| Ekzor | Дата: Неділя, 08.01.2012, 18:17 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Системний підхід - сукупність загальнонаукових ме ¬ методологічних принципів (вимог), в основі яких лежить розгляд об'єктів як систем.
Система (грец. - ціле) - загальнонаукове поняття, Вира ¬ лишнього сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним і з середовищем, утворюють визначений ¬ ву цілісність, єдність. Типи систем дуже многооб ¬ різні: матеріальні і духовні, неорганічні і живі, механічні та органічні, біологічні та соціальні, статичні і динамічні, відкриті і замкнуті і т. д. Будь-яка система являє собою безліч різноманітні ¬ них елементів, які мають структурою та організацією.
Структура: а) сукупність стійких зв'язків об'єктів ¬ та, що забезпечують його цілісність і тотожність са ¬ мому собі; б) відносно стійкий спосіб (закон) зв'язку елементів того чи іншого складного цілого.
Специфіка системного підходу визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта і забезпечують її механізмів, на виявлення різноманітних типів зв'язків складного об'єкта і зведення їх в єдину теоретичну картину.
До числа основних вимог системного підходу відно ¬ ся наступні:
а) виявлення залежності кожного елемента від його міс ¬ та і функцій в системі з урахуванням того, що властивості цілого несвідомих до суми властивостей його елементів; б) аналіз того, наскільки поведінка системи обумовлено як особеннос ¬ тями її окремих елементів, так і властивостями її структу ¬ ри; в) дослідження механізму взаємозалежності, взаємо ¬ внаслідок взаємодії системи і середовища; г) вивчення характеру ієрархія ¬ хічності, властивого цій системі; д) забезпечення мно ¬ жественное описів з метою багатоаспектного охоплення системи; е) розгляд динамізму системи, поставши ¬ ня її як розвивається цілісності.
Важливим поняттям системного підходу є поня ¬ тя «самоорганізація». Дане поняття характеризує про ¬ цес створення, відтворення або удосконалення організації складної, відкритої, динамічної, саморозвинути ¬ тогочасної системи, зв'язки між елементами якої име ¬ ють не жорсткий, а імовірнісний характер. Властивості само ¬ організації притаманні об'єктам самої різної природи: живій клітині, організму, біологічної популяції, біо ¬ геоценозу, людським колективам. Клас систем, спо ¬ можних до самоорганізації - це відкриті і нелінійні системи. Відкритість системи означає наявність у ній іс ¬ джерел і стоків, обміну речовиною та енергією з навколишнім ¬ навколишнім середовищем. Проте не всяка відкрита система само ¬ організується, будує структури, бо все залежить від співвідно ¬ шення двох начал: створює структури і рассеівающе ¬ го, розмиває їх.
У сучасній науці самоорганізуються, яв ¬ ляють спеціальним предметом дослідження сінергеті ¬ ки - загальнонаукової теорії самоорганізації, орієнтуватися ¬ ванні на пошук законів еволюції відкритих нерівноваги ¬ них систем будь-якої природи - природних, соціальних, когнітивних (пізнавальних).
Орієнтація системного підходу на структуру, зв'язки і відносини не означає, що він несумісний з принципом історизму. Навпаки - він дуже тісно пов'язаний з ним у силу насамперед «онтологічних обставин». Справа в тому, що системний підхід має справу головним чином з роз ¬ розвиваючих системами, тобто включають в якості своєї найважливішої характеристики час.
Говорячи про єдність генетичного (історичного) і сис ¬ темно-структурного підходів, треба мати на увазі наступне.
По-перше, положення обох неоднаково, бо провідною стороною (і за рівнем, і за значимістю) тут є історизм. Даний принцип вимагає навіть «сталий» рас ¬ вають через «змінюване» (хоча аналіз історії того чи іншого предмета може не бути в даних умовах специ ¬ ням дослідження) і представляти структурну характеристику як динамічної, тобто дослідити структуру в її історичному розвитку, а не спочатку структу-ру, а потім історію в їх роздільності та рядоположенності.
По-друге, вивчаючи структуру «стала» цілісності, її справжнє (а тим більше її генезис і еволюцію), треба исхо ¬ дити з того, що ця структура (навіть і «стала») не ста ¬ тична, не «скам'яніле стан» , а процес, «історія сучасності». Тому історично не тільки минуле, але й сьогодення, історична не тільки діахронія, але і син ¬ хрон. Система, вилучена з потоку часу з метою бо ¬ леї глибокого вивчення її структури, функцій і т, п., по ¬ винна бути знову повернута в нього. Це «вилучення» лише перехідний етап в процесі пізнання, що знімається далечінь ¬ нейшим рухом останнього.
По-третє, слід мати на увазі, що системно-структур ¬ тивні методи найбільш широко і плідно застосовуються на емпіричному етапі пізнання, при вивченні речових, субстратні характеристик тих чи інших систем (особливо органічних), і тому внеисторичность таких методів на даному етапі цілком допустима. При переході на теоретич-ретіческій (а тим більше методологічний) рівень ці ме ¬ тоди повинні бути підпорядковані завданню виявлення процесу-альних характеристик даних систем, закономірностей їх зміни, істотних особливостей їх історії.
На запитання - «структура або історія» (хоча його поста ¬ новка, та ще й у такій формі неправомірна вже тому, що дані поняття відносяться до різних методологічним рівнів) можливі такі відповіді: а) історія без структу ¬ ри - плоскоеволюціонний «історизм»; б) структура без історії - структуралізм, в) з одного боку - історія, з іншого - структура - еклектичний підхід; г) з усіх сторін, у цілому історія, що включає в себе структуру на всіх етапах розгляду цієї історії - діалектичний, послідовно конкретно- історичний похід.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
