| Ekzor | Дата: Неділя, 08.01.2012, 18:17 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| 1. Аналіз (грец. - розкладання) - поділ об'єкта на складові частини з метою їх самостійного вивчення. Застосовується як у реальному (практика), так і в думці ¬ тельной діяльності. Види аналізу: механічне расчле ¬ вання; визначення динамічного складу; виявлення форм взаємодії елементів цілого; знаходження причин яв ¬ лений, виявлення рівнів знання і його структури і т. п. Аналіз не повинен упускати якість предметів. У кожній галузі знання є як би свою межу членування об'єкта, за яким ми переходимо в інший світ властивостей і законо ¬ мерностей (атом, молекула і т. п.). Різновидом ана ¬ лізу є також поділ класів (множин) пред ¬ метів на підкласи - класифікація та періодизація.
2. Синтез (грец. - з'єднання) - об'єднання - ре ¬ ально або уявне - різних сторін, частин пред ¬ мета в єдине ціле. Це має бути органічне ціле (а не агрегат, механічне ціле), тобто єдність багато ¬ образного. Синтез - це не довільне, еклектичне поєднання «висмикнутих» частин, «шматочків» цілого, а ді ¬ алектіческое ціле з виділенням сутності. Для сучас ¬ ною науки характерний не тільки всередині, але і междіс ¬ ціплінарний синтез, а також синтез науки та інших форм суспільної сознанія.Результатом синтезу є спів ¬ вершенно нове утворення, властивості якого не є толь ¬ ко зовнішнє з'єднання властивостей компонентів, але також і результат їх внутрішньої взаємозв'язку і взаємозалежності.
Аналіз і синтез діалектично взаємопов'язані: але не ¬ які види діяльності є переважно ана-літичних (наприклад, аналітична хімія) або син ¬ ві синтетичних (наприклад, синергетика).
3. Абстрагування. Абстракція (лат. - відволікання) - а) сторона, момент, частина цілого, фрагмент дійсності ¬ ності, щось нерозвинене, одностороннє, фрагментарний ¬ ве (абстрактне), б) процес уявного відволікання від ряду властивостей і відносин досліджуваного явища з одночасним ¬ з багатьох сучасних виділенням цікавлять пізнає суб'єкта в даний момент властивостей (абстрагування); в) результат абстрагує діяльності мислення (абстракція в уз ¬ ком сенсі). Це різного роду «абстрактні предме ¬ ти», якими є як окремо взяті поняття і категорії («білизна», «розвиток», «мислення» і т. п.), так і їх системи (найбільш розвиненими з них є матема ¬ тика , логіка і філософія).
З'ясування того, які з розглянутих властивостей яв ¬ ляють суттєвими, а які другорядними, - глав ¬ ний питання абстрагування. Питання про те, що в об'єктах ¬ ної дійсності виділяється абстрагує ра ¬ ботой мислення, а від чого мислення відволікається, у кожній ¬ конкретному випадку вирішується залежно перш за все від природи досліджуваного предмета, а також від завдань позна ¬ вання. У ході свого історичного розвитку наука виходить із одного рівня абстрактності до іншого, більш високо ¬ му. Розвиток науки в даному аспекті - це, по висловлю ¬ ню Гейзенберга, «розгортання абстрактних структур». Вирішальний крок у сферу абстракції був зроблений тоді, ко ¬ да люди освоїли рахунок і тим самим відкрили шлях, що веде до математики і математичного природознавства.
4. Ідеалізація найчастіше розглядається як специ ¬ ний вид абстрагування. Ідеалізація - це мис ¬ ленне конструювання понять про об'єкти, не суті ¬ чих і не здійсненних у дійсності, але таких, для яких є прообрази в реальному світі.
У процесі ідеалізації відбувається граничне отвле ¬ чення від усіх реальних властивостей предмета з одночасним введенням у зміст утворених понять ознак, не реалізованих в дійсності. У результаті образу ¬ ється так званий «ідеалізований об'єкт», яким може оперувати теоретичне мислення при отраже ¬ му реальних об'єктів. Вказуючи на важливу роль ідеалізації в науковому позна ¬ му, А. Ейнштейн і Л. Інфельд відзначали, що, напри ¬ мер, «закон інерції не можна вивести безпосередньо з експерименту, його можна вивести лише умоглядно - мисленням, пов'язаних зі спостереженням. Цей ідеалізі ¬ ний експеримент ніколи не можна виконати в дей ¬ ствительности, хоча він веде до глибокого розуміння дей ¬ ствительно експериментів ». '
У результаті ідеалізації утворюється така теоретічес ¬ ючи модель, в якій характеристики і сторони пізнавав ¬ мого об'єкта не тільки відвернуто від фактичного емпі ¬ річеского матеріалу, а й шляхом уявного констру ¬ вання виступають у більш різко і повно вираженому вигляді, ніж у самій дійсності. Прикладами понять, явля ¬ ющіхся результатом ідеалізації, є такі поняття як «точка» - неможливо знайти в реальному світі об'єкт, що представляє собою точку, тобто який не мав би вимірювань; «пряма лінія», «абсолютно чорне тіло», « іде ¬ ний газ ».
5. Узагальнення - процес встановлення загальних властивостей і ознак предметів. Тісно пов'язане з абстрагуванням. Гносеологічної основою узагальнення є категорії загального і одиничного.
Загальне (загальне) - філософська категорія, відображаю ¬ лює подібні, повторювані риси і ознаки, які належать кільком одиничним явищам або усіх предметів даного класу. Необхідно розрізняти два види спільного: а) абстрактно-загальне як проста однаковість, зовнішню схожість, поверхневе подібність ряду одиничних предметів (так званий «абстрактно-загальний ознака», наприклад, наявність у всіх людей - на відміну від тварин - вушної мочки). Даний вид загального, виділеного шляхом порівняння, грає в пізнанні важливу, але ограни ¬ ченную роль; б) конкретно-загальне як закон существова ¬ ня і розвитку ряду одиничних явищ в їх взаємодії ¬ но у складі цілого, як єдність у різноманітті. Дан ¬ ний вид загального висловлює внутрішню, глибинну, повто ¬ ряющуюся у групи подібних явищ основу - сутність у її розвинутій формі, тобто закон.
6. Індукція (лат. - наведення) - логічний прийом дослідження, пов'язаний з узагальненням результатів спостеріга ¬ вим і експериментів і рухом думки від одиничного до загального. У індукції дані досвіду «наводять» на загальне, індукують його. Оскільки досвід завжди нескінченний і не ¬ повний, то індуктивні висновки завжди мають проблематичний ¬ ний (імовірнісний) характер. Індуктивні узагальнення зазвичай розглядають як досвідчені істини або емпіреї ¬ гічні закони.
7. Дедукція (лат. - виведення): а) перехід в процесі пізнання від загального до одиничного (конкретного); виведення одиничного із загального; б) процес логічного висновку, тобто переходу з тим чи іншим правилам логіки від неко ¬ торих даних пропозицій - посилок до їх наслідків (задо ¬ чення). Як один з прийомів наукового пізнання тес ¬ но пов'язаний з індукцією, це діалектично взаємопов'язаний ¬ ні способи руху думки. «Великі відкриття, скач ¬ ки наукової думки вперед створюються індукцією, ризикований ¬ вим, але істинно творчим методом ... З цього, конеч ¬ но, не потрібно робити висновок про те, що суворість дедуктивно ¬ го міркування не має ніякої цінності. Насправді лише вона заважає уяві впадати в оману, лише вона дозволяє після встановлення індукцією нових результат ¬ них пунктів вивести слідства і зіставити висновки з фак ¬ тами. Лише одна дедукція може забезпечити перевірку ги ¬ потез і служити цінних протиотрутою проти Не в міру розігралася фантазії ».1
9. Аналогія (грец. - відповідність, подібність) - при виведенні за аналогією знання, отримане з розгляду будь-якого об'єкта («моделі») переноситься на інший, ме ¬ неї вивчений і менш доступний для дослідження об'єкт. Висновки за аналогією є правдоподібними: на ¬ приклад, коли на основі подібності двох об'єктів за якимось одним параметрами робиться висновок про їх схожість з дру ¬ гим параметрами.
10. Моделювання. Умовиводи за аналогією, за ¬ мають гранично широко, як перенесення інформації про одних об'єктах на інші, складають гносеологічес ¬ кую основу моделювання - методу дослідження об'єктів ¬ тів на їх моделях.
Модель (лат. - міра, зразок, норма) - в логіці та методології науки - аналог певного фрагмента ре-альності, породження людської культури, концепту ¬ ально-теоретичних образів і т. п. - оригіналу моделі. Цей аналог - «представник», «заступник» оригіналу в пізнанні і практиці. Він служить для зберігання і розширення ¬ ня знання (інформації) про оригінал, конструювання оригіналу, перетворення або управління ім.
Між моделлю та оригіналом повинно існувати ви ¬ вестное схожість (відношення подібності): фізичних харак-теристик, функцій; поведінки досліджуваного об'єкта та його математичного опису; структури та ін Саме ця подібність і дозволяє переносити інформацію, отриманий ¬ ву в результаті дослідження моделі, на оригінал.
11. Системний підхід - сукупність загальнонаукових ме ¬ методологічних принципів (вимог), в основі яких лежить розгляд об'єктів як систем.
Система (грец. - ціле) - загальнонаукове поняття, Вира ¬ лишнього сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним і з середовищем, утворюють визначений ¬ ву цілісність, єдність. Типи систем дуже многооб ¬ різні: матеріальні і духовні, неорганічні і живі, механічні та органічні, біологічні та соціальні, статичні і динамічні, відкриті і замкнуті і т. д. Будь-яка система являє собою безліч різноманітні ¬ них елементів, які мають структурою та організацією.
Структура: а) сукупність стійких зв'язків об'єктів ¬ та, що забезпечують його цілісність і тотожність са ¬ мому собі; б) відносно стійкий спосіб (закон) зв'язку елементів того чи іншого складного цілого.
Специфіка системного підходу визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта і забезпечують її механізмів, на виявлення різноманітних типів зв'язків складного об'єкта і зведення їх в єдину теоретичну картину.
12. Імовірнісні (статистичні) методи-осно ¬ ником на обліку дії безлічі випадкових факторів, ко ¬ торие характеризуються стійкою частотою. Це і позво ¬ ляєт розкрити необхідність, яка «пробивається» через сукупна дія безлічі випадковостей.
Імовірнісні методи спираються на теорію ймовірно ¬ стей, яку часто називають наукою про випадковий, а в уявленні багатьох вчених ймовірність і випадковість практично нерозривні. Є навіть твердження про те, що нині випадковість постає як «самостійна на ¬ чало світу, його будови і еволюції». Категорії необ ¬ хідності та випадковості аж ніяк не застаріли, навпаки - їх роль в сучасній науці незмірно зросла. Як показу ¬ залу історія пізнання, "ми лише тепер починаємо по дос ¬ тоінству оцінювати значення всього кола проблем, пов'язаний ¬ них з необхідністю і випадковістю» .1
Для розуміння суті названих методів необхід ¬ мо розглянути поняття «динамічні закономірності», «статистичні закономірності» і «ймовірність». Вказано ¬ ні два види закономірностей розрізняються за таким кри ¬ терію як характер випливають з них пророкувань.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
