| Ekzor | Дата: Неділя, 08.01.2012, 18:21 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Теоретичний рівень наукового пізнання характеризуется переважанням раціонального моменту - понять, теорій, законів та інших форм мислення та «мислительних операцій». Живе споглядання, чуттєве познаня тут не усувається, а стає підлеглим (але дуже важливим) аспектом пізнавального процесу. Тіоретіческое пізнання відображає явища і процеси з боку їх універсальних внутрішніх зв'язків і закономірностей, осягаються за допомогою раціональної обробки даних емпіричного знання. Ця обробка здіййснюється за допомогою систем абстракцій «вищого порядку» - таких як поняття, умовиводи, закони, категорії, принципи та ін
На основі емпіричних даних тут відбувається мисленне об'єднання досліджуваних об'єктів, осягнення їх сутності, «внутрішнього руху», законів їх істотавання, що становлять основний зміст теорій - «Квінтессенціі» знання на даному рівні. Найважливіше завдання теоретичного знання - досягнення об'єктивної істини у всій її конкретності і повноті змісту. При цьому особливо широко використовуються такі пізнавальні приеми і кошти як абстрагування - відволікання від ряду властивостей і відносин предметів, ідеалізація - процес створення суто уявних предметів («точка», «ідеальний газ» і т. п.), синтез - об'єднання отриманих в результаті аналізу елементів в систему, дедукція - рух пізнання від загального до приватного, сходження від абстрактного до конкретного та ін Присутність у пізнанні ідеалізації є показником розвиненості теоретичного знання як набору певних ідеальних моделей.
Характерною рисою теоретичного пізнання є його спрямованість на себе, внутрішньонаукова рефлексія, тобто дослідження самого процесу пізнання, його форм, прийомів, методів, понятійного апарату і т. д. На підставі теоретичного пояснення і пізнаних законів здійснюється пророкування, наукове передбачення майбутнього.
На теоретичної стадії науки переважним (в порівнянні з живим спогляданням) є раціональне пізнання, яке найбільш повно і адекватно виражено у мисленні. Мислення - здійснюється в ході практики активний процес узагальненого і опосередованного відображення дійсності, забезпечуючий розкриття на основі чуттєвих даних її закономірних зв'язків та їх вираження в системі абстракцій (псь нять, категорій та ін). Людське мислення здійсствляется у тісному зв'язку з промовою, а його результати фіксуються в мові як певної знакової системі, яка може бути природною або штучною (мова математики, формальної логіки, хімічні формули і т. п.).
Говорячи про найважливіший значенні мислення для наукового пізнання, М. Борн підкреслював, що «людський розум може проникати в таємниці природи з допомогою мислення внаслідок гармонії між законами мислення і законами природи» 1. Відсутність такої гармонії, розбіжностіня законів мислення до законів буття закриває шлях до істини, веде до омани.
Мислення людини - не природне його властивість, а вироблена в ході історії функція соціального суб'єкта та, суспільства в процесі своєї предметної діяльності і спілкування, ідеальна їх форма. Тому мислення, його форми, принципи, категорії, закони та їх послідовність внутрішньо пов'язані з історією соціального життя, обумовлені розвитком праці, практики. Саме рівень і структура останньої зумовлюють в кінцевому підсумку спосіб мислення тієї чи іншої епохи, своєрідність логичних «фігур» і зв'язків на кожному з її етапів. Разом з розвитком практики, її ускладненням і внутрішньої диференціацією змінюється і мислення, проходячи визначені рівні (етапи, стану і т. п.).
Виходячи їх давньої філософської традиції, простуючищей до античності, слід виділити два основних рівня мислення - розум і розум. Розум - вихідний рівень мислення, на якому оперування абстракціями відбувається в межах незмінною схеми, заданого шаб лона, жорсткого стандарту. Це здатність послідовник ¬ но і ясно міркувати, правильно будувати свої думки, чітко класифікувати, суворо систематизувати факти. Тут свідомо відволікаються від розвитку, взаємозв'язку речей і висловлюють їх понять, розглядаючи їх як щось ус ¬ ке, незмінне. Головна функція розуму - роз ¬ членування та обчислення. Мислення в цілому неможливо без розуму, він необхідний завжди, але його абсолютизація неминуче веде до метафізики. Розум - це обиден ¬ ве повсякденне життєве мислення, чи те, що часто називають здоровим глуздом. Логіка розуму - формаль ¬ ва логіка, яка вивчає структуру висловлювань і до ¬ казательств, звертаючи основну увагу на форму «гото ¬ вого» знання, а не на його утримання.
Розум - (діалектичне мислення) - вищий рі ¬ вень раціонального пізнання, для якого насамперед характерні творче оперування абстракціями і со ¬ знательних дослідження їх власної природи (само ¬ рефлексія). Тільки на цьому своєму рівні мислення мо ¬ же осягнути сутність речей, їх закони і суперечать ¬ ності, адекватно висловити логіку речей в логіці понять. Останні як і самі речі беруться в їх взаємозв'язку, роз ¬ вітіі, всебічно і конкретно. Головне завдання розуму - об'єднання різноманітного аж до синтезу проти ¬ ному і виявлення корінних причин і руху ¬ щих сил досліджуваних явищ. Логіка розуму - діалект ¬ ка, представлена як вчення про формування та розвит ¬ тії знань в'едінстве їх змісту та форми.
Процес розвитку мислення включає в себе взаємо ¬ зв'язок і взаємоперехід розуму і розуму. Найбільш ха ¬ характерною формою переходу першого в другий є вихід за межі ситуації, готової системи знання, на основі вьщвіженія нових - діалектичних за своєю суттю - фундаментальних ідей. Перехід розуму в рассу ¬ док пов'язаний насамперед із процедурою формалізації і переведення у відносно стійкий стан тих систем знання, які були отримані на основі розуму (діа ¬ лектіческого мислення).
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
