| Ekzor | Дата: Неділя, 08.01.2012, 22:03 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Особливого розгляду заслуговує питання про структуру наукового знання. У ній необхідно виділити три рівні: емпіричний, теоретичний, філософських підстав.
На емпіричному рівні наукового знання в результаті безпосереднього контакту з реальністю вчені одержують знання про певні події, виявляють властивості цікавлячих їхніх об'єктів або процесів, фіксують відносини, встановлюють емпіричні закономірності.
Для з'ясування специфіки теоретичного пізнання важливо підкреслити, що теорія будується з явною спрямованістю на пояснення об'єктивної реальності, але описує безпосередньо вона не навколишню дійсність, а ідеальні об'єкти, які на відміну від реальних об'єктів характеризуються не нескінченним, а цілком визначеним числом властивостей. Наприклад, такі ідеальні об'єкти, як матеріальні точки, з якими має справу механіка, мають дуже велике число властивостей, а саме, масою і можливістю знаходитися в просторі і часі. Ідеальний об'єкт будується так, що він цілком інтелектуально контролюється.
Теоретичний рівень наукового знання розчленовується на дві частини: фундаментальні теорії, у яких учений має справу з найбільш абстрактними ідеальними об'єктами, і теорії, що описують конкретну область реальності на базі фундаментальних теорій.
Сила теорії полягає в тому, що вона може розвиватися ніби сама по собі, без прямого контакту з дійсністю. Оскільки в теорії ми маємо справу з інтелектуально контрольованим об'єктом, то теоретичний об'єкт можна, у принципі, описати як завгодно детально й одержати як завгодно далекі наслідки з вихідних представлень. Якщо вихідні абстракції вірні, то і наслідки з них будуть вірні.
Крім емпіричного і теоретичного в структурі наукового знання можна виділити ще один рівень, що містить загальні уявлення про дійсність і процес пізнання - рівень філософських передумов, філософських основ.
Наприклад, відома дискусія Бора і Ейнштейна з проблем квантової механіки по суті велася саме на рівні філософських основ науки, оскільки обговорювалося, як співвіднести апарат квантової механіки з навколишнім нас світом. Ейнштейн вважав, що імовірнісний характер пророкувань у квантовій механіці обумовлений тим, що квантова механіка неповна, оскільки дійсність повністю детерміністічна. А Бор вважав, що квантова механіка повна і відбиває принципово непереборну імовірність, характерну для мікросвіту.
Певні ідеї філософського характеру уплетені в тканину наукового знання, втілені в теоріях.
Теорія з апарата опису і пророкування емпіричних даних перетворюється в знання тоді, коли всі її поняття одержують онтологічну і гносеологічну інтерпретацію.
Іноді філософські підстави науки яскраво виявляються і стають предметом гострих дискусій (наприклад, у квантовій механіці, теорії відносності, теорії еволюції, генетиці і т.д.).
У той же час у науці існує багато теорій, які не викликають суперечок із приводу їхніх філософських основ, оскільки вони базуються на філософських представленнях, близьких до загальноприйнятих.
Необхідно відзначити, що не тільки теоретичне, але й емпіричне знання пов'язане з певними філософськими уявленнями.
На емпіричному рівні знання існує визначена сукупність загальних уявлень про світ (про причинність, стійкості подій і т.д.). Ці уявлення сприймаються як очевидні і не виступають предметом спеціальних досліджень. Тим не менш, вони існують, і рано чи пізно міняються і на емпіричному рівні.
Емпіричний і теоретичний рівні наукового знання органічно зв'язані між собою. Теоретичний рівень існує не сам по собі, а спирається на дані емпіричного рівня. Але істотно те, що й емпіричне знання невідривне від теоретичних представлень; воно обов'язково занурено у визначений теоретичний контекст.
Усвідомлення цього в методології науки загострило питання про те, як же емпіричне знання може бути критерієм істинності теорії?
Справа в тому, що незважаючи на теоретичну навантаженість, емпіричний рівень є більш стійким, більш міцним, чим теоретичний. Це відбувається тому, що емпіричний рівень знання занурюється в такі теоретичні уявлення, які є непроблематізіруемимі. Емпірією перевіряється більш високий рівень теоретичних побудов, чим той, що міститься в ній самій. Якби було інакше, то виходив би логічне коло, і тоді емпірія нічого не перевіряла б у теорії. Оскільки емпірією перевіряються теорії іншого рівня, остільки експеримент виступає як критерій істинності теорії.
При аналізі структури наукового знання важливо з'ясувати, які теорії входять до складу сучасної науки. А саме, чи входять до складу, наприклад, сучасної фізики такі теорії, що генетично зв'язані із сучасними концепціями, але створені в минулому? Так, механічні явища зараз описуються на базі квантової механіки. Чи входить у структуру сучасного фізичного знання класична механіка? Такі питання дуже важливі при аналізі концепцій сучасного природознавства.
Відповісти на них можна виходячи з уявлень про те, що наукова теорія дає нам визначений зріз дійсності, але жодна система абстракції не може охопити всього багатства дійсності. Різні системи абстракції розсікають дійсність у різних площинах. Це відноситься і до теорій, що генетично зв'язані із сучасними концепціями, але створені в минулому. Їх системи абстракцій певним чином співвідносяться один з одним, але не перекривають один одного. Так, на думку В. Гейзенберга, у сучасній фізиці існує принаймні чотири фундаментальних замкнутих несуперечливих теорії: класична механіка, термодинаміка, електродинаміка, квантова механіка.
В історії науки спостерігається тенденція звести все природничо знання до єдиної теорії, редукувати до невеликого числа вихідних фундаментальних принципів. У сучасній методології науки усвідомлена принципова нездійсненність такого відомості. Вона пов'язана з тим, що будь-яка наукова теорія принципово обмежена у своєму інтенсивному і екстенсивному розвитку. Наукова теорія - це система певних абстракцій, за допомогою яких розкривається субординація істотних і несуттєвих у визначеному відношенні властивостей дійсності. У науці обов'язково повинні міститися різні системи абстракцій, які не тільки нередуціруеми один до одного, але розсікають дійсність у різних площинах. Це відноситься і до всього природознавства, і до окремих наук - фізиці, хімії, біології і т.д. - Які нередуціруеми до однієї теорії. Одна теорія не може охопити все різноманіття способів пізнання, стилів мислення, що існують у сучасній науці.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
