їй за це »2. Більш конкретно по
цього приводу висловився В. Гейзенберг. Він писав, що «сучасна фізика в деякому сенсі близько слід вченню Геракліта»; «... сучасна фізика йде вперед по тому ж шляху, по якому йшли Платон і Піфагора ¬ ци». «... Існує дуже велика різниця між сучас ¬ з багатьох сучасних природознавством і грецькою філософією, і одне з найважливіших полягає саме в емпіричному підставі сучасного природознавства» 1.
Говорячи про співвідношення гуманітарної освіти, ес ¬ тествознанія і західної культури, Гейзенберг вважав, що у всіх сучасних науках (особливо природних) має ¬ ються ознаки їх загальної витоку, який «криється в ко ¬ кінцевому рахунку в античному мисленні». Тут ми, на його думку, знаходимо вміння володіти «одним з найбільш потуж ¬ них інтелектуальних знарядь», вироблених серед західних ¬ ропейской думкою, «навичками принципового мис ¬ лення». Ось чому великий фізик був твердо впевнений у тому, що «навряд чи можливо просунутися в сучасній атомній фізиці, не знаючи грецької натурфілософії ... Але той, хто хоче дійти до самої суті в тій справі, якою він займається, будь це техніка чи медицина, - той рано чи пізно прийде до цих витоків і багато придбає для своєї власної роботи, якщо навчиться у греків ра ¬ дікальності мислення, постановці принципових про ¬ блем »2. Ось чому дуже корисною справою є вивче ¬ ня філософії (в її найрізноманітніших формах і направле ¬ пах) представниками приватних наук, що й робили вели ¬ кі творці науки.
7. Філософсько-методологічні принципи - в їх єдності - виконують в ряді випадків функцію допоміжні-ного, похідного від практики критерію істини. Вони не замінюють практику як вирішальний критерій, але доповнюють його - особливо коли звернення до неї, в силу
цілого ряду обставин, неможливо. Так, наприклад, якщо помічені порушення з боку дослідника та ¬ ких принципів діалектики як об'єктивність, всесторон ¬ ність, конкретність, історизм і інших, то ніякої прак ¬ тики не потрібно, щоб переконатися в тому, що висновки, зро ¬ ланние на такий « основі », навряд чи будуть істинними ^
8. Вплив філософських принципів на процес на ¬ учного дослідження завжди здійснюється не прямо і не-посередньо, а складним опосередкованим шляхом - через методи, форми та концепції «нижчих» методологи-чеських рівнів. Філософський метод не є «універсаль ¬ ва відмичка», з нього не можна безпосередньо отримати відповіді на ті чи інші проблеми приватних наук шляхом про ¬ стого логічного розвитку загальних істин. Він не може бути «алгоритмом відкриття», а дає вченому лише саму загальну орієнтацію дослідження, допомагає обрати найкоротший шлях до істини, уникнути помилкових ходів думки.
Слід мати на увазі, що роль філософських принци ¬ пов досить часто маскується різноманітними за сво ¬ їй природою «затемняють обставинами». Тому найчастіше потрібно дуже тонкий і глибокий аналіз для виявлення цієї ролі, яку не слід ні недооцінив ¬ вати, ні переоцінювати.
Оскільки вплив філософії на науку є, як правило, опосередкованим, тим більше в умовах віку ¬ ющей расходимости їхніх мов, то дуже актуальною ста ¬ новится проблема адекватної «стикування» філософських та спеціально-наукових уявлень, «перекладу» перших в другі. Свою евристичну функцію філософія в ка ¬ честве універсального регулятива може плідно здій ¬ вати лише постійно співвідносячи себе з іншими рів ¬ нями методологічного знання, реалізуючи свої потенції в них і через них. «Іншими словами," переклад "філо ¬ софской принципів і категорій на мову науки здійснюва ¬ ляется через проміжну систему метанаучной прин ¬ ципов і понять, і ближче всього до рівня філософскойрефлексіі стоять загальнонаукові (міждисциплінарні) подання» 1. Так, наприклад, філософський принцип єдності необхідності та випадковості може успішно «спрацювати» тільки тоді, коли будуть враховані (а не високо ¬ мірно проігноровані) ті загальнонаукові уявлення про випадковість, які розроблені в теорії ймовірності ¬ ти, теорії інформації, кібернетики, синергетики та т. д.
Таким чином, неприпустимо розглядати загальні фі ¬ лософскіе положення, керівні принципи та ідеали в якості прямих засобів пояснення конкретних ситуа ¬ цій і вирішення специфічних проблем. Це лише загальні абстрактні схеми, які повинні бути впіса ¬ ни в конкретний матеріал, бо вони самі по собі нічого не визначають і нічого не пояснюють.
9. Філософські методи не завжди дають про себе знати в процесі дослідження в явному вигляді, вони можуть враховувати ¬ тися і застосовуватися або стихійно, або свідомо. Але в будь-якій науці є елементи загального значення (на ¬ приклад, закони, категорії, поняття, принципи і т. д.), які і роблять всяку науку «прикладної логікою». У кожній з них «панує філософія», бо загальне (сутність, закон) є усюди (хоча завжди воно виявляє ¬ ся специфічно). Найкращі результати досягаються тоді, коли філософія є «гарною» і застосовує ¬ ся в науковому дослідженні цілком свідомо.
Слід сказати, що широкий розвиток в сучасній науці внутрінаучних методологічної рефлексії не «від-змінює» філософські методи, не елімінує їх з на ¬ уки. Ці методи завжди в тій чи іншій мірі присутній ¬ ють в останній, хоч би якої зрілості не досягли її власні методологічні засоби. Філософські методи, принципи, категорії «пронизують» науку на кожному з етапів її розвитку. Так, будь-яка наука викорис ¬ зует практично весь арсенал категорій діалектики, в
ній завжди стоїть проблема істини та її співвідношення з заб ¬ лужденіем, традиційно важкими для вчених є проблеми взаємозв'язку матеріального та ідеального, суб'єкти ¬ та і об'єкта та інших суто філософських питань. На них «вузький спеціаліст» неминуче «натикається» і змушені здійснювати ¬ ден так чи інакше їх вирішувати, так само, як і свої спеціаль ¬ но-наукові і власне методологічні питання.
10. Реалізація філософських принципів у науковому пізнанні означає разом з тим їх переосмислення, уг ¬ лубленіе, розвиток. Так, наприклад, квантова механіка, за словами Н. Бора, надала нам «гносеологічний урок». А. Ейнштейн і Л. Інфельд відзначали, що «резуль ¬ тати наукового дослідження дуже часто викликають вимірюв ¬ нання у філософських поглядах на проблеми, які роз ¬ поширюють далеко за межі обмежених областей самої науки ... Філософські узагальнення повинні основи ¬ ватися на наукових результатах. Однак раз виникнувши і отримавши широке поширення, вони дуже часто впливав ¬ ють на подальший розвиток наукової думки, вказуючи одну з багатьох можливих ліній розвитку. Успішне віднов ¬ ня проти прийнятого погляду має своїм результатом несподіване і абсолютно новий розвиток, стаючи ви ¬ джерел нових філософських поглядів »1.
Тим самим шлях реалізації методологічної функ ¬ ції філософії є не тільки спосіб вирішення фундамен ¬ блем розвитку науки, але і спосіб розвитку самої філософії, усіх її методологічних принципів.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
